Після того, як житло її сім’ї в Ірпені знищили росіяни, Олена Сперанська із 9-річним сином проживає у Нью-Йорку. Постери, мітинги, виставки: жінка активно займається просвітницькою діяльністю, щоб бути голосом митців у світі і впливати за кордоном.
Створення книги “Плакати Воєнного Часу” — важлива документація робіт українських художників та виставок, що відбулися у Запоріжжі впродовж 2022-2023 років, під час повномасштабної війни в Україні. Видання видано двома мовами — українською та англійською, і є важливою інформаційною складовою для боротьби з російською пропагандою, для популяризації актуального українського мистецтва у різних країнах світу та для збереження теперішньої культурної спадщини.
“Плакати Воєнного Часу” — це зібрання графічних творів сучасних українських художників, які рефлексують на події, що зараз відбуваються в Україні щодня, — на вбивства, на викрадення дітей, рефлексують на те, що вони самі пережили.
Початок повномасштабного вторгнення
Співорганізаторка міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва BIRUCHIY, засновниця громадської неприбуткової організації в США “Ukrainian Contemporary Art Platform”, віцепрезидентка ГО “Спілка Дослідників Сучасного Мистецтва”, pr-спеціалістка у сфері сучасного мистецтва та упорядниця мистецьких видань Олена Сперанська виросла та довгий час жила в Запоріжжі. Як і деякі художники, які представлені у книжці “Плакати Воєнного Часу”, до повномасштабного вторгнення вона не працювала з темою плакатів.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Олена із сімʼєю виїхала з Ірпеня.
“До початку вторгнення ми жили в Ірпені. Виїхали на світанку у перший день повномасштабної війни. Наш житловий комплекс розташований на в’їзді до Ірпеня, а Гостомельський аеродром від нас за п’ять хвилин їзди машиною.
Коли почався наступ о 4:20, ми його почули. Біля нашого будинку розташований військовий шпиталь. Ми зрозуміли, що треба негайно виїжджати. Взяли тривожні валізи, розбудили малого і поїхали в бік західної частини України, до Закарпаття. Через те, що у наших сусідів місяць
не було інтернету, ми не могли з ними сконтактувати та дізнатися, що діється вдома. Як виявилось пізніше, у підвалі нашого будинку померла—бабуся через елементарну відсутність їжі, питної води та ліків. І як тільки зменшились обстріли, люди вийшли з укриття та поховали тіло ”, — ділиться Олена Сперанська.
За час окупації Ірпінь зруйнували на 75%: школи, аптеки, житлові будинки… Місто не відновлювали доволі довго, особливо ЖК “Ірпінські липки”, в якому всього пів року встигла пожити сімʼя Олени. Саме туди приїжджали іноземці, світові зірки, керівники закордонних організацій, щоб побачити увесь жах війни.
Олена каже: “Це був найстрашніший будинок в Ірпені. Вперше я побачила його по “Єдиних новинах” вже на Закарпатті у домі з піччю і однією лампочкою, який нам надав сільський дядько Василь. Ми приходили до нього, аби подивитися, що відбувається в країні, і були шоковані тим, що наш будинок розбомбили. Через стрес на початку вторгнення я не могла бути за кермом — ми поїхали машиною чоловіка. Свою ж я згодом побачила у новинах: вона стояла на дорозі та мала вигляд решета.
Якби ми не виїхали, то не вижили б, адже росіяни розстрілювали машини з людьми, які виїжджали наступного дня. Я продовжую про це ромірковувати й розповідати, бо я є свідком цих подій. Ми лишились одночасно всього майна. Саме тому й поїхали закордон, бо на той час вже нічого не мали і наше місто було в окупації. Було страшно і не зрозуміло, як жити далі… і куди повертатись”.
Коли приїжджали волонтери із Європи з гуманітарною допомогою на Закарпаття, Олена Сперанська готувала всім їжу, мила посуд. У приміщенні жило понад 50 людей. Через пʼять днів зрозуміла, що їй потрібен графік, і сформувала меню. Паралельно у фейсбуці волонтери зідзвонювались з людьми щодо виїзду. Планували їхній маршрут до різних країн: Німеччини, Австрії, Франції, Польщі та навіть США.
