Іван Заміга народився в Казахстані, виріс у Кривому Розі, живе у Києві. Йому 40 років, із них 8 років виступає як вуличний музикант. До цього Іван був офісним працівником. У нього психологічна освіта, тому займався підбором кадрів. Іван з дитинства має I групу інвалідності — у нього пошкоджений спинний мозок, порушений кровообіг нижніх кінцівок і майже відсутня їхня чутливість. Проте це не стало йому на заваді — Іван професійно займається танцями і співами.
“Я зажив активним життям, щоб на повну використати шанс, який дала мені доля”
“У дитинстві та юності я дуже багато часу проводив у лікарнях. Мені робили багато операцій. Усе дитинство у мене з’являлися пролежні — тканини відмирали, бо довго сидів. У мене були відкриті рани на сідницях, які гноїлися. У 2005 році це досягло апогею, почався сепсис (небезпечна дисфункція внутрішніх органів, — ред.) і загальне зараження крові. Мене врятували талановиті лікарі. Вони вирізали суглоб, який було порушено. Кілька місяців, поки все заживало, я лежав на животі. Після операції у мене почалося справжнє життя”, — розповідає Іван.
Коли чоловік повернувся додому з лікування, то почав навчатися на психолога та займатися танцями.
“Я зажив активним життям, щоб на повну використати шанс, який дала мені доля. Про танці я дізнався ще під час своєї баскетбольної кар’єри. Я брав участь в обласній команді баскетболу на візках. Одного разу навіть потрапив у збірну України, але через проблеми з ранами мене не випустили на міжнародні змагання. Баскетболіста з іншої команди не було на змаганнях, і я дізнався, що він поїхав до Японії танцювати. Мені було цікаво, що це за такі танці, що людина аж до Японії доїхала”.
За словами Івана, до війни він мав можливість їздити в Крим до санаторію для людей з ураженням опорно-рухового апарату. Там він побачив хлопця, який гарно танцював. З’ясувалося, що хлопець, якого теж звати Іван, нещодавно вступив до танцювальної команди, а згодом став багаторазовим чемпіон світу з танців.
“Пізніше у санаторії я побачив ще одну танцівницю з Києва, тоді у мене з’явилася ідея теж займатися танцями. Мені дали контакти танцювальної студії, я зателефонував до тренерки збірної України. Вона сказала знайти партнерку і тренера, підготувати танець, тоді й будемо працювати. Коли я повернувся з відпочинку, почав шукати партнерку”.
На той час Іван ще жив у Кривому Розі. Він знайшов у рідному місті партнерку та тренерку. У 2007 році вони вже регулярно їздили до Києва на спортивні збори для танцюристів.
“На перші змагання ми з партнеркою поїхали у 2008 році, і це був одразу чемпіонат світу. Конкуренція була жорстка. Ми посіли 18 місце, але втішило те, що обійшли 10 пар, хоч і були ми новачками. Рік за роком наші успіхи зростали, ми вже почали потрапляти у фінали змагань. А коли я перебрався до Києва і став у пару з іншою партнеркою, ми піднялися ще вище за рейтингом. Найбільше досягнення у танцях — це друге місце у світі і перше місце в Європі”.
Іван продовжує займатися танцями. Тільки віднедавна більше уваги приділяє музиці.
“З партнеркою ми розсталися, вона має великі амбіції стати чемпіонкою світу. Тепер вона у парі з тим самим Іваном, з яким я познайомився у санаторії. На щастя, з’явилась категорія змагань, де танцюють одинокі, так звані single. Цього року я їздив у Нідерланди на кубок світу, де посів третє місце”, — розповідає Іван.
“Жити у наметі, а на харчі заробляти музикою”
“Я почав музичну кар’єру як авантюру. З другом поїхали на море, грошей було небагато, і ми вирішили, що будемо жити у наметі, а на харчі заробляти музикою. Як і багато хлопців, ми вміли щось грати на гітарі. Думали, якщо не потягнемо, то повернемося назад. Це яскравий досвід”.
