ГЛУЗД

Як знайти роботу на зеленому континенті новоприбульцю без роду-племені, місцевого досвіду і кредитної історії та ще й з обмеженим доступом до інтернету? Читайте:

Ринок праці в Австралії

В Австралію ми летіли без будь-яких знайомств та гарантій. Тобто віза, яку я отримав, давала право на безкоштовне навчання дітям, державне медичне страхування, право працювати дружині (рідкість для австралійських віз, до речі) й інші бонуси, але роботу, житло та інші матеріальні речі ми мали здобувати самостійно.

Якщо ігнорувати методи Остапа Бендера й не мати спадщини дядечка-мільярдера, то в Австралії для вас є три поширені варіанти заробляння грошей, що практично рівноцінні. Люди працюють за контрактом, за викликом або ж на постійній основі. 

Роботу за контрактом здебільшого оплачують найліпше, але триває вона недовго — від кількох місяців до року. Після закінчення контракту сторони потискають руки та розходяться. Це ідеальний варіант для людей, які хочуть заробити багато грошей чи напрацьовують досвід. За контрактом полюбляють працювати висококласні специ, які не бояться залишитись без роботи й займаються не одним проєктом.

Роботу за викликом практикують зазвичай великі фірми, де багато персоналу і завжди хтось із певних причин не може вийти на роботу. Вас зараховують у штат подібно до звичайних працівників, але, коли саме вас покличуть на роботу, ви не знаєте. Може бути і повний робочий тиждень, ще й з додатковим навантаженням, і несподівані канікули. Звісно, варіант так собі, але на безриб’ї й муха — вертоліт.

Ну і є звичний нам варіант постійної роботи від дев’ятої до п’ятої. Найстабільніший, з усілякими перевагами на штиб відпусток та оплачуваних лікарняних і водночас із найменшою оплатою за годину роботи.

До речі, завжди вказують суму або за годину, або за рік. Зарплату виплачують здебільшого щотижня або кожні два. В англійській мові навіть є окреме слово для позначення двотижневого проміжку — fortnight.

Резюме

Пошук роботи на такому ось ринку праці описують одним-єдиним словом резюме. Є резюме — є шанси знайти роботу. Краще резюме — вищі шанси. Підготовка цього одного з найважливіших у житті документів — узагалі ціла наука з купою нюансів. 

Потрібно максимально коротко розписати, чому ти весь такий класний і чому з кількох десятків претендентів на співбесіду мають покликати саме тебе. Водночас дуже бажано писати щось хоч трохи подібне на правду і не перехвалити себе, щоб не отримати відмови з вердиктом “Overcvalified” (занадто розумний). Плюс кожна фірма очікує від кандидата чогось свого, тому хорошою практикою є підготувати більш-менш універсальне резюме, яке потім можна підганяти під кожну з них та дошліфовувати. 

Робота над власним резюме чимось навіть цікава і корисна. Отримуєш шанс максимально чесно й об’єктивно себе оцінити, без потурань та оправдань і без непотрібної чи фальшиво-показної скромності.

Витративши декілька тижнів на підготовку резюме, я взявся методично штурмувати ринок праці. Оголошення про вакансії здебільшого викладають на спеціалізованих сайтах, найвідомішим із яких, хоча й аж ніяк не єдиним, є seek.com.au.  На таких сайтах можна сортувати та фільтрувати оголошення за багатьма різними критеріями, підписуватись на оновлення за ключовими словами тощо. 

Чимало фірм не самі шукають кандидатів, а довіряють це рекрутинговим агентствам, надаючи їм опис вакансії. Тоді агентство “чистить” його від усіляких згадок про свого клієнта і займається первинним пошуком кандидатів. Але хоч би що там було, пошук роботи зводився до такого: я відкривав сайт, проглядав список вакансій, які встигли опублікувати відучора (відфільтрований за місцем, галуззю тощо), і про кожну з них починав по крихтах збирати додаткову інформацію. Іноді мені вдавалося за натяками вийти на фірму-замовника, обійшовши рекрутерів. Частіше просто переробляв резюме (найчастіше видаляв частину невідповідного досвіду роботи, щоб не виглядати занадто розумним ☺), писав супровідний лист і надсилав ці два документи на вказаний контакт. До речі, цінна підказка: якщо в описі вакансії десь згадано ім’я людини, яка нею займається, то супровідний лист обов’язково має починатись з особистого звертання. Без цього ви в англомовній спільноті виглядаєте грубим і неотесаним, а ваші й без того не надто великі шанси отримати роботу суттєво скорочуються.

