“Тату, пробачаю тобі ШРАМ на моєму чолі…”

Наталія Клим  —  вільна акторка. Вона не висока, з великими очима, дуже жива та життєрадісна, часто сміється. Доки дівчина не опублікувала допис зі словами звернення до свого батька, більшість друзів та знайомих не здогадувалися про її дитинство.

“Тату, не помирай без взаємного пробачення… Поклич мене…”

“Тату… дякую тобі за Фрідовські брови, за зелені очі, за криві мізинці, за все, що в мене є від тебе…, всі казали, що я вродою твоя… і що дочка, яка схожа на тата, буде щасливою… Колись я ненавиділа себе, за тебе в мені, я дивилася в дзеркало на тебе…. Ти був моїм найтяжчим гріхом, з якого я сповідалася, бо не могла пробачити тобі…, але досить! Пора по-дорослому, свідомо пробачити, бо ніякий священник не зніме моєї тяжкості, поки я сама її із себе не зніму!


Через тебе я стала сильною.
Завдяки тобі я була сильною при твоїй присутності, і вже більше ніж 10 років при твоїй відсутності в моєму житті я сильна!
І я пробачаю тобі!


Пробачаю ШРАМ на моєму чолі від тебе… Його не видно на фото, та добре видно в житті…


Пам’ятаю, як з рани лилася кров і мама не могла її нічим зупинити, поки через 5 хвилин не здогадалася запхати м’якушку від хліба; цих 5 хвилин були вічністю, бо ми були в крові…


Пробачаю тобі, що ти гострив ножа, “бо чомусь мами довго нема”, ця картина до сьогодні перед очима… Віто, ти тоді була найдобрішою сестрою у світі, коли смажила картоплю і заспокоювала нас з Васею, щоб ми не плакали…


Пробачаю тобі мотузку і яблуню в саду, коли ти бігав п’яний вішатися, а я спостерігала, як мама тебе бігала зупиняти…


Пробачаю тобі сокиру в хаті, коли ми спали, а ти чомусь її заніс злий…


Пробачаю тобі те, що я зарікалася позбавити тебе батьківських прав, коли стукне 18.
Пробачаю тобі те, що ти пограбував власну хату, яку твоя мама записала на мене…


Чуєш, я пробачаю тобі ВСЕ…


Я люблю тебе, хоч ніколи тобі цього не казала… Я полюбила себе і тебе в собі…. У родині тільки ти і я дивимося зеленими очима, і я полюбила свої очі….


Тільки ніколи не помирай без взаємного пробачення… Поклич мене…

Казали, що він ланцами її б’є… Я боялася, якою вона буде наступного разу, коли прийду по воду…

У дитинстві я не думала, що в нас відбувається щось страшне чи ненормальне. Мало того, я думала, що це нормально, бо чула і гірші історії…

Я жила в селі й з дитинства ходила по воду на сусідню вулицю, до людей, у яких була криниця. Там жила сім’я, де чоловік дуже бив свою жінку. Я інколи зустрічала її, вона важко ходила та мала синяки. Чула, як у селі казали, що вчора чоловік прийшов п’яний і лупцював її. Казали, що він ланцами її б’є. Я боялася, якою вона буде наступного разу, коли прийду по воду… Тому ситуація вдома здавалася мені квіточками.

Коли тато напивався, то щоразу йшов вішатися

Тверезий тато навіть був добрим. Він настільки м’якохарактерний, що коли йшов на роботу і його питали, скільки коштує його праця, то відповідав: “Кілько дасте, стільки й буде”. Він не мав сили волі й думки про те, що в нього троє дітей і їх якось треба забезпечувати. А налили 100 грамів, то взагалі можете пів ціни давати.

А от коли напивався, то міг поїхати дах. Не знаю, звідки це в нього, але коли він напивався, то щоразу йшов вішатися. 

У саду біля хати росла яблунька. Він біг у комору по мотузок і драбину, а далі з усім цим ішов до тієї яблуні вішатися… Мама це знала й бігла за ним. 

Він робив це часто, тому згодом для нас оці його суїцидальні спроби стали своєрідними виставами, ми реагували на це так: “О, знову… Ясно…”.

Я не знаю, що було б, якби одного разу мама його не спинила, не знаю, чи повішався б він… 

Не було такого, щоб тато мене спеціально бив. Зазвичай його провокувала сестра Віта, мені здається, якби не вона, я б взагалі ніколи не отримувала. Я можу змовчати й не бачу змісту провокувати п’яну людину, так було від дитинства. А в сестри зовсім інший характер. Хай навіть вона була права в цих доріканнях, бо говорила про пияцтво чи відсутність грошей, але для чого робити це, коли він п’яний?

Вилкою, якою їв, тато кинув прямо в сестру…

Одного дня (тоді я вчилася в молодшій школі) сестра знову почала дорікати татові, коли він вечеряв. Тато був п’яний, а вона говорила і говорила. Я бачила, що він уже на межі, і вона це бачила, але не зупинялася. 

Тато вилкою, якою їв, кинув прямо в неї, навіть не знаю, чи підіймав голову. Віта швидко прогнулася, а я сиділа позаду, не зорієнтувалася, і вилка полетіла прямо в мене, дзюбком у чоло, і там застрягла, постояла й відпала… У мене тут два шрами (показує на чоло  —  ред.), один з яких від вилки. 