Під час цієї авантюри Іван зрозумів, що легко може себе забезпечити музикою. Коли повернувся до Києва, спробував співати на вулиці, щоб перевірити, чи вдасться там заробити таким шляхом.
“На той час я як ейчар (кадровик, — ред.) заробляв 25 гривень на годину. Вирішив: якщо зароблю 50 гривень за одну годину музикою, то варто цим займатися. Я заробив 141 гривню. Спочатку я співав без мікрофона з гітарою та гучномовцем. Крок за кроком, я обріс уже професійним обладнанням. У мене є шість гітар, кілька мікрофонів і студійне обладнання. Зміг придбати собі першу автівку, а потім другу. Коли почалось широкомасштабне вторгнення, зрозумів, що своїми надлишковими заробітками треба ділитись із нашими військовими”, — каже Іван.
З березня 2022 року Іван активно влаштовує благодійні вуличні концерти у багатьох містах України та світу. Співає під гаслом “Я не можу стріляти, але вмію співати”.
“Це гасло народилося у прямому ефірі, коли я спілкувався зі своєю аудиторією. Йшов десь третій день широкомасштабного вторгнення, я вже втомився сидіти вдома, мені хотілося щось зробити. Я вийшов в ефір і спитав, чи осудять мене навколишні, якщо буду співати на вулиці, коли навколо лунають сирени та їздять військові? Мені відповіли, що музика потрібна людям у будь-який час. Я вирішив не просто співати для розваги, а передавати кошти військовим. Почав їздити різними містами із концертами, бо не люблю сидіти на одному місці”.
Спочатку, коли не було автівки, Іван їздив на метро, маршрутках та електричках, а потім його географія розширилася від Закарпаття до Харкова та Парижу. Він був у 76 містах України, а також світу.
Авторських пісень Іван не має, лише кавер-версії. За весь час музичної кар’єри його репертуар виріс до 150 пісень українською, англійською та іспанською мовами. Іспанську Іван почав вивчати ще у юні роки, коли лежав у лікарні.
“Тепер у мене почався другий етап діяльності. Я виступаю не тільки на вулиці, а й у приміщеннях. Завдяки організаторці не вуличних благодійних концертів на волонтерських засадах Марії Ціко виступив у торговельних центрах Києва і Тернополя, а також мав два благодійні концерти у будинках культури у селах на Кіровоградщині. Такими концертами ми з Марією назбирали 92 тисячі гривень, маю дозбирати ще та передати на автівку для бійців. А у селі Цибулеве на Кіровоградщині була зібрана рекордна сума — 30 050 грн.”.
Нещодавно Іван мав змогу виступити на одній сцені з гуртом Kalush у Києві. Вони заспівали пісню “Стефанія”, яка теж є у репертуарі Івана.
“Зі своїх вуличних концертів я передав на потреби військових 316 171 гривню. Кошти передаю знайомим волонтерам та військовим, а також у відомі благодійні фонди. Зараз потрошку збираю ще на необхідне обладнання для брата, який служить в ЗСУ.
Тепер частіше буває така погода, що я не можу співати на вулиці, тому не ризикую їхати далеко. Зазвичай восени та взимку співаю в Києві або в Кривому Розі”.
Іван ділиться, що після перемоги буде реалізовувати амбітні проєкти. Про деякі з них мріяв ще з самого дитинства.
“Я широко розгорнув свою діяльність, треба в ній закріплюватись. Поки триває війна, не може бути й мови про підкорення інших континентів. Звісно, у сезон (у весняно-літній період, — ред.) буду їздити за кордон, там мене дуже тепло приймають українці. Поки що роблю свій маленький вклад у нашу перемогу. Продовжуватиму донатити та збиратиму на потреби нашим військовим. Після перемоги маю багато амбіцій, одна з них — це навколосвітня подорож на візку”, — розповідає Іван Заміга.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: архів героя
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
