ГЛУЗД

У містах, містечках та селах України поєднано сучасні споруди й історичні. Середовище людини, мов суцільний архітектурний простір: новобудови, хмарочоси, старі радянські будівлі, цегляні кам’яниці, “польські”, “австрійські” будинки тощо. Глузд продовжує цикл текстів про естетику міста. Цього разу розповімо про  формування архітектурного ансамблю.

Що таке архітектурний ансамбль міста?

Групу архітектурних об’єктів, інженерних споруд, творів монументально-декоративного мистецтва та зелених насаджень вважають архітектурним ансамблем, або ж архітектурною гамою міста. Кожна складова має своє значення і завершену композицію. Ансамбль створюють за єдиним композиційним задумом та в єдиній стилістиці, формують упродовж  тривалого часу, доповнюючи новими будівлями чи спорудами.

“Крім архітектурного ансамблю, існує містобудівний — узгоджена забудова великих міських територій, площ з прилеглими вулицями, історичних центрів міст, простору із замками, фортецями та монастирями”, — розповідає магістр містобудування Андрій Олійник.

У містобудівному ансамблі може бути декілька архітектурних ансамблів.

“За функціональним призначенням містобудівні ансамблі бувають: оборонними, монастирськими, садибними або палацово-парковими, промисловими або виробничими, міськими поліфункціональними (площі, вулиці, групи кварталів, історичний центр міста). До останнього типу належить історичний центр Коломиї з прилеглими вулицями, те, що ми називаємо старовинною частиною міста”, — каже експерт.

Для чого потрібен архітектурний ансамбль?

Це створює основний стиль міста, його обличчя. Говорячи, наприклад, про Амстердам, люди уявляють високі вузькі будинки, пофарбовані різними кольорами, а про район Манхеттену в Нью-Йорку — хмарочоси та щільну забудову.

Андрій Олійник каже:

«Мало кому хотілося б, щоб його місто нічим не відрізнялось від сотень інших, тому архітектурний ансамбль, як і визначні будівлі, є родзинкою міста. До прикладу, значно легше сказати туристу “У Коломиї є найбільша писанка у світі”, ніж спробувати пояснити, чим архітектурно відрізняється наше місто від інших. Але саме архітектурна гама є духом і стилем міста, його відчуває кожен з нас, коли проходиться вузькими вулицями, повз старовинні кам’яниці в центрі. Саме це архітектурне полотно потрібно зберігати, якщо ми не бажаємо, щоб Коломия стала безликою».

Формування архітектурного ансамблю

Він формується історично, упродовж сотень, а в деяких містах і тисяч років. Процес залежить від багатьох чинників: клімату, основної функції міста, діяльності його мешканців, військових потреб тощо. 

У Коломиї історичний центр почав формуватись у період ХVI–XVII ст. Після того, як місто отримало Магдебурзьке право, центр почали забудовувати за квартальним принципом у межах оборонних мурів. Після розростання міста у XVIII ст. вулиці почали формувати радіально. Це можна побачити на будь-якій карті міста. 

Історичний центр має торгові площі, вулиці, що повертають під прямими кутами, і щільну забудову. Від центру вулиці спрямовані, як промені світла в різні боки. Дивлячись на місто з висоти, можна зрозуміти, де старі частини, а де нові. Зокрема, вирізняються квартали з радянськими будівлями, які нехарактерно влилися між вулиць із садибною забудовою, так звані мікрорайони.

В Україні затверджено перелік історично населених місць, де люди живуть тривалий час і де збережено історичні містобудівні особливості. В Івано-Франківській області є лише 27 таких місць, серед них і Коломия. Відповідно до законодавства України, має бути історико-архітектурний опорний план кожного історично населеного місця (набір карт і текстових матеріалів, де досліджено історію, особливості поселення і прописано, як їх зберегти). У Коломиї таку містобудівну документацію затверджено 2013 року.

Критерії спорудження будинків і їх візуального оформлення

Згідно з історико-архітектурним опорним планом, Коломия поділяється на декілька зон за збереженістю історичної забудови та планувальної структури. Найважливішим є історичний ареал. Це центральна частина міста, де найкраще зберігся архітектурний ансамбль.

Відповідно до Державних будівельних норм, законів України та згаданого історико-архітектурного опорного плану, є низка вимог щодо будівництва в історичному ареалі міста. Чітко вказано про заборону будувати в історичному центрі вище ніж 12 метрів від землі до перекриття верхнього поверху або за межами червоних ліній ділянки (їх визначено в містобудівній документації). Але більшість норм таки мають рекомендаційний характер. Важливо, щоб розуміння архітектурного полотна міста мав і забудовник, і архітектор проєкту. 

