Військова служба впливає на людину, зокрема на її психіку, погляди на життя та цінності. Вона набуває такого досвіду, який мало хто з цивільних може собі уявити. Будь-коли та будь-що може стати тригером для військових. Психологиня Олена Діденко наголошує: важливо пам’ятати, що ті зміни, які помічаємо у поведінці та реакціях людини, допомогли їй вижити. ГЛУЗD дізнався в Олени Діденко, як налагодити перший контакт із захисниками, які питання є недоречними та як правильно з ними спілкуватися.
«Якщо твоя близька людина пішла воювати, скоріше за все, ви будете спілкуватися так, як робили це і до військової служби. Можливо, ти проявлятимеш більше уваги та турботи при комунікації із захисником. Під час спілкування потрібно мати витримку, виваженість, проявляти любов та піклування. Намагатися зрозуміти одне одного, приймати ті зміни, які можуть відбуватися. Бійця, який зараз у гарячій точці, здебільшого потрібно слухати. Можна спитати: “Як мені тебе підтримати?”, чи сказати: “Я можу тебе вислухати”, або “Можу побути з тобою, я поруч”, “Що я можу зробити для тебе?”. Варто повертатися до того, що вас об’єднувало та тішило раніше. При цьому не треба забувати про власні потреби та рівень ресурсу, адже ми усі зараз переживаємо складні часи, війна насичена стресовими подіями, тож піклування про себе буде доречним».
Олена Діденко каже, що можна надсилати бійцям фото та відео зі свого життя.
«Фото та відео з цивільного життя — це важлива складова залученості, близькості, прояву уваги та відчуття єдності. Так можна відчути, що ви разом, це може наповнювати та надихати, допомагати проходити складні події та бути підтримкою одне для одного. Наприклад, родина чекає захисника чи захисницю вдома та ділиться тим, як минув їхній день, чи відбулася важлива подія — фото з випускного у школі / садочку, кумедні моменти, відео з привітаннями близької людини, побажання тихої ночі чи доброго ранку. Усе залежить від контексту та самих відносин, в яких люди перебувають, від того, наскільки це бажано та взаємно, або безпечно».
Психологиня Валерія Худзіцька ділиться, як спілкуватися з військовим, який звинувачує тебе в тому, що ти не на війні або живеш як зазвичай, поки він воює.
«Дуже часто за такими звинуваченнями ховається багато болю, жаху, відчуття несправедливості та втрат. Якщо маєш можливість подумки зауважити для себе ці причини, можливо, вдасться прийняти такі звинувачення не як напад, а як вираження великої кількості болю таким не конструктивним способом. Ти можеш висловити вдячність за захист і за величезний вклад у нашу перемогу, поділитись із бійцем тим, як долучаєшся до волонтерства. Проте завжди є ймовірність не бути почутим / почутою.
Якщо людина проявляє агресію, не посилюй напругу, яка виникла між вами. Спробуй уникнути тієї теми та не займати зверхню позицію».
Також Валерія додає, що неправильна комунікація може призвести до збільшення дистанції, загострення конфлікту, посилення стереотипів (наприклад, «усі військові агресивні та травмовані, а цивільні байдужі й легковажні»), розриву стосунків, болісних внутрішніх переживань, підсилення страхів («мене ніколи не зрозуміють»).
«Щоб уникнути конфліктних ситуацій, часто достатньо бути уважним, акуратним і обережним до співрозмовника і до себе. Дозволяти людям бути іншими і не поділяти ваших переконань. Близькість можлива навіть при різних поглядах», — розповідає Валерія Худзіцька.
«Поки життя триває, варто жити та планувати»
«Спілкування з військовим має бути екологічним, доброзичливим, із вдячністю, увагою до того, що каже людина. Також потрібно дати людині час та простір. У спілкуванні не має бути звинувачень, знецінення, образливих слів, раптового високого тону голосу, несподіваних рухів, провокації у спілкуванні. Ми ніколи не знаємо точно, що пройшла та чи інша людина на своєму шляху. Маємо бути людяними одне з одним та чути іншого / іншу», — каже психологиня Олена.
Олена Діденко додає:
«Запитання про плани на майбутнє можуть бути ресурсом. Ми живемо і боремося заради нашого майбутнього та наших дітей. Кожен робить свою важливу справу задля перемоги, тому поки життя триває, варто жити та планувати».
