У попередній частині матеріалу ми розповідали про те, скільки дітей депортовано із України до росії, навіщо росіяни всиновлюють українських дітей та чи повернуться депортовані до нашої країни. Сьогодні в другій частині матеріалу ми продовжуємо розповідати, що приховує так званий порятунок українських дітей, чому оздоровчі табори від росії — це не про здоров’я та безпечне дитинство та як уберегти своїх дітей від агресора-окупанта.
“Самі напали — і самі ж “евакуювали””
У телеграм-каналі “Война с фейками” (про нього йшлося у минулому тексті, — ред.), де автор замість того, щоб розвінчувати маніпуляцію та неправду, ще більше підкріплює її своїми аргументами, в одному із дописів він стверджує, що москва рятує українських дітей і начебто після життя в росії деякі діти не хочуть повертатися в Україну, адже саме в росії були створені для них кращі умови.
У документальному проєкті “Понівечене дитинство” діти, яких викрали росіяни, розповідають, що їх дуже погано годували, наприклад, котлети були зроблені наче з якихось відходів, їх нудило від такої їжі. А ще принижували, називали хворими й наголошували, що вони не повернуться до рідної країни.
Саме такими примусовими викраденнями та забиранням дітей з України, на думку юристки Регіонального центру із прав людини Катерини Рашевської, росіянам вдалося вкоренити свій наратив у голови сиріт: “У родині, нехай і російській, усе одно краще, ніж у сиротинці. І немає значення — буде це український дитячий будинок чи російський”. Однак Катерина Рашевська пояснює: під час розмови з такими дітьми важливо також аналізувати, як саме вони про це розповідають. Зазвичай це через те, що з російської родини легше втекти, ніж із сиротинця.
Також Катерина Рашевська пояснює: якщо аналізувати міжнародне гуманітарне право, росія, як окупаційна держава, не дотримується жодних своїх зобов’язань щодо дітей.
“Під контролем росіян українських дітей затримують, катують, розлучають із родинами, дані дітей змінюють і їх всиновлюють примусово в російські родини та депортують. Важко сказати, у якому саме контексті росія дотримується своїх зобов’язань”.
Про те, наскільки небезпечною є росія для українських дітей, розповідає також голова правління Української мережі за права дитини Дар’я Касьянова:
“На жаль, у нашій організації також є історії, коли діти, які повернулися з росії, розповідали про те, як їх недогодовували через те, що вони розмовляли українською. Або навпаки — їх добре годували, але при цьому гвалтували. І найчастіше ці страшні речі робили із хлопчиками”.
Дар’я Касьянова наголошує: те, що в російських медіа і телеграм-каналах росіяни називають насильство захистом, і є злочином.
“Вони повсюди кричать: ми евакуювали, ми врятували. Це сюр: самі напали — і самі ж “евакуювали”, але при цьому нікому не повідомили про те, куди відправили дитину, ніякої інформації не надали. Ми знаємо випадки, коли вирушали батьки заради роботи або ж їхали транзитом через росію — і в цей момент померли або загинули, але ніхто про це не повідомив Україну. Хоча, відповідно до всіх гуманітарних норм, росія повинна повідомляти Україну чи через треті країни, чи безпосередньо про те, що там залишилися діти”, — пояснює голова правління Української мережі за права дитини.
Однією з найбільших проблем таких телеграм-каналів є те, що їх читають і українці. Для цього росіяни створюють такі канали, де в назві вказують українське місто або область. Наприклад, у дописі автор стверджує, що все це український фейк і дітей ніхто не викрадає, а тільки дає можливість відпочити в оздоровчих таборах Криму. Мовляв, це також підвердили колеги із Запорізької області, де бабуся пише, що її внучка справді класно відпочила в Севастополі, Євпаторії, тож нехай таке “викрадення” буде й надалі. Варто також зауважити, що автор каналу не додає посилання на джерело, у якому українська бабуся із позитивом відгукується про такий відпочинок. Однак, якщо все ж родичі викрадених українських дітей стверджують у соціальних мережах, що все було добре з дітьми, варто замислитися: а що їх спонукає до цього?
На думку Катерини Рашевської, такі ж ситуації відбуваються, коли якась країна виступає третьою стороною в поверненні українських дітей: часом це тільки сприяє дезінформації, яку поширює росія.
“Це стається, коли Катар виступає третьою стороною в поверненні українських дітей. І тут проблема навіть не в тому, що росія й далі буде намагатися зобразити весь процес як суто її ініціативу й бажання повертати дітей і готовність возз’єднувати родини. Проблема в тому, що Катар справді публічно свідчить про те, що Росія не чинить жодних перешкод, діти з сім’ями возз’єднуються і основною причиною того, щоб українські родини загалом опинилися під контролем російської федерації, є винятково те, що почався збройний конфлікт”, — пояснює Катерина Рашевська.