Пам’ятаю, я піднесла руку до чола, а вона вся в крові. Мама нічого не казала ні йому, ні їй, бо їхні сварки вже стали звичними. Але того дня вона почала кричати на тата, та мені ж то від цього не легше. Вона кричить: “Зараз треба буде швидку викликати, чоло зашивати…”. А я це слухаю і мені страшно, у мене шок. Я не розуміла, чому так багато крові. Мама довго не могла зупинити її, а потім приклала м’якушку хліба — кровотеча зупинилася. У лікарню ми не пішли.

Віта була найбільше бита, бо вона його провокувала. Я пам’ятаю: він бив її посеред хати, тягав за волосся. Мама летіла розбороняти, а ми з молодшим братом Васею сиділи й дивилися на це, як на фільм.

Тато приніс з комори величезний ніж і почав його перед нами гострити…

Одного разу, коли мама затрималася після роботи, тато приніс з комори величезний ніж, яким різав курей, і почав його перед нами гострити й погрожувати, що вб’є її. Ми плакали, бо були налякані. Тоді нас з братом заспокоїла Віта, яка почала смажила картоплю і сказала, що все буде добре. Нас це не сильно заспокоїло, бо тато втік із хати, сказавши: “Я пішов її шукати й поріжу всіх”. Але тоді все обійшлося…

Мамі теж уже набридли ці його ножі, вішання і тому подібне. Вона швидко його ставила на місце і вміла тримати в руках. Усі ці його коники  —  це понти, який він сильний мужик, насправді він свою силу проявляв тільки п’яним. 

Мама отримувала від нього тільки тоді, коли захищала Віту. Він інколи штовхав маму, але спеціально ніколи не бив.

Я не знаю, чому мама залишалася з татом. Ми ніколи не говорили з нею про те, чому вона терпіла його пияцтво, можливо, тому, що не мала куди піти…

Мама поїхала, ми залишилися з татом

Віта сказала, що хоче поступати, нас треба було ставити на ноги. Тоді тета запросила маму в Італію на роботу. Ми залишилися з татом, але прожили з ним тільки 3 місяці. У них з Вітою знову стався конфлікт, і вона вирішила, що ми не будемо з ним жити. Покликала мамину сестру Інну, татову маму, ми зробили сімейну нараду і вирішили, що будемо жити з Інною.

Мама досі в Італії. Вони з татом навіть розлучилися заочно. Відтоді вона приїжджала в Україну двічі. Я їздила до неї минулого року, і наша зустріч викликала в мене контрастні відчуття. Це ніби моя рідна матуся, яку я люблю, і водночас чужа мені жінка, яка не пригортала мене до себе 10 років… Я говорила про це з нею.

З татом ми не бачимося взагалі, хоча він живе в селі, куди я навідуюся в гості до рідних.

Бабуся думала за нього, живучи, ще й думає за нього там…

Тато завжди був маминим синочком. Він її обкрадав, тягав собі по 100-200 гривень з її пенсії, а вона йому ще й сигарети купувала. Бабуся померла 4 роки тому, на її похороні я і побачилася з татом. 

Перед смертю вона переписала хату на мене. Коли я думала над тим, щоб її продати, бабуся приснилася мені. Нічого не казала, просто дивилася, але я добре розуміла, що вона мала на увазі: “Дивися, бо тато живий, якщо ти продаж хату, то не буде мати, куди дітися”. Це мене зупинило, але я зрозуміла: вона думала за нього, живучи, ще й думає за нього там…

Я не знаю, чому він пив… 

Я прошу в нього вибачення, бо мені із цим важко жити…

Прочитавши публікацію у фейсбуці, мама написала мені: “Що це ти публічно просиш у нього пробачення і признаєшся йому в любові? Він цього не вартий. Я стільки працюю і живу заради вас, а ти публічно мені не зізнавалася в такій великій любові”.

Я їй відповіла: “Мамо, я прошу в нього пробачення не тому, що він заслуговує чи не заслуговує на це, а тому що мені тяжко із цим жити”.

Я злюся на батьків, бо в дитинстві нас нормально не доглядали, єдине, про що тоді турбувалися,  —  щоб ми не були голодні.

Зараз мама допомагає всім нам фінансово, але це взаємна потреба: вона хоче відчувати себе потрібною. Я ж кажу їй, щоб вона залишила роботу й налагодила особисте життя.

Я дружу із чоловіками 40+, не сплю, а дружу…

За 10 років я стала самостійною і навчилася себе відстоювати. Єдине, чого я боялася, — не відштовхувати чоловіків або, навпаки, не кидатися будь-кому в обійми, щоб не було крайнощів.

Я дружу із чоловіками 40+, не сплю, а дружу, і вони це бачать. З ким тут спати, якщо дитина хоче поговорити й душу розкрити? Усі довкола цьому завжди дивувалися і розпускали плітки.

В інституті я горнулася до старших викладачів, бо компенсувала так потребу в батькові.

Тепер я самостійна та самодостатня і можу сміливо говорити про минуле, бо з появою коханого хлопця маю впевненість у сьогоднішньому дні.

Найстрашніше — це те, що дуже багато людей мовчать і бояться сказати правду. Навіть я не все розказала, та про насилля мовчати не можна!

Журналістка: Оленка Гелетюк

Фото: архів Наталі Клим

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду —підписуйся на наш телеграм-канал.