У Коломиї відбулась чотириденна психологічно-реабілітаційна програма “Джерело сили” від канадської громадської організації “Maple Hope Foundation”. Її мета — підтримати жінок, які втратили чоловіків та дітей на війні, чиї найрідніші знаходять у зоні бойових дій, у полоні або зникли безвісти. “ГЛУЗD” розповідає про цю подію та її важливість.
“Якщо здамося ми, то ворог вб’є і нас”
Проведення програми у Коломиї зініціювала Ірина Бордун, яка втратила на війні чоловіка Любомира та брата Олега. Вона брала участь у першій такій програмі, що відбулася влітку 2024 року на Закарпатті. Тоді й виникла ідея провести подібний захід у Коломиї.
У програмі, що тривала з 26 по 29 грудня, взяли участь 14 жінок. Серед них не тільки місцеві жительки, але й учасниці з Одеси, Києва, Черкас, Олешок, Кропивницького. Їх об’єднав спільний біль — втрата найрідніших на війні. Серед учасниць була одна дружина полеглого воїна, інші — матері, що втратили синів.
Протягом чотирьох днів жінки працювали із психологами, а також мали чимало активностей: відвідали Музей писанкового розпису, де власноруч створили писанки, а також Музей історії міста Коломиї, робили новорічні прикраси, побували у басейні, разом вечеряли, мали екскурсії в Косів, Яворів та Верховину. А в останній день відбулось завершальне коло підтримки, де обмінювалися думками та порадами.
Увесь час із жінками працювали двоє відомих психологинь. Це співзасновниця громадської організації “Maple Hope Foundation”, докторка психології, магістерка зв’язків з громадськістю Світлана Комінко та психологиня, мати воїна, який загинув під час теракту в Оленівці, Ганна Кісілішина.
“Мета фонду — максимально залучити жінок, які пережили втрату і раніше не мали досвіду роботи з групою підтримки чи кваліфікованими експертами. Це важливо. Дуже багато жінок, що втрачають, ховаються вдома, у своїй мушлі з болю, і сидять в ній. Мій чоловік загинув на війні, мій рідний брат загинув на війні. Я розумію, як болить, коли війна забирає найрідніших. Дуже важливо для жінок, які в горі, — прожити, а не сховати його або ховатися від нього і від людей. І програма “Джерело сили” допомагає це зробити”, — пояснює Ірина Бордун.
Вона наголошує на тому, що жінки мусять жити далі.
“Ворог забрав наших рідних, він їх вбив. Але якщо здамося ми, то він вб’є і нас. А цього не можна допустити. Бо за моїми плечима двоє дітей, яких треба виховати справжніми українцями. Патріотами, які знають свою землю, культуру та традиції, які будуть розбудовувати державу після перемоги. Ось це роль жінки. І важливо підтримувати жінку, допомогти прожити їй горе, щоб з “гострої” стадії перевести на “негостру”, на стадію сприйняття. Жінок треба витягувати”, — наголошує пані Ірина.
Про “Джерело сили”
Психологічно-рекреаційна програма підтримки жінок у горюванні “Джерело сили” розроблена та реалізована канадською громадською організацією “Maple Hope Foundation” завдяки фінансовій підтримці Оттавського відділення Союзу Українок Канади та Суспільної Служби Українців Канади (місто Оттава). Також залучили частину коштів з аукціону співачки Оксани Мухи й видавництва збірки поезій Оксани Гурської та рідних загиблих воїнів, полонених чи зниклих безвісти.
“Наша організація (“Maple Hope Foundation” — прим.ред.) народилася у 2014 році під час Революції Гідності. Від початку повномасштабного вторгнення найпотужніший напрямок допомоги — медична та гуманітарна підтримка. Ми обладнали евакуаційний потяг, привезли обладнання для стабілізаційних центрів, цивільних та військових шпиталів на 32 мільйони канадських доларів. Також провели навчання для 135 військових анестезіологів”, — розповідає Світлана Комінко.
Психологічна підтримка та ментальне здоров’я — це другий напрямок, за яким працює “Maple Hope Foundation”. Почали з допомоги жінкам та дітям, які зустрілися із викликами вимушеної міграції. Назва цього проєкту “Зцілюємося від ран війни разом”. У його рамках і виникло розуміння, що є окремі категорії жінок, які мали б мати зовсім інший рівень підтримки. Йдеться про жінок, чоловіки яких перебувають у зоні бойових дій, загинули, перебувають у полоні чи зниклі безвісти. Саме так і з’явилося “Джерело сили”.