Також юристка пояснює, що батьки, які хочуть забрати своїх дітей, готові на все.
“Батьки їдуть у Москву, у посольство Катару або до Марії Львової-Бєлової в офіс, на камери або й без них, але публічно для представника Катару, як держави-посередниці, свідчать про те, що в них немає жодних претензій до російської федерації, що вони вдячні за порятунок своїх дітей і перебування під її контролем. Їх ніхто не ображав: вони мали право на освіту й ліки. І це все, що фіксує Катар. Батьки, які шукають своїх дітей і хочуть їх повернути додому, готові сказати російській федерації і представникові Катару все що завгодно”, — акцентує юристка Катерина Рашевська.
“Росіяни — як терористи: коли підривають якусь будівлю або захоплюють літак, теж висувають свої вимоги”
Найбільше від викрадень росією страждають діти-сироти, адже їх найскладніше повернути. Юристка Катерина Рашевська пояснює:
“Коли ми говоримо про викрадення дітей-сиріт, найчастіше наводимо як приклад Херсонський обласний будинок дитини, який фігурує як примусове приміщення для українських діток, у тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Тобто спочатку росіяни вивезли українських дітей, наприклад, до Криму та в Сімферополь. А тепер вони оголосили, що завершили відновлювальні роботи спеціального центру дитячого будинку у Воскресенському, це Херсонська область, окупована ними, і вони планують повернути туди дітей. Тобто вони це роблять неспроста. Але повернуться не всі. Можливо навіть таке, що серед наших українських дітей будуть і російські”, — пояснює експертка.
Також ще однією проблемою є те, що не всі діти можуть повернутися в дитячі будинки.
“Частина дітей вже досягла 5-річного віку, і їх можуть розділити вже в дитячі будинки для старших за віком. На нас чекає ще багато роботи: щоб зафіксувати, що це за діти й чи раптом там із українцями вже не розмістять російських сиріт. Вимоги України в тому, щоб росіяни як вивозили, депортували так і щоб повертали дітей цілими інституціями. І це абсолютна справедлива вимога”, — наголошує юристка з прав людини Катерина Рашевська.
Однак автор допису російського телеграм-каналу переконаний, що українських дітей насправді не викрадають, а волонтери “єдиної росії” просто взяли під опіку дитячий будинок. Це відбулося після того, як дітей намагалися вивезти, на його думку, незаконно до Польщі. Саме росіяни ухвалили рішення евакуювати 50 дітей віком від 4 місяців до 4 років у Сімферополь, де про них досі “турбуються”.
Також у дописі додано цитату російського депутата Ігоря Костюкевича, який наголошує, що відтепер діти будуть у безпеці. У коментарях під дописом росіяни пишуть, що їхня влада рятує українських дітей від нацистів із ЗСУ, що в Польщі з дітей знущалися б та ставили б експерименти.
Тут варто згадати історію Дмитрика та Ані із села Ягідне Чернігівського району, яких разом з іншими мешканцями села росіяни утримували в підвалі.
“380 людей провели 28 днів у тісному підвалі без можливості вільно пересуватися. Їм було весело, коли вони в нас стріляли і ми лякалися. Замість вбиральні — одне відро на всіх. На стіні писали список людей, які померли від задухи або були розстріляні. Мама Діми піднялася до росіян із проханням дати їй шматок хліба або розстріляти, бо нестерпно було дивитися, як її діти голодують”.
За дивною логікою росії, у Польщі, де батьки можуть отримати на дитину 800 злотих (8000 тисяч гривень зараз, на початку повномасштабної війни це було 5000 тисяч гривень, — ред.), відвідувати без обстрілів вищі навчальні заклади, мати можливість задовольнити елементарні фізіологічні потреби, наприклад, піти до вбиральні без тиску та дискомфортних умов, — це “знущання”, а ось російський “підхід” до дитини із одним відром для туалету на майже 400 людей, із погрозами та пострілами заради власної потіхи — це порятунок. І, на жаль, таких історій чимало…
Російські офіційні особи в січні 2024 року відхилили звинувачення в насильницькій депортації українських дітей, стверджуючи: діти були переміщені для їхньої безпеки, адже перебували в Україні без батьківської опіки. У відповідь на звинувачення вони повідомили, що більшість дітей прибула разом зі своїми сім’ями або опікунами чи родичами і що вони розміщені в тимчасових притулках.