Спосіб фільмування подій
Після повномасштабного вторгнення художники почали миттєво реагувати на перші бомбардування, вбивства, окупацію. Хтось виїжджав із захоплених міст, але більшість художників залишилися на своїх місцях. Вони неабияк швидко працювали: хтось малював пензлем, хтось ручкою, хтось олівцем — і публікували свої роботи у соціальних мережах. Фотографії мистецьких творів ставали популярними і вірусними.
Водночас із допомогою людям Олена Сперанська документувала плакати — почала створювати підбірку робіт художників, бо одразу відчула їхню цінність. Це її своєрідний спосіб фільмування подій. Після кількох тижнів від початку вторгнення керівники найвідомішого японського музею плаката в місті Оґакі вирішили зробити першу українську онлайн-виставку.
“Я обрала графічні твори 12 художників, які зібрала на той час. Перші роботи були надзвичайно емоційними: про жорстоке вторгнення та несправедливість, про наші Європейські цінності та відвагу, про жагу бути незалежними, про нашу незламність» – розповідає Олена.
Наприкінці березня 2022 року Олена Сперанська ухвалила важке рішення — поїхати з України.
Український Нью-Йорк
У Нью-Йорку Олена Сперанська продовжувала бути активно залученою, щоб поширювати інформацію про війну в Україні серед іноземців. Вона ходила на протести, із собою приносила роздруковані роботи українських митців.
Познайомившись із тодішніми лідерами нью-йоркського протестного руху, запропонувала його керівникові — нейрохірургу Артуру Згурову — спільно організувати виставку українських воєєних плакатів топових художників у Нью-Йорку. Експозицію “Ukrainian Wartime Posters”, до якої увійшли 100 графічних творів 10 художників, організували в самому центрі Манхеттена, у приміщенні Blue Gallery.
Восени 2023 року Олена організувала виставку Fragmented Evidence (“Фрагментовані Докази”) з творами із колекції резиденції BIRUCHIY, що пережили окупацію Бучі та були в контакті з російськими загарбниками, в “Українському Інституті Америки” у Нью-Йорку. Серед робіт, представлених на виставці, були й світлини Віри Бланш, яка фотографувала розбомблену квартиру Сперанської в Ірпені. Крім того, публіці було представлено документальний фільм Івана Саукіна (Babylon’ 13), знятий під час повернення Геннадія Козуба додому. Саме з цими матеріалами Олені було неабияк важко працювати, адже ця історія пронизана болем від її зруйнованого окупантами життя.
Виставки в Україні
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Департамент культури і туризму Запорізької міської ради перетворився в гуманітарний хаб. Туди привозили всю гуманітарну допомогу, прибували біженці з Маріуполя.
До того, як розпочались виставки у США та Європі, у червні 2022 року розпочався проєкт “Плакати Воєнного Часу” у прифронтовому Запоріжжі, що передбачав персональні виставки воєнних плакатів просто неба в центрі міста та на фасаді Туристичного Інформаційного Центру. Згодом, так назвали й книжку, до якої увійшли твори 18 художників, роботи яких виставляли у Запоріжжі впродовж 2022-2023 років. А також груповий проєкт воєнних плакатів з Франції.
Виставки “Плакати Воєнного Часу” в Запоріжжі організувала команда Департаменту культури і туризму. Геннадій Козуб, чоловік Олени, курував заходи.
“Зараз вже сформовано перелік наступних виставок плакатів просто неба на 2024 рік, але озвучувати це поки що зарано. Зважаючи на те, що Запоріжжя є прифронтовим містом, що розташоване за 20 кілометрів від активних бойових дій і вже два роки потерпає від систематичних авіаударів, будь-які плани можуть кардинально змінитись”, — говорить упорядниця книжки.