«До прикладу, Афінською хартією 1931 року та Венеційською хартією 1964 року заборонено будувати в історичних центрах споруди, які відтворюють старовинну забудову. Вважають: те, що створено в наш час, просто копіює старовинні споруди й, відповідно, знецінює їх, такі собі архітектурні муляжі, “будівлі без душі”. Та і тут є виняток з правил. Практично весь історичний центр Варшави — це відбудова втраченого: у часи Другої світової війни практично 80 % історичного центру міста знищено вщент. Багато туристів, які приїжджають у Варшаву, навіть не здогадуються про цей факт і розглядають будівлі, яким, на їхню думку, сотні років. Але чому там ці новобудови не сприймають так, як у нас? Бо відбулося відновлення історичної забудови, а не її перебудова. Нові будівлі, що з’являлися на місці старих, мають такий самий стиль, розмір та вигляд. У нас же нові будівлі здебільшого мають чужорідний для середовища характер, тому часто є просто недоречними», — наголошує Андрій Олійник.

До проблематики українського законодавства можна віднести останні зміни до порядку видачі Містобудівних умов та обмежень (МУО — ред.). Це один з основних дозвільних документів для будівництва. У ньому вказано, що саме дозволено будувати і які параметри об’єкта. 

Магістр містобудування додає, що 2019 року в МУО внесли зміни, відповідно до яких забудовник не зобов’язаний подавати ескізний проєкт будівництва. Тобто головні архітектори міст по всій Україні останні три роки просто не бачать, що саме планують будувати на відповідній земельній ділянці.

Затвердження й погодження правил 

Норми, закони і правила стосовно забудови розробляють відповідні міністерства (Міністерство розвитку громад та територій України, Міністерство культури), керуючись вимогами чинного законодавства та міжнародними рекомендаціями (такими, як згадані хартії). Але, враховуючи українську законодавчу специфіку й роботу парламенту, багато що потрібно доопрацювати або взагалі переробити. Часто цілком логічні речі можуть забороняти, а якусь нісенітницю дозволяти в рамках закону.

“Кожен забудовник будує собі пам’ятник…”

Кожному хочеться жити в комфортному місті, яке має свій характер. Людині легко змінити стиль одягу, чого не скажеш про забудову. Вона стоятиме на одному місці десятки, можливо, сотні років, містобудівні помилки не так просто виправити.

«Я завжди кажу, що кожен забудовник будує собі пам’ятник за життя. І яким йому бути — кожен вирішує сам. Мабуть, усі хочуть, щоб їхні діти та внуки з гордістю показували на будівлю і казали: “Ось цей будинок збудував мій батько / дідо”. Але в мене таке враження, що це будуть поодинокі випадки, якщо нічого в нас не зміниться», — ділиться Андрій Олійник.

Підхід, коли під час будівництва важливі лише цифри,  коли основним критерієм слугує кількість квадратних метрів та кошти, які можна за них отримати, Андрій називає “диким капіталізмом”. Соціальне підприємництво не лише про благодійність, це значно ширше поняття.

Минулого століття період зміни покоління (зміни технологій і потреб, естетики й філософії) тривав 50–60 років, тепер — 20–30 років.

“Згадаймо, що потрібно було місту і людям у 90-х та що маємо нині; що вміли і могли збудувати люди тоді й тепер; який рівень комфорту та потреб був тоді і який є зараз. Достатньо один раз комусь побудувати щось особливе — спершу це не зрозуміють, а то й засудять, а вже наступного дня з’явиться дві такі копії. Так воно й відбувається. Мінімальні норми таки існують, але це лише такі “голубі” й “червоні” лінії, що можуть швидко змінюватися залежно від вимог часу, потреб і технологічних можливостей. Законодавство намагається врегульовувати якісь типові для всієї країни проблеми, але, здається, час переганяє всіх креативних законодавців”, — додає архітектор Ігор Прокопишин.

Наскільки малі міста дотримуються правил та обмежень?

За останні десятиліття змінилось ставлення замовників будівництва до архітекторів. Якщо раніше це був експерт, до слова якого прислуховувались, то тепер проєктування перетворилося на ремесло, де архітектор виконує вимоги того, хто забезпечує фінансування проєкту. І часто через необхідність дотриматися тих чи інших норм між забудовником та архітектором здіймаються справжні баталії.

“Часто влада не хоче йти на пряму конфронтацію із забудовниками, оскільки будівництво — це кошти в бюджет міста, — пояснює магістр містобудування Андрій Олійник. — Буває, що недопрацьовують органи, які контролюють. Питання дотримання норм залежить не так від розміру міста, як від компромісів, на які готові йти всі сторони процесу. Наприклад, у селах, де на місцях здебільшого немає відповідних структур (архітектури та ін.), зросла хаотичність забудови, особливо останніми роками. Проте там це нівелюється незначною кількістю  забудови”.

Тотальний контроль призведе до формування тіньового бізнесу та зростання корупції, а абсолютна безконтрольність — до знищення самої структури міста. Є попит на нові площі для ведення бізнесу, житла тощо, це породжує пропозицію від забудовників. Якщо ж спробувати максимально зарегулювати цей ринок, то він піде в тінь, а якщо відпустити повністю, то буде правомірний хаос. Крайнощі до хорошого не призводять.

Журналістка: Уляна Сторощук
Фото: Назар Яжинський

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.

Наші партнери