Однак після двох із половиною років повномасштабної війни ситуація із українськими дітьми, яких викрала росія, на думку, юристки Регіонального центру із прав людини, могла змінитися.
“Ймовірно, що росіяни певну частину дітей повернули. Тобто, можливо, вони не повернули їх до місця звичного проживання, але на іншу територію України могли. Мовляв, ми вивезли українських дітей, бо там ставало небезпечно, була евакуація. Тепер ми їх повернули близько до місця їхнього проживання.
Вони також наголошували й будуть наголошувати на тому, що не можуть повернути дітей до Херсону, бо це місто “окупували українські нацисти”. Чи підтримуватимуть інші країни нашу державу, на відміну від Катару, залежить від того, як Україна поставить себе. Нам важлива кожна дитина, бо хочеться повернути кожного додому, і ми готові на будь-що, аби повертати. Але це схоже на те, як терористи, коли підривають якусь будівлю або захоплюють літак, висувають свої вимоги. Ми ж не завжди на них погоджуємося, правда? Зараз це дуже вдале порівняння, бо нині через Катар повернули 34 дитини, але під контролем залишається понад 19 000. Тобто це не допомога. Це не є системним, якимось інструменталізованим, добре зрозумілим прозорим процесом повернення дітей”, — пояснює Катерина Рашевська.
Щоб повернути дітей, на думку юристки, необхідно мати єдиний юридичний механізм повернення.
“Для цього держава-посередниця має бути готовою взяти на себе юридичні зобов’язання щодо повернення дітей. Ми навіть не наполягаємо, щоб вона стала державою-покровителькою за міжнародним гуманітарним правом, бо розуміємо, що рівно нуль держав на сьогодні готові взяти на себе функції держави-покровительки в російсько-українському збройному конфлікті, обумовленому російською агресією. Бо росія не погодиться на Штати, ми це розуміємо, на Канаду, на будь-яку державу Європейського Союзу. І є варіант спробувати пограти на їхніх власних геополітичних інтересах й апетитах. Саме тому ми думали в організації цього процесу на роль держави-посередниці пропонувати Бразилію або Південно-Африканську Республіку. Бразилія — це та держава, щодо якої можна грати на її високій любові до міжнародного права. Нам дуже потрібно схилити Бразилію до укладення хоча б будь-якої угоди, яка буде мати суто гуманітарний характер”, — пояснює Катерина Рашевська.
Юристка акцентує, що виникає враження, ніби тільки росія має право висувати свої вимоги, і це найгірше в історії повернення українських дітей.
“Тобто вони висувають якісь свої вимоги, Україна надсилає їм десятки списків, де вони вибирають по 3-4 дитини і їх повертають. Маємо за цілий рік повернення 34 дітей. Надзвичайно складно довести, що дитину примусово депортували. Тому ще однією нашою ідеєю було б ухвалити резолюцію Генеральної Асамблеї ООН. Завдяки вдалому формулюванню цієї резолюції значна кількість керівництва держав долучилася би до процесу повернення українських дітей.
Навіть не грошима, не технічною допомогою, але хоча б політично, як такі вочдоги, щорічно ухвалювати резолюцію над росію або хоча б з якоюсь певною періодичністю переголосовувати, щоб над росією висіли міжнародні закони. Такий собі дамоклів меч, щоб вирівняти міжнародне спостереження. Це би було доволі дієво, оскільки російська федерація продовжує дуже дорожити своїм членством в ООН”, — наголошує Катерина Рашевська.
“У Ростика були проблеми із зубами, йому відмовлялися їх лікувати, бо в нього немає російського громадянства”
Катерина Рашевська задокументувала вже чимало злочинів росії проти України, але коли я попросила назвати її одну історію, яка найбільше запам’яталася, вона не змогла стримати сліз.