Продукт, зроблений під час вторгнення
Із червня 2023 року Олена з командою почала активно працювати над матеріалами для книжки, які вона збирала майже два роки. За пів року вони зробили друкований артбук, який розказує про історію проєкту “Плакати Воєнного Часу”, про митців та їхні біографії, наочно показує роботи креаторів, що експонували в Запоріжжі. Книжку “Плакати Воєнного Часу” видано в Україні за підтримки грантової програми Українського культурного фонду.
Для реалізації проєкту, від задуму до друку, було шість місяців. Тираж — 1000 примірників двома мовами — українською та англійською.
Олена каже: “У нас не було завдання наповнити книгу трьома тисячами зображень. Ми хотіли обрати найкраще, найвагоміше, щоб ці твори відображали певний “зріз” подій війни і боротьби українського народу очима митців. Роботи майже всіх художників, які зображені у книжці, вже було представлено в Америці та Європі у різних проєктах.
У книзі я хотіла розповісти, чому кожен автор вирішив для себе розпочати роботу над воєнним плакатом, тому у ній представлено думки всіх художників. Тримаючи видання в руках, можна побачити, що тут є різні роботи і в кожного автора є унікальна техніка”.
Інформація про примірники в Америці буде на офіційних каналах у соціальних мережах “Ukrainian wartime posters”.
В Україні книжку “Плакати Воєнного Часу” розповсюджують по державних бібліотеках, культурних інституціях, музеях, галереях та деяких закладах громадського харчування, де передбачено вільний доступ до читання друкованих видань. Перший тираж зроблено з просвітницькою місією.
“Ми сподіваємось, що найближчим часом знайдемо партнерів для фінансування та зможемо видати другий тираж, який розповсюдимо по книгарнях, щоб кожен мав змогу придбати примірник, зберегти його для домашньої бібліотеки й передати у спадок онукам”, — каже авторка та упорядниця видання “Плакати Воєнного Часу”.
Уже відбулася презентація книги в Туристичному інформаційному центрі Запоріжжя, заплановано події в “Українському Домі” в Києві та паралельно ще в деяких локаціях.
“Щодо США: я планую презентації одразу в кількох американських університетах. Наше видання має певну історичну та художню цінність, тому я вважаю за потрібне розпочати просування саме через культурну й освітню дипломатію”, — каже авторка видання “Плакати Воєнного Часу” Олена Сперанська.
“Це мій не перший досвід роботи у видавничій справі. Ще з 2016 року я працюю над друкованими виданнями для резиденції BIRUCHIY. У 2015-2016 роках ми випускали журнал “BIRUCHIY contemporary art magazine”. У мене вже був досвід упорядкування, складання текстів і співпраці з дизайнерами. Ми з командою вирішили створити таку книжку, яку читатимуть та вивчатимуть через 10, 30 чи 50 років. Нам вдалося зібрати найкращі воєнні графічні твори художників, що були створені впродовж 2022-2023 років”, — ділиться Олена Сперанська.
Це перший артбук про плакати, адже виставки проводитимуть у Запоріжжі і в наступні роки.
Цінність книговиробництва
“Цей продукт зроблений в Україні під час війни. Я хочу акцентувати на цьому, адже всі люди, які працювали над ним, — з України. Виробництво теж в Україні — це друкарня huss. Щоб ця книга побачила світ, люди працювали під обстрілами, сиренами, коли були великі проблеми з електропостачанням. Те, що можна було легко зробити вдома до повномасштабного вторгнення, зараз втілити значно важче або просто неможливо, тому книжка є дуже цінною”, — каже упорядниця Олена Сперанська.
Олена Сперанська розповідає, що художники рефлексують на страшні події в Україні.
“Іноземець, який не був у нас, дивиться в новинах на війну як кіно. Саме тому українцям потрібно виступати на міжнародну аудиторію як адвокатам. І з точки зору мистецтва дуже важливо розповідати, бо всі виставки, які ми організовували у Штатах і в Європі, завжди розпочинали вступними промовами. І тут я намагаюся розповідати про сучасне українське мистецтво, про авторів, художників, бо за кожним стоїть величезний бекграунд та історія”, — розповідає Олена Сперанська.
