У ніч з 28 на 29 липня 2022 росіяни вчинили теракт в Оленівці. Внаслідок ракетного удару тоді загинуло щонайменше 50 захисників з Азовсталі та понад 130 поранених. Подальша доля тих, хто отримав поранення та вижив — не відома, тому рідні захисників вирішили об’єднатися та привернути увагу до полонених.
Історією створення ГО “Спільнота родин Оленівки” поділилася одна зі співзасновниць Анна Лобова, яка не має жодної інформації про стан свого чоловіка ще з грудня 2022.
“Ту роботу, що ми просили від державних органів, зробили майже самі”
Після теракту в Оленівці родини загиблих об’єднали в групу патронатної служби “Азову”, а родини поранених ніхто не об’єднував і окремої роботи не вели. Приходячи на загальні зустрічі в координаційний штаб, родини постраждалих розуміли, що обговорити всі питання важко, тому вирішили ходити на зустрічі окремо.
У грудні 2022 року Анна Лобова написала листа в офіс омбудсмена про те, що родини постраждалих від теракту в Оленівці просять зустрітися.
“Нам відмовили у зустрічі з Дмитром Лубінцем посилаючись на щільний графік, але запропонували альтернативу: провести онлайн-зустріч із представником Уповноваженого з прав людини Олександром Кононенком. Я почала збирати родини саме поранених бійців під час теракту, але в ході до нас почали приєднуватися родини ще ймовірно загиблих. Перша спільна зустріч відбулася 26 січня 2023, де були представниками офісу омбудсмена, Національної гвардії, представники комбінаційного штабу і міжнародного комітету Червоного Хреста. З цієї дати ми вирішили, що треба об’єднуватися. Спершу, що це має бути саме громадська організація мови не йшло. Ми побачили багато проблемних питань і в родин ймовірно загиблих. Були, звичайно, ризики тому, що це дві різні категорії родин і емоційний стан все ж відрізняється”, — ділиться Анна.
Після зустрічі представники родини загиблих бійців і поранених все-таки вирішити створювати громадську організацію, оскільки вважали, що звернення в ту чи іншу інстанцію таким чином сприйматимуть серйозніше.
Мета діяльності з якою створювали громадську організацію полягала у відновлені міжнародного розслідування, повноцінне розслідування всередині країни, на той момент ще була ідентифікації тіл ДНК, повернення усіх, хто вижили і щоб в країні започаткувала офіційно День пам’яті за страченими бійцями в Оленівці. Співзасновниця ГО “Спільнота родин Оленівки” розповідає, що коли вони сконтактували із відповідальним за розслідування теракту, виявилось, що поранених взагалі в цей процес не включили.
“В більшості ідентифікація тіл на сьогодні проведена. Десь з квітня по серпень масово почали відбуватися поховання військовополонених, яких підірвали в Оленівці. Родини загиблих отримали нагороду за них. Нам вдалося також добитися того, щоб генеральна прокуратура України та СБУ погодили нам об’єднання справ загиблих та поранених в одне кримінальне провадження, яке буде повноцінно розслідуватись всередині країни і туди нарешті включили також тих людей, які вижили під час цієї трагедії”, — каже Анна Лобова.
Громадська організація разом із родинами без підтримки держави створили список тих, хто знаходився в бараку в Оленівці. Анна каже, що він не є повним, приблизно 10 людей ще не можуть знайти. Також вдалося встановити двох військових, що загинули, але не під час теракту.
“Нам важливо було відтворити список, бо його не було в жодній державній установі, ООН, Червоному Хресті. Представники Червоного Хреста інформацію отримали від родин, а сьогодні ми просто перестали її надавати, бо який сенс? Ту роботу, що ми просили від державних органів, зробили майже самі. Нам вдалося зробити так, щоб тема Оленівки вийшла в медійний простір так, як це мало статися від самого початку. Пішло дуже багато зусиль, щоб про неї згадали, говорили — дотичні люди приймали дієві рішення”, — каже співзасновниця ГО “Спільнота родин Оленівки”.
Понад рік невідомості
Чоловік Анни Лобової отримав поранення ще у Маріуполі. Про це її сповістили з військової частини. У серпні, після теракту, чоловік Анни Олег з’явився на одному із пропагандистських каналів. Вона впізнала його, хоч чоловік виглядав дуже виснаженим.
Останню інформацію про чоловіка Анна отримала 1 грудня 2022 року від воїна, якого обміняли. Він перебував із ним у лікарні на той час і залишався у ній.
“Мій чоловік після теракту опинився в списках і загиблих, і поранених. Коли він це дізнася, то звільнення цього військового було для нього шансом повідомити, що він живий, бо він не знав, що ми бачили його на відео. З того моменту я не знаю більше де він, який в нього стан”, — розповідає жінка.
“Ми справді на собі відчули бездіяльність міжнародних організацій”
Представниці ГО “Спільнота Родин Оленівки” продовжують комунікувати з державними органами, а також відвідують конференції та спілкуються із представниками інших країн та міжнародних організацій. Проте, за словами Анни, у цьому немає ніякого зворотного результату.
