Американка з українським прізвищем

Чому американці стають українськими волонтерами? Особистісний розвиток, подорожі, натхнення від місії Корпусу Миру (Peace Corps) тощо, у кожного різна мотивація.

Тея Луцишин стала волонтеркою, щоб побачити батьківщину своїх прабатьків — Україну. Сьогодні ми розповідаємо її історію.

ЗНАЙОМТЕСЯ: ТЕЯ!

У мене українське прізвище Луцишин, бо моя сім’я має українське коріння. Я майже не знаю історії дідуся та бабусі з татового боку, лише те, що вони жили в Самборі Львівської області, а після Другої світової війни переїхали до Штатів. Натомість бабуся з маминого боку, коли я була мала, багато розповідала мені про своє дитинство в маленькому селі поблизу Львова. Її родина потрапила у списки на виселення до Сибіру. Щойно прадідусь і прабабуся дізналися цю новину, вирішили виїхати з України. Бабусі тоді було лише 4. Ще 5 років або й більше вони прожили в німецькому таборі для мігрантів. Далі вирушили до Канади, а вже згодом оселились у США.

Я народилась у Нью-Йорку і жила там із батьками, поки ми не переїхали до Баффало. Змалечку танцювала українські народні танці. У Нью-Йорку щотижня ходила на гурток, а от у Баффало, на жаль, не було жодного, де б їх викладали. Тож я мала їздити щоліта в тематичні табори, де були ці танці. Крім того, упродовж трьох років я була членкинею Пласту.

Ми ходимо в українську церкву, святкуємо релігійні свята, як це робили наші прадіди. Готуємо кутю на Різдво. 

Я непогано розумію українську, адже маленькою любила слухати бабусині історії. Знаю українські назви кухонного приладдя, бо часто допомагала їй на кухні. Англійського відповідника слова перина я не знала, аж доки не вступила до вишу, бо вдома ми завжди називали перину периною.

ЧОМУ ТИ СТАЛА ВОЛОНТЕРКОЮ?

Мої дідусі та бабусі, а також батьки роблять багато для того, щоб підтримувати українські традиції, мову та культуру в Америці. Водночас відчуваю, що наші традиції вже доволі американізовані. Мені завжди хотілось зрозуміти, яка вона справжня українська культура. Це стало однією з причин.

Інша причина – у Корпусі Миру дуже цікаві тренінги з української мови та культури. Завдяки їм можна побачити ширші явища та процеси.

Уже 3 місяці я живу в Луцьку. До того 2 місяці з іншими волонтерами навчалася в місті Малин Житомирської області. Не можу сказати, що життя в Україні є чимось дуже незвичним для мене. Але мене трохи дивує, як багато в українців свят. У Штатах ми маємо в середньому одне велике свято на сезон. А тут ледь не кожні вихідні. І їх святкують із розмахом, збирають родичів, готують багато їжі. Мені це подобається, навіть якщо я на 100% не розумію, що саме зараз святкують. Адже це завжди про єднання сім’ї.

У Луцьку я волонтерю в Молодіжному центрі Волині. Веду англомовний клуб щотижня, а також дискусійний клуб TOP club для покоління Z. Там ми говоримо на різні теми, як-от фемінізм, кліматичні зміни, дискримінація. Люди приходять до нашого клубу, щоб отримати нові знання і в безпечному просторі поділитися досвідом та ідеями. Безпечний простір тут найважливіше. Моє завдання – створити його для них. Я чула стереотипні думки про пасивність української молоді, але ті школярі й студенти, які приходять до мене в клуби, доводять протилежне. Вони активніші, ніж була я в їхньому віці, прогресивні, готові сприймати інші думки та світогляди. Працюючи з ними, я отримую велике задоволення.

СПІЛКУЮЧИСЬ З УКРАЇНЦЯМИ, ЗАВЖДИ ВІДЧУВАЮ ЇХНЮ ДОБРОТУ Й БАЖАННЯ ДІЛИТИСЬ

Якби мої друзі зі Штатів приїхали до України, я б повезла їх у Львів. Показала б Площу Ринок, Оперний театр. Львів – дуже гарне місто, європейське. Я б організувала їм кількаденну подорож у Карпати. Ці гори просто приголомшливі. У Луцьку повела б друзів у Музей сучасного мистецтва. Ми б пройшлись вулицею Лесі Українки. Луцьк – це крутий мікс старовинної, радянської та нової архітектури. Особливо мені подобається старе місто. Рекомендую його відвідати: старі костели, фортеця… Думаю, воно дуже цікаве з погляду архітектури. Тут старі будівлі поєднуються з радянськими й новими.

Що американці знають про Україну? Зовсім не багато. Я завжди виправляю людей, із якими спілкуються, коли вони неправильно вимовляють “Київ”. Хочу, щоб вони були більш обізнані про Україну, її культуру, самобутність. Хочу донести до них, що українці – найгостинніші люди, яких я зустрічала. Моя хост-родина (родина, у якій живе Тея, доки волонтерить в Україні –  ред.) завжди запрошує мене на всі сімейні свята, навіть на хрестини до своїх друзів. Спілкуючись з українцями, я завжди відчуваю їхню доброту й бажання ділитись. А ще вони дуже сильні. Ця країна мала довгу непросту історію і люди завжди ставали сильніші й, мабуть, щедріші теж. Думаю, коли люди чимало пережили, вони мають у своєму серці багато кімнат, щоб прихистити того, хто цього потребує.

П’ЯТЬ ПІДСУМКІВ УКРАЇНСЬКОЇ АМЕРИКАНКИ

  1. Тут неймовірно багато свят, і чи не всі вони про єднання родини.
  2. Попри стереотипи, молодь тут активна та прогресивна.
  3. Луцьк  – це крутий мікс старовинної, радянської та нової архітектури.
  4. Українці – найгостинніші люди, яких я зустрічала.
  5. Коли люди багато пережили, вони стають щедрішими.

Журналістка та фотографка: Ксенія Янко

Отримувати сповіщення з новими матеріалами можна в нашому Telegram-каналі. Підписуйтеся і будьте в темі)