ГЛУЗД

Ранок 26 грудня. До Коломиї приїжджають автівки з Великої Кам’янки, хтось зустрічає родину з Тернопільщини, хтось заїжджає по друзів у Саджавці, вирушають гості зі Снятина, а хтось ще тільки сідає в маршрутку в Городенці. З усіх усюд ці люди прямують до криївки “Сірого”, “Яра” та “Мухи”, щоб відсвяткувати Різдво.

Куток “Царина” у Великому Ключеві зустрічає сніговими заметами. Традиційно в кожній різдвяній історії має бути лиходій. Для організаторів ним став сніжок, який активно сипав напередодні та спробував захопити свято у свою пастку. Але ж ні! Жінки в “американських” хустках і чоловіки у вишиванках активно шуфлювали та штовхали автівки з казанами та наїдками до бункера. 

Доки організатори розчищали дорогу, гостей згуртував військовий капелан Михайло Дзюба в церкві Різдва Пресвятої Богородиці, що в Нижньому Вербіжі. Після Служби Божої колона з автівок та автобуса теж вирушає до бункера.

Об 11 годині біля криївки гаряче. Палахкотить ватра, розкачують тісто, варять кутю. Навіть ґаздині з досвідом зізнаються: усе було, але ще пирогів узимку на природі не ліпили. А поруч Іван Вівчарук з нашої 10 ОГШБ тре мак у макітрі. Атмосфера тепла та дружня, наче велика родина готує вечерю.

Окрім традиційних різдвяних страв варять і щось гарячіше: головний ініціатор та організатор відновлення бункера “Сірого”, “Яра” та “Мухи” Геннадій Романюк уже закинув у казан шкварки, м’ясо та приправи. Буде бограч!

“Христос Народився!”, — лунає згори. То прибули гості на чолі з капеланом Михайлом Дзюбою. Біля пам’ятного хреста, що над бункером, служать панахиду.

У виступах згадують повстанців, чия зимівка та Різдво у криївці так і не відбулася. Через зрадника “Кірова” 2 жовтня 1952 року схрон підірвали. Ще по дорозі до бункера організаторів застала сумна новина: померла донька “Яра” та “Мухи” Марія. Раніше, навесні, не стало їхнього сина. Та повстанська кров знайшла своє продовження у внуках та правнуках. І святкування Різдва в тому місці — то якраз про розуміння істини: повстанці віддали своє життя задля того, щоб їхні нащадки жили у кращій Україні. Тут нове життя народжувалось тільки у їхніх мріях, коли, залишаючи вдома маленьких дітей, ішли в бункер вести партизанську боротьбу. Тут воно продовжується в повстанських фестивалях, заходах та вишколах, спільних молитвах та піснях патріотів з усіх куточків України.

“Зима цього року схожа на зими 40-50-х років. Сьогодні, коли пробиралися крізь замети, палили ватру, грілися біля неї та готували вечерю, я собі уявляв, що десь так і виглядало Різдво в повстанців,  —  розповідає Геннадій Романюк. —  Ми маємо унікальну змогу відчути його тут, у місці, де є дух нашої визвольної боротьби, серед побутових речей “Сірого”, “Яра” та “Мухи”, у повстанських піснях та колядках тих часів”.

Традиційно сперш всі куштують кутю. Залунала коляда. А на довколишніх гірках розпочалося справжнє “санкування” на пакетах, картонках чи й власних шубах та куртках.

Уже в сутінках гості почали роз’їжджатися. Ненадовго. Бо скоро їх усіх тут згуртує наступний захід. Та й Повстанське Різдво біля відновленого бункера “Сірого”, “Яра” та “Мухи” домовилися святкувати щорічно. 

Журналістка: Ольга Баранецька

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.