Психологиня пояснює, коли люди у процесі горювання, то вони ніби знаходяться у тунелі: у них звужений світогляд, вони концентруються на минулому, на своїй травмі, яка болить. А такі програми як “Джерело сили” дозволяють розширювати це поле зору.
У 2025 році є ідея запустити ще одну ініціативу, цього разу освітню, щоб навчити фахівців, як працювати із людьми, що переживають втрату. Адже, на жаль, зараз зустрічається чимало випадків ретравматизації, зокрема і через непрофесійну підтримку.
“Я про це чую від жінок, з якими працюю. І мене болить, бо під час терапії важливо не нашкодити”, — наголошує пані Світлана.
“Під час горювання немає жодних правил…”
Жінкам, які переживають втрату, Світлана Комінко насамперед радить звертатись за допомогою.
“Будь-яка підтримка важлива і необхідна, щоб не застрягти у цьому чорному тунелі — чи це індивідуальна терапія, чи групова, чи пошук спільнот жінок, які теж переживають втрату. Обов’язково треба щось для себе робити. Турбота про себе — емоційна, ментальна, фізична — вона життєво важлива, щоб не просто існувати, а жити.
Мені подобається, як Ірина каже: “Русня вбила мого чоловіка та брата. Я не дам, щоб вона вбила мене”. Особливо це важливо для молодих матерів, які втратили чоловіка. Під час горювання ми настільки сконцентровані на своїх переживаннях, що емоційно недоступні для інших. Але водночас маленьким діткам потрібна мама, яка може включитися та бути підтримкою”, — наголошує психологиня.
За її словами, у таких випадках жінкам необхідно потурбуватись про себе, щоб не передати травму наступним поколінням.
“Існують певні міфи, які нав’язує суспільство. Один із них — що не можна плакати. Обов’язково треба плакати, це є рефлекторна реакція тіла на біль. Викид емоцій під час горювання — одна з найважливіших потреб. Як розповідають наші учасниці, хтось плаче, кричить, виє… і все це нормально. Під час горювання немає жодних правил, адже для кожної людини цей процес — унікальний трансформаційний шлях. Ніщо так не змінює, як втрата близької людини. Ми вже ніколи не будемо такими, як були до цієї втрати. Проте, ми можемо взяти відповідальність за своє життя”, — зауважує пані Світлана.
Вона підсумовує, що треба плакати, не слухати ніяких порад, прислухатись до себе. А ще не вірити в міф, що час лікує. Це не так. Люди просто вчаться жити з болем. Також дуже важливо мати правильне оточення і відходити від осіб, які мінімізують або знецінюють твою втрату.
Близьким та тим, хто хоче допомогти жінці, яка переживає втрату, доречно бути поруч. Не стільки словом, як ділом. Наприклад, приготувати та привезти їжу, допомогти із дітьми, взяти абонемент кудись у салон тощо. Не знецінювати втрату словами: “Ти молода, ще вийдеш заміж”, “Ти сильна, впораєшся” та схожими тезами.
Пані Світлана звертає увагу на те, що у горюванні дуже вагому роль має гідне вшанування пам’яті. Для рідних важливо, щоб їхня втрата була помітною. Вони хочуть, щоб про їхніх синів, дочок, братів, чоловіків згадували, щоб були меморіальні дошки, щоб розказували дітям в школі, садили дерева, ставили лавочки… Цих методів безліч і вони потрібні для тих, хто переживає втрату.
Актуальну інформацію про ініціативи “Maple Hope Foundation” можна знайти на сайті, у Фейсбуці та Інстаграмі громадської організації.
У Коломиї Ірина Бордун організувала групу підтримки дружин військовослужбовців. До їхніх подій приєднуються дружини загиблих воїнів, зниклих безвісти та сестри полеглих захисників. Зустрічаються вони щочетверга у Народному домі, просторі підтримки “Гарт” чи у інших локаціях (це залежить від запланованих активностей).
Наразі група підтримки немає своїх окремих соціальних мереж, але актуальну інформацію можна дізнатись на сторінці Ірини Бордун у Фейсбуці. Наступну зустріч планують провести у четвер, 9 січня, о 17 годині в арт-просторі “Зодіак” (Народний дім). Попередня реєстрація не потрібна, ви можете просто прийти.
Журналістка: Людмила Оленюк
Фото: архів Ірини Бордун