Книжкові деталі
У кожного автора є своя техніка. Усі зображення надруковано із диджитал-носія. Здебільшого плакати створюють у графічних програмах. Проте є винятки. Деякі твори, наприклад Олексія Ревіки, створені кульковою ручкою. В Антона Логова — акварелі. Альбіна Ялоза працює з ліногравюрою — це стародавня техніка, коли спочатку вирізають зображення на лінолеумі і потім переносять його у вигляді відбитку на плоску поверхню — плакат, папір тощо.
“Якщо у нас буде можливість зробити друге видання цієї книжки, то її можна доповнити, бо у кожного плаката є своя історія”, — каже Олена.
Наприклад, свою роботу “Я сплю, і все мені наснилось” Альбіна Ялоза створила після того, коли побачила новини про знайдені біля траси після деокупації Київщини тіла зґвалтованих та понівечених жінок зі зв’язаними руками і кляпами у ротах. Мисткиня зафіксувала цей факт невиносного болю та жорстокості.
Олена Сперанська ділиться: “Чому я зробила переклади плакатів? Бо жодному українцеві не треба розповідати про Маріуполь, Чернігів, Харків, Херсон, Ізюм, Суми, Бучу чи Ірпінь. У всіх цих містах були росіяни. А пересічний американець навряд чи сказав би, які події там відбувалися, бо він не знає контексту. Тож головна мета авторів — показати, що через плакати також можна розповідати правду, пояснювати історію і показувати все, як воно є”.
Для Олени найбільшим викликом було те, що це вона обирала роботи, бо в кожного вибір був би різний.
“На плакатах є чимало лайки, і це теж частина нашої історії. Ми не можемо їх викидати. Обирали твори за принципом і значимістю, але без цензури, бо ці речі — це наші відчуття”, — трактує упорядниця книжки “Плакати Воєнного Часу”.
Видання має свою графічну ритміку на зображення творів. Тексти зроблені великим шрифтом, перебивки з одного автора на іншого виступають наче своєрідним монтажем думок художників. Дизайнером книги “Плакати Воєнного Часу” є Закентій Горобйов.
“На мою думку, художник має не тільки фіксувати певні події, а й підтримувати моральний дух для подальшої боротьби та присвячувати цьому частину своїх робіт. Прості і дуже зрозумілі графічна мова й символіка для мене є надзвичайно важливими показниками у мистецтві, щоб суспільство могло швидко зчитувати головний посил плаката.
Люди, які не в контексті війни, не зрозуміють певні меседжі на плакатах, які представлено у книзі. Тому команда вирішила робити переклади текстових меседжів: англійською мовою — до плаката українською, і українською — до англійського”, — ділиться Олена Сперанська.
“У мистецтві завжди потрібно залишати простір для роздумів, щоб кожен зрозумів плакат по-своєму, — каже жінка. — Мистецтво дуже різнопланове. Те, що ми зробили, — це документація. Можливо, якби я була в Україні, я би цього не зробила. Якби ми не виїхали в той день з Ірпеня, нас би не було, розумієш? А ми вижили. Я зробила книжку. Може, тому я і вижила, щоб зробити її? І не одну!?.
Перелік художників, роботи яких зображено у книзі “Плакати Воєнного Часу”:
– Наталія Лобач;
– Олексій Сай;
– Закентій Горобйов;
– Микита Шилімов;
– Микола Гончаров;
– Альбіна Ялоза;
– Олександр Грехов;
– Даша Подольцева;
– Антон Логов;
– Андрій Єрмоленко;
– Нікіта Тітов;
– Артем Гусєв;
– Катя Лісова;
– Михайло Скоп;
– Олексій Ревіка;
– Дмитро Сімонов;
– Дмитро Дзюба;
– Олег Грищенко;
– Максим Паленко;
– груповий проєкт Les Arts contre la Guerre за участі Нікіти Кравцова, Міші Завального, Каті Бучацької та інших.
Журналістка та фотографиня: Уляна Сторощук
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
