Минулого року коломиянин Роман Белінський на позивний “Космос” зазнав важкого поранення на фронті. Боєць переніс понад десяток операцій, втратив око та частину щелепи. Нещодавно чоловік почав працювати консультантом у Центрі підтримки Захисників України, щоб допомагати військовим та їхнім сім’ям.
Ще у червні 2020 року чоловік вступив у 14-ту окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого. Широкомасштабне вторгнення зустрів о четвертій ранку на полігоні в Рівному.
“Ми знали заздалегідь, що буде велика війна. Усі наші бойові машини були у готовності. Захист України — понад усе. Ми, військові, давали присягу на вірність українському народу. З початком вторгнення одразу декілька груп вирушили на білоруський напрямок із гаслом «Вперед-вперед, оливковий берет» (колір беретів у військових цієї бригади, — ред.)”.
Перед широкомасштабним вторгненням Роман близько року був у зоні бойових дій на луганському напрямку. Раніше він не мав військової підготовки, тому проходив курс молодого бійця, а опісля Роман став командиром бойової групи.
“Між війною у 2014-му та 2022 роках є колосальна різниця. Після широкомасштабного вторгнення я бачив усю техніку, яку тільки можна було бачити. Майже усе, що заборонено Женевською конвенцією, до нас залітало. Коли ти сидиш в окопах — це одне, а коли штурмуєш кожен день село за селом, посадку за посадкою, — це інше. У нас втрат було дуже багато, але це війна і тут нічого не поробиш”.
“Це адська робота з адською відповідальністю”
За словами Романа, на фронті не помічаєш, як минає доба. Він часто спав по дві години.
“Як командир бойової групи, я мав уберегти особовий склад та виконати наказ вищого командування. Це адська робота з адською відповідальністю. У мене в групі майже нікого не залишилося у живих, лише я, оператор-навідник та один боєць. Усі інші загинули. У перші п’ять місяців росіяни знищили майже всіх професіоналів. Одні хлопці гинуть, а в інших їде дах. Кожен штурм — це не просто так поржать. Я не раз спостерігав, як люди перегорають на службі, вони втрачають мотивацію”.
Роман брав участь у боях за Київ, воював на миколаївському та запорізькому напрямках.
“15 травня 2022 року я отримав важке поранення на запорізькому напрямку, яке вибило мене зі строю. Я переніс понад десяток операцій, приблизно ще шість чекає. Пластини, які мені приживали на обличчі, — гниють. Мене все болить. Операції робили у Дніпрі, Запоріжжі, Черкасах та Івано-Франківську. Тепер треба забирати ті пластини та ставити нові. Я вже не маю здоров’я лікуватися, але хочеться ще трохи допомогти хлопцям”.
За освітою Роман юрист. Планує продовжити навчання, щоби здобути повну вищу освіту й надалі допомагати ветеранам війни та їхнім рідним.
“Війна кардинально змінила моє життя. Через неї я став інвалідом та несу спогади про Героїв, які загинули. Хочу допомагати людям, які повертаються з фронту. Пацани на фронті від початку вторгнення, їх майже не замінюють. Якими вони повернуться після війни? Держава буде ними займатися? Слава Богу, що є таке місце, як Центр підтримки Захисників України, де можуть збиратися толкові пацани, які відвоювали певний проміжок часу”, — розповідає Роман.
“І лікарі, і місцеве населення ставляться нахабно до бійців. Люди не знають біди, бо військові не допустили сюди ворога. У центральних і східних регіонах України до військовослужбовців інше ставлення. Люди там підходять й дякують за захист країни. Я не бачив, щоб у Коломиї підійшли до бійців та подякували за службу. Навіть по телебаченню вже Президент України наказав дякувати військовослужбовцям. Патріоти України робили мовчки свою роботу, а люди навіть не дякують їм за це”, — розповідає боєць Роман.
Роман каже, що війна ні для кого не минає безслідно. Сили працювати далі ветерану дає любов до України, коханої жінки та матері. Декілька місяців тому Роман випадково познайомився з дівчиною зі Львова.
“Я не мав часу зустрічатися з дівчатами, бо постійно був на війні або у госпіталі. Помолився Богові та сказав, що хочу дівчину. Так і зустрів її. Уже навіть встиг зробити дівчині пропозицію. Хочу мати від неї двох донечок”.
Як працює Центр підтримки Захисників
Центр підтримки Захисників України в Коломиї — це колишній Центр допомоги учасникам АТО, який створений у 2016 році Коломийською міською радою. Згідно з указом тодішнього Президента України Петра Порошенка. Першим головою координаційної ради при Центрі допомоги учасникам АТО був Євген Гапич.
У Центрі підтримки Захисників України працює спортзал для ветеранів, бійців та їхніх сімей, де тренує Роман. Туди часто приїжджають військові, яким дали відпустку. Вони хочуть зустрітись зі знайомими бійцями та поспілкуватися між собою.
“На жаль, уже багато людей не приїжджає, бо загинули. Військові стараються морально підтримати одне одного. Нам ніхто не говорить про втрати. На жаль, правда нікому не потрібна”, — ділиться Роман.
У структуру Центру підтримки Захисників України, що розташований в Коломиї, входить Центр військово-патріотичного виховання та допризовної підготовки імені Мирона Забарила у Кубаївці. Роман Белінський консультує обидва центри.
“Ми розробляємо програму створення центру з військовим нахилом для підготовки юнаків допризовного віку. У ньому передбачені орієнтування на місцевості, тактична та медична підготовка. Також молодь буде там вчити історію України та свого краю, українські пісні, Конституцію, біографію Героїв. На основі цього хочемо виховати нове патріотичне покоління”.
Також у Центрі має бути наметове містечко, смуги перешкод, канатні дороги, музей, бомбосховище. Коломийська міська рада виділить на це гроші, та не всі витрати ними зможуть покрити, тож своїми силами будуть оплачувати щось дрібніше. Хочуть купити квадрокоптер і дрон, щоб діти вчились ними керувати.
Центр підтримки Захисників України розташований за адресою: Коломия, вул. Шевченка, 21. Працює з понеділка по п’ятницю з 11:00 до 20:00.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: Reporters, Юлії Варчук та архів героя
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