“Це історія хлопчика, якого звати Ростик. Зараз йому 17 років, але на момент початку масштабного вторгнення було 15. Він жив із мамою та бабусею в одному із сіл Херсонської області. Але проблема була в тому, що його мама хвора, мала інвалідність, тому хлопчиком опікувалася бабуся. І тут сталося найстрашніше: через два тижні після початку масштабного вторгнення бабуся померла. Ми можемо тільки уявити, як ментально почувається дитина, коли її найближча людина померла. До цього додається ще й надскладна ситуація перебування в окупованій Херсонській області і те, що в тебе є ще мама, яка має інвалідність, а ти не знаєш, як нею опікуватися, бо всього-на-всього підліток і також не маєш жодного захисту. І хоча ця 15-річна дитина вже розуміла, що її зараз можуть забрати росіяни кудись у притулок, вона не впала в паніку. Росіяни прийшли й запитали його маму, де її син, але Ростик робив усе, щоб окупанти його не забрали. Він працював у своїх сусідів на городі, вони йому готували їжу й давали гроші, але це тривало недовго. Один із сусідів здав хлопчика колаборанту — голові села, а тоді прийшли росіяни й забрали його. Спочатку окупанти відправили Ростика разом із іншими дітьми в табір «Дружба» в Євпаторії, де його й інших дітей змушували співати російський гімн, отримати російський паспорт. Хлопець не захотів ні російського паспорта, ні змінювати свою ідентичність. За це його часто карали, чотири рази відправляли в ізолятор, де не було ні зв’язку, ні книжок — нічого, лише така закрита кімната без виходу. Дитина й так перебувала в складному психологічному стані, а з неї ще так знущалися. У Ростика були проблеми із зубами, йому відмовлялися їх лікувати, бо в нього немає російського громадянства. Згодом Ростика самовільно перевезли в інший табір Євпаторії, в “Лучистий”, а далі відправили на навчання в морське військове училище в Керчі”, — розповідає юристка Катерина Рашевська.
Катерина Рашевська наголошує, що надзвичайно складно було повернути Ростика, хоча в нього були батьки друзів, які їхали по них в табори.
“Вони хотіли забрати його, мали всі документи, і тільки завдяки Save Ukraine (я не можу вам розкривати всі тонкощі цієї операції) хлопчика врешті-решт було повернуто. Зараз він мріє навчатися на фотографа, хоче вступити в КНУКІМ, він загалом почувається добре, навчився працювати з психологом, хоче бути схожим на Уповноваженого Президента України із прав дитини — Миколу Кулебу. Але я досі, розповідаючи цю історію, хочу плакати, адже знаю, яка це хороша дитина. Ростик, незважаючи на депортацію, не втратив своєї ідентичності, не був готовий розміняти її на всі обіцянки росіян. За свідченнями іншої дівчинки, яка була в цих таборах Євпаторії, дуже багато херсонських дітей виїхали після деокупації Херсону на територію росії, адже дітей переконали, що так буде краще, і заманили навчанням у російських престижних вищих закладах. А Ростик — приклад дитини, яка готова до останнього триматися навіть у найскладніших життєвих обставинах, у яких я, доросла людина, не знала б, як поводитися”, — акцентує юристка.
“Для них це дуже важливо: мати певний ідеал дорослого, на якого хочеться бути схожим”
Катерина Рашевська акцентує, що адаптація депортованої дитини, яку вдалося повернути, — це насамперед терапевтичне питання.
“Це не фізичне переміщення тіла дитини з підконтрольній росії на підконтрольну Україну, це не самоціль. Якщо дитина усвідомить, що тут її ніхто не чекав, буде відчувати себе покинутою після мільйонів фото з високопосадовцями і десятків інтерв’ю з журналістами, бо згодом про неї забудуть. Тоді в дитини виникне дуже складний психоемоційний стан. Я знаю це, бо спілкуюся з такими дітьми. Це зовсім не означає, що дитина приїхала і біля машини люди з бубнами і з прапором танцюють. Підтримка повинна бути тривалою та комплексною, такою, щоб вона постійно відчувала опіку й розуміння аж до того моменту, коли сама нам упевнено помахає із Оксфорда чи з будь-якого іншого університету рукою й скаже: “Та вже залиште мене, я скоро сама буду вам допомагати (усміхається)”, — акцентує юристка.
Також такі діти, на думку Катерини Рашевської, потребують значно більше любові, уваги, а також людського ресурсу.
“І мова йде аж ніяк не про гроші, а про те, як до цієї дитини будуть ставитися в суспільстві, у ком’юніті, у яке вона буде інтегруватися. Наприклад, коли дитина з Маріуполя повертається в іншу область, а вона говорить російською не тому, що її русифікували росіяни, а тому, що росіяни русифікували її років так 150 тому, як мінімум, тобто це була передумова для цього, а суспільство не хоче приймати таку дитину, то як реагувати? Вона українка, із українською ідентичністю, але розмовляє російською. І завдання ком’юніті — лагідно прийняти цю дитину, дати їй час, щоб перейти на українську, а не одразу нападати. Адже тоді відбудеться те, про що так попереджали “дбайливі” росіяни: ти повернешся, а тебе там за російську мову вб’ють. Саме такий наратив їм нав’язують у голову, а ці діти повертаються і частково це сприймається як правда”, — пояснює юристка.
