Аліна Сарнацька — сержантка та медикиня роти в одній із рот тероборони. До широкомасштабного вторгнення Аліна була аспіранткою із соціальної роботи та менеджеркою громадської організації. Тепер вона старша бойова медикиня підрозділу ЗСУ. А ще дівчина записує на фронті свій подкаст “Добровольці”.
“Я стала медикинею роти з першого дня”
“Більша частина нашої армії — це добровольці, які раніше не мали військового досвіду. Серед них і я, це тепер звична історія. Ніяк не готувалась до армії, ніколи не збиралася служити й ніколи б не служила, якби не росіяни. 5 березня 2022 року, коли я прийшла в підрозділ на співбесіду, мені одразу сказали, що «дєвочки» без військової освіти можуть бути дронщицями або медиками. Я стала медикинею роти з першого дня. У мене дуже традиційна та жіноча спеціалізація в армії”.
На фронті Аліна працювала у стабілізаційному пункті. Серед її обов’язків надання домедичної допомоги, евакуація поранених та організація надання медичних послуг бійцям. Також вона забезпечує військових засобами тактичної медицини.
“Бути медиком — не дуже важко. Складно штурмувати посадку, не спати й не їсти три дні та продовжувати вести бойові дії з пораненнями. В інших сферах також буває, що необхідно вивчити нову професію. Звісно, я не стала лікаркою і не можу надати таку допомогу”.
Аліна каже, що медик роти має скеровувати на лікування бійців не тільки через поранення, бо в людей часто бувають інші захворювання, які потребують медичної допомоги.
“У будь-якому випадку — ми родина”
“Я служу в піхоті. З цими людьми прожила півтора року. Ми весь час були разом, одним і тим самим складом, тому зріднилися. У мене з’явилося 100 братів. Я дуже щаслива та пишаюся тим, що стала частиною родини з найкращих людей у світі. Хтось за косичку смикає, хтось піджартовує, але мене люблять. У будь-якому випадку — ми родина. Вони навіть коментарі пишуть у фейсбуці людям, щоб перестали мені грубіянити”, — розповідає медикиня.
За словами Аліни, найкраще, що є в армії, — це стосунки між людьми та міцний зв’язок. Хоча при цьому жінки в армії стикаються з проблемами, найчастіше — сексизмом.
“Якщо говорити про мій досвід, то це більше як жарти. У піхоті — нормально одне одного підколювати. Армія — це суспільство, в якому є все те, що є й у суспільстві, тобто домагання та зґвалтування теж. І є різна реакція на це у різних підрозділах. Жінки мають куди звернутися у таких випадках. Я сама з таким не стикалася, але чула про випадки домагання. Жінки скаржилися і це вирішували. Також у дівчат, які хочуть бути простими солдатами, можуть виникнути складнощі. Адже жінок зазвичай відправляють бути медиками та дронщицями”.
На думку Аліни, про жіночу форму та засоби гігієни потрібно говорити, але це не має бути пріоритетом.
“Хтось із військових сказав, що «мені, як жінці, в армії потрібна зброя». Я абсолютно згодна з цим. Засоби особистої гігієни — це теж важливо, але я не вважаю, що потрібно їх масово закуповувати. Усі жінки користуються різними засобами гігієни. Не розумію потребу у постачанні якихось типових армійських прокладок, але є різні думки щодо цього”.
“Ми працювали на завалах і витягували людей”
У 2022 році Аліна отримала нагороду “За милосердя” від Православної церкви. За те, що возила тонни їжі у деокуповану Київську область. У той час туди могли потрапити лише військові, тому Аліна допомагала продуктами місцевому населенню. А цього року медикиня отримала нагороду “За врятоване життя” від Залужного.
“У Слов’янську були прильоти по будинках мирних мешканців. Ми працювали на завалах і витягували людей. Моя подруга Катерина врятувала дівчинку, дуже ризикуючи своїм життям. Вона чотири години надавала дівчинці допомогу на висоті будинку, який розвалювався. Дуже багато людей заслуговують на нагороди, але їх не отримали. Мене це дуже засмучує, тому я не планую носити свої нагороди. У моєму підрозділі ситуація краща завдяки командиру”.
Медикиня каже, що публікує нагороди в соцмережах, бо збирає кошти на потреби свого підрозділу. На її думку, нагорода від Залужного може дати людям більше впевненості, що їхньому підрозділу треба допомагати.
Аліна поділилася тим, що їй допомагає триматися на фронті:
- бути біля людей, навіть якщо хочеться десь заховатись;
- мінімальний спорт;
- дзвінки додому;
- за можливості спати та їсти;
- психотерапевт онлайн, коли погано;
- книжки, творчість;
- просити підтримки, наприклад, у соцмережах;
- дружити, підтримувати інших.
Творчість Аліни проявлялася у записуванні подкасту “Добровольці” минулого року. Вона домовилась з радіо про співпрацю, а побратим подарував диктофон — так почали виходити інтерв’ю з фронту.
“Записую подкаст зі своїм підрозділом та іншими, щоб люди почули їхні історії. Я слухала розмови на кухні про те, як людина прийшла на війну, і відчула, що мене оточують Герої, про яких мають знати. Тепер подкасту вже рік і я дуже радію цьому. Я намагаюся писати подкасти з тими, у кого не беруть інтерв’ю, тобто історії, які не прозвучать в інших медіа”.
“Добровольці” — це подкаст про те, як цивільні стають військовими. Аліна шукає відповідь на запитання: “В який момент на шкірі виступає піксель?”. Та досі її не знає, бо у кожного свій шлях військового \ військової.
Після війни Аліна не лишиться в армії та не хоче йти в політику. Планує місяць не виходити з дому і не робити нічого.
“Я люблю сидіти вдома та пити чай — я гобіт. Проте це скоріше самообман. Не думаю, що сидітиму вдома і питиму чай після закінчення війни, але мріяти про це мені подобається”, — розповідає Аліна.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: архів героїні
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