“Ми приїхали, розказали про те, що сталося і черговий раз попросили, щоб відновили розслідування або знайшли якусь альтернативну місію. У них емоції, вони нам співчувають, дехто плаче, кажуть, що намагаються робити все можливе. Ми говорили, що якщо їх не допускають до місця злочину, то хай візьмуть супутникові знімки, беруть свідчення. Результат тільки в тому, що раз на пів року в звіті моніторингової місії ООН виходить звідти із 10 пунктами і все. Те, що їх не пускають, це все на словах, бо ООН і Червоних Хрест не підтвержують офіційно, що та сторона відмовилася і не допустила. Ми справді на собі відчули бездіяльність міжнародних організацій”, — ділиться Анна Лобова.
9 січня громадська організація взяла участь у зустрічі з Андрієм Єрмаком, Кирилом Будановим, Дмитром Лубінцем та представниками МВС, МЗС, КШППВ, Мін’юсту. Анна каже, що конкретних обіцянок плану дій не було. Мовляв, країна навіть під час повномасштабного вторгнення проводить обміни. Проте, після цієї зустрічі родини отримали належні нагороди.
Важливою ціллю для ГО “Спільнота родин Оленівки” також є започаткування днів пам’яті та скорботи за загиблими. Для цього створили електронну петицію.
“В Офісі президента погоджуються, що такі дні повинні бути, та не лише пов’язані з Оленікою, а загальний день скорботи, бо ще один день може переобтяжувати національний календар пам’ятних дат. Близьким загиблих і родинам військових, які в полоні, сприймати адекватно таку відповідь неможливо. Ми вважаємо, що це максимально цинічна форма відповіді. Вони посилались на те, що є 29 серпня, День пам’яті за загиблими захисниками, але ж це має різницю: полон і військові дії. Про це розповіли Андрію Єрмаку на зустрічі. Він був здивований і казав що про це не знав, і пообіцяв що ми більше таких відповідей отримувати не будемо. Загалом погодились, що такий день має бути”, — каже Анна.
На думку співзасновниці ГО “Спільнота родин Оленівки”, трагедія в Оленівці у медіа була висвітлена мінімально, оскільки на початку родинам було не до цього. А зараз повічають, що у медіа майже відсутні згадки про теракт.
“І коли ти готовий говорити про те, що важливо, що тільки завдяки засобом масової інформації ми можемо доносити, тобі можуть, наприклад раз погодити це інтерв’ю, а далі завернуться тільки на річницю. Тобто, коли ця тема знову буде якось актуальною. Але про теракт в Оленівці мають згадувати не лише в річниці і пам’ятні дні.
Хтось береться висвітлювати історію родин загиблих, хтось пише і про поранених. Було, коли випустили один матеріал, а потім в нас пройшла зустріч і щось змінилось, то нам кажуть, що вже писали про нас і по суті в нас нічого не змінилось. Загалом медіа цікавить не робота організації, а чиясь особиста історія”, — ділиться дружина військовополоненого.
“…полон продовжується і ми не знаємо скільки ще він буде тривати і які будуть наслідки”
Анна розповідає, що діяльність громадської організації часом дається важко, оскільки родинам загиблих боляче постійно подумки повертатись до тих подій.
“Це не просто робота з військовополоненими, це робота над розслідуванням, коли ти кожен день риєшся в цій темі, щоб отримати відповідь чому це сталося, хто це зробив, чому саме з ними. Я розумію, як важко близьким загиблих й що вони цим травмують себе повторно. Тому дехто з тих, з ким ми починали це робити, вирішили призупинити свою діяльність”, — каже Анна.
Також Анна Лобова ділиться, що тих результатів, що результатів тих цілей, який вони перед собою ставили, майже не досягнуто. До чогось зараз тільки на шляху, остаточного досягнення цілі поки немає.
“Наші родини пройшли шлях невідомості. Нам дуже часто казали не вірити тому що відбулося. Ми бачимо, що не можна було мовчати про Оленівку. Треба продовжувати говорити, бо цей злочин повинен бути покараний. Не можна просто так брати і безпідставно вбивати людей, які знаходяться в неволі. Життя показує, що не варто мовчати, не варто нехтувати правом говорити. Звичайно, що кожна родина, яка прочитала списки видихнула з полегшенням, бо не побачили там своїх рідних. Та це не означає, що не треба нічого далі робити, бо полон продовжується і ми не знаємо скільки ще він буде тривати і які будуть наслідки. Дивлячись на міжнародну організацію, давним давно можна було скласти руки і втратити віру взагалі що щось можна зробити”, — розповідає Анна.
Зараз громадська організація працює поданням у міжнародний кримінальний суд та залучають до співпраці інші громадські правові організації. Також намагаються залучати діаспору за кордоном, щоб входили на акції стосовно Оленівки там й привертають увагу закордоні медіа, звертаються також до представників посольство нашої країни по всьому світу. Анна ділиться, що самотужки їм це робити важко й вони навіть не знають чи будуть розглянуті їх звернення, але все ж таки продовжують їх писати.
Журналістка: Ірина Блаженко
Фото: архів ГО “Спільнота родин Оленівки”
