Юлія Карпова — радіоведуча та засновниця благодійного фонду “Юлині бабусі”. Створити фонд жінку підштовхнуло широкомасштабне вторгнення. Так вона і стала онукою для понад 500 бабусь та дідусів майже з усієї України. ГЛУЗD дізнався у головної внучки, чим фонд допомагає літнім людям та як стати онуками для інших бабусь та дідусів.
“Насамперед фонд створений в пам’ять про моїх бабуль. У мене ніколи не було дідусів, тому у назві їх нема. Мене часто запитують: «А дідусям ви везете їсти або подарунки?». Ми допомагаємо всім, просто «Юлині бабусі» — це мої бабусі, яких уже немає серед живих. Мені не вистачало цього відчуття внучки, а тепер я внучка для інших бабусь та дідусів. Я роблю з ними все те саме, що колись зі своїми, — приїжджаю в гості, спілкуюся, привожу подарунки”.
Юлія ніколи не думала, що стане благодійницею. За її словами, про те, що вона рано чи пізно візьметься за таку справу, чотири роки тому їй випадково сказала астрологиня. Юлія не сприйняла її слів всерйоз.
“Коли почалось широкомасштабне вторгнення, мені написала Оля — незнайома дівчина, й попросила поширити допис, в якому йшлося про збір на закупівлю продуктів для деокупованих територій Київщини. Я погодилась за умови, що мене візьмуть з собою, коли все куплятимуть, бо хочу знати, куди підуть гроші. Тепер Оля — це моя права рука у фонді. Ми вперше поїхали до притулку у травні 2022 року, там я побачила всю цю біду. Повернулася додому з чітким відчуттям, що треба допомагати стареньким у більших масштабах. Я розуміла, що не можу збирати гроші сама, тому створила фонд, щоб усе було офіційно”, — розповідає Юлія.
“У цих людей наприкінці життя не залишилося нічого, крім ліжка й тумбочки”
Передусім фонд “Юлині бабусі” допомагає літнім людям у притулках. Зокрема опікується п’ятьма такими закладами у Київській області та по одному в Житомирі й Дніпропетровській області. Також є поодинокі випадки, коли люди дізнаються про благодійний фонд і самі пишуть Юлії про те, чи може вона їм допомогти — продуктовими наборами та підгузками.
“В основному ми їздимо у будинки для самотніх, де у людей наприкінці життя не залишилося нічого, крім ліжка і тумбочки. Люди опиняються у притулках не від гарного життя, а через хвороби, втрату близьких та майна, через залежність або тому, що не відкладали коштів на завтра. Також були випадки, коли стареньких до притулку привозили сусіди, бо вони, мовляв, не можуть за собою доглядати, а потім виявилося, що це були їхні діти. Кожна людина заслуговує на гідну старість”.
Благодійний фонд “Юлині бабусі” насамперед дбає про базові потреби літніх людей — продукти, одяг, побутова хімія, засоби гігієни, підгузки. Також допомагають притулкам побутовою технікою, посудом. За потреби забезпечують ремонтні роботи.
“Директор одного притулку сильно переживав за своїх працівниць, бо деякі з них мені теж за бабуль годяться. Вони фізично не можуть вручну натерти картоплі на деруни, винести на вулицю довгі доріжки — і директор попросив полегшити їм життя. Ми купили великі пилососи, електричні м’ясорубки, щоб їм було комфортніше працювати. Стараємося закривати базові потреби не лише людей, які живуть у притулку, а й тих, хто там працює. Адже це теж про побут”.
Фанати чаю, “сельодочки” і солодощів
Юлія поділилася милими проханнями від бабусь та дідусів:
“Одного разу пан Дмитрович, а він незрячий, розповідав мені, як сильно любить чай. Біля мене стояла одна свята людина, яка все це чула. Наступного разу до Дмитровича приїхав величезний пакет різноманітного чаю, який тільки знайшли у магазинах. Дмитрович не знав, куди його ховати, й не міг повірити, що для нього таке зробили. Чоловік розповів, що найдорожчий чай, який він тримав у руках за все своє життя, коштував 120 гривень. Колись він зайшов у магазин і сказав: «Дайте лише потримати у руках найдорожчий чай”. Йому не відмовили. Він потримав його у руках, покрутив — і віддав”.