На думку Катерини Рашевської, проблема депортованих дітей після повернення не тільки в мові, а й у тому, як цих дітей сприймають у суспільстві.
“У нас були ситуації, коли повернені підлітки підсвідомо сприймалися як агенти ФСБ. Цього також не повинно бути, це звичайні українські діти. Вони як були депортованими росіянами дітьми, так дітьми й повертаються в Україну. У них нічого не змінилося, окрім того, що додалося глибинної травми, якої вистачить на 3-4 роки її переживання”, — наголошує юристка.
Ще одним необхідним кроком для повернення таких дітей у суспільство має бути обов’язково психологічна реабілітація.
“Але дитина має бути до цього готовою і має хотіти реабілітуватися. Не можна змушувати відвідувати її конкретного психолога, спеціаліст повинен їй підходити. У мене був кейс, коли дівчинка каже: “Я хочу психолога, але я сама хочу вибрати, а мені не дали цього зробити, сказали, що треба тільки до нього ходити”. Тому психолог за приписом — це так не працює”, — пояснює Катерина Рашевська.
Юристка впевнена: головна мета повернення українських дітей — це навчити їх бути українськими дорослими.
“Це не ті діти, які без нашої допомоги й підтримки не зуміють далі жити. Ми не можемо як їх, так і власних дітей до 50 років підтримувати. Але, щоб це вдалося, потрібно докласти більше зусиль дорослим: і медична допомога, і психологічна, і соціальна підтримка. Для цих дітей важливо мати ідеал якогось дорослого, на якого хочеться бути схожим. А якщо цей дорослий ще з ними постійно тусить, приїжджає, і тисне їм руку, запросить на якийсь захід чи в кіно, то це для дитини дуже цінно. По суті, це нічого не коштує для тієї людини, яка стає для них таким лідером, натхненником, якимось супервайзером”, — пояснює юристка.
Також мають бути системні реформи щодо повернутих дітей.
“На рівні України здебільшого мова йде про реформи законодавчі, наприклад, про те, щоб і заклади були розформовані Але нам потрібні ресурси на хороші прийомні родини, які можуть брати цих дітей до себе в сім’ї, так само нам необхідні ось ці наставники, важливі кейс-менеджери, соціальні представники, працівники, які не будуть працювати за шість тисяч гривень, тільки аби від них відстали, від восьмої до п’ятої — і швидко додому, а люди, які будуть натхненно допомагати й підтримувати таких дітей, матимуть гарну винагороду. Це буде престижно, і вони будуть справді зацікавлені допомагати раніше депортованим дітям”, — наголошує юристка.
На думку Катерини Рашевської, така підтримка та реформи щодо повернутих до України дітей мають бути у всіх областях.
“Ці послуги повинні бути доступні не тільки в Києві, бо не всіх дітей повертають саме туди. У столиці немає гето для повернутих дітей, і, слава Богу, дітей повертають у різні регіони, тому послуги на зразок київських мають бути доступні і в Харківській області, і в Херсонській, і в Чернігівській, і в будь-якій іншій. Це для того, щоб дітей можна було постійно й безперервно підтримувати в їхній боротьбі за повернення до нормального стану та реабілітації після вчинення над ними міжнародного злочину”, — пояснює юристка Катерина Рашевська.
Від редакції:
Росіяни роблять усе можливе й неможливе, щоб не тільки викрасти українських дітей, а й знищити їхню ідентичність, самобутність, можливість отримувати освіту, розмовляти рідною мовою та перебувати в рідному оточенні. І хоча з російською системою викрадень, депортації, маніпуляції та фейків щодо так званого порятунку українських дітей надзвичайно складно боротися, але кожен із нас може зробити свій вклад. Наприклад, не підписуватися на підозрілі канали, де хоч у назві і згадується якесь українське місто, але автор пише російською, критикує владу, військових, розхвалює росію. Ми НЕ РЕКОМЕНДУЄМО підписуватися на такі канали як:
- Легитимный
- Сплетница
- Картель
- Резидент
- Наблюдатель
- MediaPost
- Женщина с косой
- Война с фейками
- Украина. ру
- Абзац
- Пономарь
- Два майора
Адже найскладніше росії буде подолати медіаграмотне українське суспільство. Також, якщо все ж є можливість виїхати із окупованої території і якщо до ваших знайомих, сусідів, родичів приїжджають волонтери з України, які готові допомогти, варто це зробити. Не дати можливість росіянам забрати дітей, яких згодом дуже складно буде повернути.
Журналісти: Мар’яна Гнот, Назарій Яремчук
Фотоколаж та інфографіка редакції ГЛУЗDу