Психологиня Валерія каже, що іноді питання про майбутнє може бути тригером для захисників.
«Лише шляхом відкритої комунікації можна дізнатись, які теми для людини є болючими. Щоб не тригерити військового, потрібно запитати, наприклад: “Можливо, нам краще уникати цієї теми?”, “Що мені не варто озвучувати?”, “Я можу бути надміру допитливим / допитливою, зупини мене, будь ласка, якщо я перетну межу”, “Чи можна тебе запитати про …?”. І просто прислухайся до відповіді співрозмовника».
Для більшого розуміння поведінки військового психологиня Олена Діденко виокремила психологічні фактори на війні, дотримання яких дає змогу вижити людині в умовах бойових дій. Цим переліком можна поділитися з військовими.
1. Зупинися посеред хаосу.
2. Спостерігай і плануй наперед.
3. У разі загрози — дій.
4. Довіряй тільки перевіреним.
5. Не проявляй почуттів.
6. Залишайся непередбачуваним / непередбачуваною.
Табу при спілкуванні з військовими
Не варто:
- кричати,
- робити різких рухів,
- влаштовувати будь-які сюрпризи,
- казати: «Заспокойся»,
- підходити ззаду,
- запитувати: «А ти вбивав?»; «Скількох убив?»; «Чи було тобі страшно?»; «А чи лячно повертатися?»; «Коли все це закінчиться?»; «Я тебе туди не відправляв / -ла»; «Чого ти нас покинув / -ла та пішов / -ла на війну?»; «Як мені все це набридло».
«Важливо говорити, але не тиснути, підтримувати, а не жаліти. Якщо виникають труднощі чи конфлікти у спілкуванні, можеш звернутися по підтримку на гарячу лінію, пошукаємо вихід разом», — ділиться Олена.
Безкоштовну психологічну допомогу можна отримати на цілодобовій гарячій лінії кризової підтримки Українського ветеранського фонду за номером: 0 800 33 20 29.
Як спілкуватися з людиною, у якої ПТСР?
Олена наголошує, що діагноз ПТСР може поставити лише лікар-психіатр, лікування призначає теж він.
«У спілкуванні з людиною, у якої є ПТСР, стане у нагоді терпіння. Відновлення — це процес, який потребує часу. Може так трапитися, що людина захоче говорити про травматичну подію знову і знову. Це частина процесу загоєння травми, тому не варто казати: “Досить повторювати минуле, рухайся далі”. Дайте їй можливість поговорити про те, що сталося, стільки разів, скільки їй потрібно. Спілкуйтеся про майбутнє та будуйте плани. Це допоможе людині впоратися з думкою, яка може з’являтися, що її майбутнє приречене».
За словами Олени Діденко, не варто примушувати людину говорити про болючу подію. Людині з посттравматичним стресовим розладом може бути дуже важко розповідати про це. Натомість дайте зрозуміти, що готовий / готова вислухати, коли їй це буде потрібно.
«Заохочуй людину робити звичайні буденні речі, займатися хобі, яке приносить задоволення. Можна прогулятися, покататися на велосипеді, займатися іншою фізичною активністю разом. Найголовніше у спілкуванні — бути людяними».
Валерія також ділиться, як спілкуватися з військовим, який має інвалідність:
«Не відвертай погляду, не жалій і не сприймай бійця як неповноцінну людину. У твоєму ставленні не має бути натяків на те, що повноцінне життя закінчилось. Можеш висловити співчуття, що так трапилося, запитати про самопочуття. Це людина, яка пройшла важкий досвід, залишилась живою, тож зустрінься не з її вадою здоровʼя, а з її силою та мужністю».
Цивільним буває складно говорити з військовими, адже часто не зрозуміло, як саме поводитися, щоб потурбуватися і виявити вдячність, при тому не бути нав’язливим.
«Якщо відчуваєш потребу допомогти чи підтримати захисників, і тому відповідає контекст, спитай, чим можеш бути корисний. А дякувати військовим потрібно щиро — словами, донатами на потреби ЗСУ, шаною, якісним виконанням своєї роботи», — підсумовує психологиня Олена Діденко.
Журналістка: Юлія Варчук
Дизайн: Ірина Блаженко
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