Перші кроки

Але повернемось до пошуку роботи. Перше своє запрошення на співбесіду я отримав від рекрутера десь на 4-5 день розсилання резюме. Перед тим була телефонна розмова, з якої я розумів добре якщо половину. Сиджу я собі в бібліотеці, аналізую вже хтозна-яке оголошення і тут — телефонний дзвінок із невідомого номера. А в бібліотеці якраз якийсь день відкритих дверей для мам із малюками, яких навіть надворі було чути ліпше, ніж співбесідника в телефоні. Та ще й рекрутер говорив швидко, на австралійський манір, щедро пересипаючи бесіду скороченнями. От вгадай, наприклад, що “джей ді” — це скорочення від “job description”. 

Але все-таки на співбесіду я потрапив. На 32-му поверсі якогось хмарочоса в центрі. Роботи я так і не отримав: велика інформаційно-рекламна фірма, крім іншого, хотіла, щоб кандидат мав досвід роботи саме в рекламній індустрії (чим адміністрування комп’ютерної інфраструктури в рекламній фірмі відрізняється від якого-небудь офісу чи будівельної фірми, я так і не зрозумів). Тому вийшло майже, як із першим коханням: сім’ї не збудував, але чогось трохи навчився. ☺

По-перше, я дізнався, що в ліфтах хмарочосів кнопки розміщені в три-чотири стовпчики зліва направо знизу вверх. Свій поверх знайшов не відразу. По-друге, швидкісний ліфт з одним пасажиром із 32-го поверху на перший спускається за кілька секунд, а пасажир перебуває практично в стані невагомості. Добре, що від обіду до співбесіди минуло години три, інакше могла бути халепа. По-третє, центр Мельбурна з висоти 32-го поверху — то таки бомбезно. І по-четверте, агент дав низку дуже цінних підказок, що знадобилися згодом.

Фінішна пряма

Далі все було з перемінним успіхом. Перемінним, бо мені відмовляли на різних етапах і з різних причин: і сильніші кандидати були, і відсутність місцевого досвіду (головна причина), і просто “ви не пройшли на наступний рівень”. А більшість резюме взагалі залишилась без відповіді. 

На цьому фоні мені трапилось якесь оголошення, що вирізнялося серед інших. Воно було написане звичайною, якщо так можна сказати, англійською, без рубаних канцеляризмів. Наголошували, що фірмі не принципово, яка в кандидата освіта та досвід, головне, щоб він хотів і вмів учитися, цікавився новинками у професійній галузі, знав та любив свою роботу. І щоб людиною був хорошою. Ну зовсім, як про мене сказано. ☺ 

Я заходився безжально шматувати своє резюме під таке неординарне оголошення і майже не здивувався, коли вже наступного дня в мене на пошті лежала відповідь на штиб: “Хм, чувак, ти один із небагатьох, хто не просто відгукнувся на нашу вакансію, а ще й прочитав оголошення. Як щодо зайти на каву, познайомитись ближче?”.

А коли наступного дня зі мною сконтактувала ще одна фірма із “цікавою пропозицією”, то я вже майже розслабився. Хвилин на 10. А потім про всяк випадок назад напружився і взявся рити інтернет й заучувати прізвища ключових людей в обидвох компаніях.

Процес знайомства та інтерв’ю із цими двома компаніями відбувалися “ніздря в ніздрю”. З першими було одне телефонне інтерв’ю й одне особисте, а з другими — два телефонні і два особисті: значно більша фірма, один із потужних гравців на австралійському ринку комп’ютерної безпеки. Перші пересунули на три дні пізніше особисте інтерв’ю через хворобу дядька, який мав зі мною бесідувати, тому пропозицію роботи я отримав з обидвох фірм з інтервалом годину.

На радостях, звичайно, випив бокал місцевого бренді (так собі напій, скажу чесно), після чого тій компанії, яка потужний гравець на ринку безпеки, щиро подякував листом і сказав, що маю ліпший варіант. Вони миттєво передзвонили з пропозицією підвищити річну зарплату на 10.000. Але мої теперішні працедавці натомість запропонували 4-денний робочий тиждень, не змінюючи оплати. Хитрі ☺. Я вибрав хитрих, сподіваючись ще чогось у них навчитися ☺.

P.S. Зауваження для ІТ-шників. У мене в резюме вказано, що я маю значний досвід у програмуванні на Delphi/Pascal. Тепер це не дуже поширена мова програмування, проте на абсолютно всіх співбесідах дядьки, які зі мною говорили, раптом починали згадувати молодість: усі вони вчили Паскаль в університетах 15-25 років тому і були раді поговорити про свої давні проєкти. Звісно, це автоматично змінювало і тональність співбесіди, і ставлення до кандидата (тобто до мене). Пишу, бо раптом ще комусь допоможе. Вчіть Паскаль 😉 !

Автор: Махайло Масик

Фото: архівні

Щоб краще чути серцебиття нашого медіа – підписуйтеся на Telegram-канал.