Марк Мельниченко — вільний фермер з Ужгорода. Він будує екохатинку з глини без жодного цвяха, за принципом “нуль відходів”. Також Марк веде блог про натуральне садівництво і будівництво. З чого все почалося — читай далі.
“У моїх батьків була дача, де я у свої 17 років почав садити дерева та будувати маленьку літню кухню з глини. За десять років це перетворилося у творчий проєкт «Моя українська мрія». Я роблю це, щоб привернути увагу людей до екології. Адже 50% світових відходів — це будівельне сміття. Я багато подорожував за кордоном, а під час пандемії коронавірусу активніше взявся за розбудову будинку — і це перетворилося на повну зайнятість”.
Стати вільним фермером Марк вирішив після того, як попрацював на фермі у Німеччині.
“Ми заганяли на забій бичків, відділяли телят від матерів, щоб потім забирати молоко на сир. Я називаю себе фермером вільних тварин, адже у мене немає тварин. Вони можуть вільно гуляти моїм садом, я не експлуатую їх. Вегетаріанцем я став давно, а до веганства прийшов за останні п’ять років. Для мене це етичніша форма життя, але я її не пропагую”, — розповідає Марк.
Глобальна місія вільного фермера
Під час пандемії Марк почав знімати відео для ютубу та вести блог в інстаграмі. Йому хотілося стати місточком між містом і природою, щоб, зокрема, захищати карпатські ліси.
“Кілька років тому біля мене проклали екскаватором величезну дорогу. Я прокинувся від шуму бензопил, пішов туди, а там люди вивозять велику кількість буків. Відтоді поставив собі за мету розширити аудиторію в інстаграмі, щоб показувати людям, як знищують ліси”.
Його глобальна місія полягає у тому, щоби створити освітній центр, де будуть готові моделі для вирішення екологічних викликів.
“Наприклад, в якомусь селі живе людина і біля неї викидають усе сміття в річку. Людина в розпачі, не знає, до кого звертатися. Ми надаватимемо інструкцію, що робити у такій ситуації. Це ж стосується вирубки лісу, забруднення повітря, водойм. Коли працюю на землі, відчуваю, як швидко змінюється клімат. У майбутньому хочу вирішувати екологічні проблеми за допомогою законодавства, яке теж паралельно має розвиватися. Я зацікавлений, щоб ці ідеї лобіювати на законодавчому рівні”.
Також Марк почав вести ютуб та інстаграм, щоб знайти однодумців, які хочуть розвивати проєкт “Моя українська мрія”. Впродовж літа вільний фермер приймає щотижня від трьох волонтерських груп по шість людей.
“Якщо вони витримують, то стають волонтерами першого рівня. Таким чином, можуть приїхати наступного разу й займати керівні посади над волонтерами першого рівня. Третій рівень відкриває для них бонуси: вони можуть приїхати на скільки хочуть з друзями та просто відпочити. У майбутньому я створю англомовну ком’юніті, щоб українці мали змогу покращити рівень англійської мови. До мене вже приїздили волонтери з Польщі та Німеччини. За кордоном я витягнув на розмовний рівень англійську мову. Це допоможе в майбутньому втілити ще одну мою мрію — вийти на англомовний ринок контенту”, — ділиться Марк.
“Поєдную натуральне будівництво з найкращими досягненнями сучасності”
“Я будую дім із того, що знаходжу в природі, як це робили наші предки 10 тисяч років тому. Фундамент зробив із каміння, для стін використовую глину, для даху — очерет. Усе зв’язую ліанами. Водночас поєдную натуральне будівництво з найкращими досягненнями сучасності — сонячні панелі, електрика та вода в будинку. Щодо води, то мені потрібна свердловина або кілометровий водопровід, а це коштує дуже дорого, тому подаю заявки на різні гранти. Зароблені за кордоном гроші я вклав у сонячні панелі та викупив ділянку землі”.
Цього року Марк має побудувати величезний дах з очерету над кімнатою для волонтерів.
“Річка постійно виходила з берегів через дощі, тому я не знаю, в якому стані буде той очерет. Узагалі такі стріхи стоять по 15 років і витримують будь-який дощ, сніг чи вітер. А якщо робити їх завтовшки 40 см, а не 20, то вони ще довше прослужать”.
Після того, як Марк із волонтерами заготовив очерет для даху, прополов грядки чи ділянку, вони готують глину для саману (будівельний матеріал, — ред.).
“Волонтери шукають потрібну глину, копають її, привозять в яму та заливають водою. Також беруть сіно і солому, місять усе ногами, як виноград на вино. Тому я й приймаю волонтерів на літо, щоб виконували такі масові роботи. З саману ми ліпимо стіну, декоруємо її або штукатуримо. Потрібен ще мінімум один рік, щоб закінчити хатинку”, — розповідає Марк.
Вільний фермер читає книжки, дивиться ютуб про натуральне садівництво та будівництво. Також деякий досвід здобув за кордоном. Тепер навчає цього волонтерів, які доєднуються до нього через блог в інстаграмі.
“У будинку поки що дуже холодно. Взимку я прокидався — було +5, грівся маленькою буржуйкою, якої явно було недостатньо. Цієї зими, може, буде +10, адже збудував піч та планую вставити подвійні вікна. У Німеччині я жив у комфортних умовах, мав усі блага цивілізації, а вдома треба йти по дрова у сніг та холод. От такий контраст. Останніми роками за кордон я їздив лише на кілька місяців, увесь інший час жив у своїй хатинці”.
Не так давно Марк почав вирощувати у своєму саду екзотичні дерева — гранати, інжир, ківі, хурму. Цього року в нього багатий врожай мініківі (актинідії). Ще у саду ростуть яблука, груші, абрикоси, сливи та лимони. Марк каже, що клімат на Закарпатті сприяє вирощуванню екзотичних фруктів, а от земля — не дуже.
Проєкт може опинитися під загрозою
Ще один із масштабних планів Марка — облаштувати станцію для сортування сміття, щоб дачники не забруднювали навколишнього середовища. Її він робитиме теж зі сміття, яке не переробляється. Уже почав заготовляти матеріал.
“Коли сміття буде достатньо, збудую сортувальну міністанцію. Це поширена практика у США, Африці та інших країнах. У нас я бачив, що будують лише зі скляних пляшок.
Якщо ж мене мобілізують, то мій проєкт призупиниться й опиниться під загрозою. Є така приказка: де немає садівника, там немає саду. Без мене не буде саду, екохатинки та сортувальної станції. Я знав, на що йду, коли повертався з Німеччини”.
Також Марк збирає гроші на другий пікап для військових. Необхідна сума — 200 тисяч гривень. Минулого разу він створив дві банки: одна, щоб зголити бороду, інша — щоб залишити. Більшість людей донатила у банку, щоб не чіпав бороди. Гроші передав письменникові Андрію Любці, який купує автівки для бійців на передову.
Якщо хочеш долучитися до збору коштів на автомобіль для евакуації поранених захисників та підвезення їжі — донать на банку за посиланням.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: архів Марка
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