“Там же, поки Дмитрович співав мені романси, недалеко від нас сидів чоловік на колісному кріслі, який сказав: «Якби в мене була можливість на чомусь зіграти, ми були б класним дуетом», — і та ж свята людина передала йому гітару. Я не бачила, щоб дорослі дядьки плакали від щастя. Також маю фанатів сельодочки, які просять одну баночку. Є бабусі, які люблять усе солодке, щоб у кожній шухлядці по цукерочці. Інша бабуля попросила привезти теплі рейтузики на зиму, ще інша — білизну, бо їде до лікаря і треба, щоб усе було гарно. А одна бабуся хотіла фарбу для волосся, щоби бути красивою”.
За словами Юлії, це базові та прості речі, на які ми не звертаємо уваги у повсякденному житті, бо їх не проблема купити. А літнім людям важко поїхати й вибрати необхідне, до того ж зазвичай не мають на це грошей. Щоразу, коли Юлія приїжджає у притулок, запитує, що вони хотіли б для себе. Дехто просить набори для в’язання, вишивання. Був випадок, коли бабуся з Житомира, яка перенесла інсульт, сказала, що хотіла б альбом для малювання і фарби, аби розвивати дрібну моторику.
“Ще є бабуля в Житомирі, в якої десь 30 котів під опікою. Вона за свої останні копієчки купує їм корм і просить для них їжу. Ще старенькі просили привезти мандаринку, і я розумію: вони просять одну мандаринку, а не кілограм.
Також у притулку є своя «валюта» — цигарки. Вони потрібні всім, навіть тим, хто не курить, бо завжди є хтось, хто курить. Як-от друг з іншої кімнати, якого можна пригостити, коли в нього закінчаться сигарети”, — ділиться Юлія.
“Якщо притулків не видно на карті — це не означає, що їх немає”
Напередодні новорічних свят благодійний фонд організовує акцію “Таємний Санта для стареньких із притулків”. Охочі можуть самостійно зібрати подарунок для літніх людей, щоб вони не почувалися самотніми.
“Ця ідея не нова. Багато років поспіль я долучалася до цієї акції, яку організовував міжнародний фонд для стареньких, дітей із бідних сімей та бездомних людей. Коли з’явився мій фонд, подумала, що було б непогано зробити те саме для мешканців притулків. Минулого року ця акція вперше відбулася в маленькому селі на Київщині — у притулку, якого навіть нема на карті”.
Напередодні Дня Святого Миколая Юлія з командою та Віктором Павліком без попередження навідалася до притулку з подарунками.
“Старенькі не могли повірити, що вони бачать живого Віктора Павліка, який приїхав до них у село співати. Через тиждень телефонувала їхня директорка й запитувала, чи це був справжній Павлік. І тоді сказала: «А чого ти не попередила завчасно? Ми з управлінням приїхали б на концерт». Я відповіла, що хотіла зробити свято для людей, які там живуть, а не для керівництва”, — каже Юлія.
Цього року команда благодійного фонду вирішила зробити масштабніший захід і об’їхати з дарунками максимальну кількість притулків.
“У людей є можливість привітати цих стареньких людей. Якщо їхніх притулків не видно на карті — це не означає, що їх немає. На новорічні свята ми їздимо в гості до своїх бабусь та дідусів, і якщо людина хоче повернути собі відчуття внучки чи внука — це можна зробити, відвідавши з нами притулок. Там старенькі завжди хочуть тебе бачити, поцілувати, обійняти, показати свою кімнату та поділитися тими ж цукерками, які ти їм привезла”.
Щоб долучитися до акції “Таємний Санта для стареньких з притулків” — напиши у соцмережі благодійного фонду “Юлині бабусі”.
Охочі можуть:
- зібрати подарунок самостійно;
- оплатити подарунок;
- поїхати до притулку.
“І завжди можна зробити репост нашого допису зі збором. Головне — не вдавати, що його не побачили.
Якщо зберемо багато коштів на подарунки до Нового року, то зможемо ще купити покриття для підлоги в один із притулків, аби вони завершили ремонт”, — додає Юлія Карпова.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: архів героїні
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
