За час війни, особливо в період повномасштабного вторгнення, людей з ампутаціями стає все більше. Щоб повернути їх до нормального життя і відновити властивості опорно-рухового апарату, тренери застосовують адаптивний спорт. Як правильно займатись із такими військовими та як українські атлети з ампутаціями підкорюють світ, розповіла головна тренерка проєкту “Ігри Героїв” та адаптивна тренерка Юлія Коваль.
Юлія працювала фітнес-тренеркою, а 2018 року її запросили стати тренеркою у проєкті “Ігри Героїв”. Він спрямований перш за все на моральне відновлення військових після ампутацій, а спорт та змагання слугували ціллю, яка з часом перетворювалась у мотивацію.
Найважливіше для адаптивних тренувань — мотивація займатись
“Я подивилась геть іншими очима на людей з інвалідністю, які можуть робити просто шалені речі: підіймати важкі штанги, виконувати складні вправи. Я зрозуміла, що будь-яка ампутація — не вирок, якщо правильно адаптувати під неї програму тренувань. Я потрапила на «Ігри Героїв» та включилась в роботу з адаптивними атлетами”.
Згодом Юлія пройшла відповідне навчання в Америці як адаптивний та інклюзивний тренер — і наразі в ролі головної тренерки “Ігор Героїв” розробляє оздоровчі програми для військових з ампутаціями. За словами тренерки, всі звикли думати, що це спорт, проте насправді не зовсім так. Адаптивні тренування спрямовані саме на оздоровлення і відновлення адаптивних атлетів та ветеранів з ампутаціями.
У вересні тренерка започаткувала безплатну програму відновлення військових. На старті охочих було небагато, та зараз кількість хлопців і дівчат значно зросла.
“Дуже-дуже багато поранених, важко поранених військових, яким із цим треба якось давати раду. Ми вступаємо в гру, так би мовити, на тому етапі, коли вони виписалися з госпіталю, вже протезувалися і їх відпустили без реабілітації як такої. Тоді військові визначають далі, що робити, як починати тренуватися. Звичних тренувань у залі, до яких вони звикли, вже виконувати не можуть через певні обмеження”.
Найважливіше для адаптивних тренувань — мотивація займатись.
“Якщо людина не має мотивації, не вбачає у цьому цінності і не знає, навіщо їй потрібні адаптивні тренування, то ніякого результату не буде. Коли військові починають тренуватися, їх затягує все більше і більше, вони почуваються набагато впевненіше, не зважаючи на ампутацію та інвалідність. Відповідно, тоді вони починають ставити перед собою якісь цілі, наприклад, змагання, а згодом — перемога”.
“95 % людей не вміють керувати своїм опорно-руховим апаратом”
Юлія пояснює, що багато людей не розуміють, наскільки сильно будь-яка ампутація впливає на опорно-руховий апарат.
“Якщо здорова людина хоче — тренується, не хоче — не тренується, і це окей, то для людини з ампутацією тренування необхідні як повітря, інакше пізніше вона буде стикатись із постійними больовими відчуттями. Були хлопці і дівчата, які мені говорили: «Знаєш, у мене немає ноги, але так болить спина». Це наслідки того, що людина після реабілітації не взялась за своє відновлення і пристосування до нового тіла”.
Важливо вчасно додати активні тренування, щоб навантаження на опорно-руховий апарат розподілялося правильно не лише протягом заняття, а й у буденному житті.
“Прозвучить смішно, але 95 % людей дуже погано вміють керувати своїм опорно-руховим апаратом. Саме тому ми маємо багато проблем із колінами, хребтом. А коли у людини відсутня кінцівка, то помножте всі труднощі на п’ять. Тому я підготувала доступну всім презентацію, щоб кожен, навіть ті, хто ще не тренується, знали, навіщо існують адаптивні тренування”.
Юлія розповіла, що такі тренування відрізняються від звичайних тим, що кожна вправа на адаптивному тренуванні має бути пристосована під певний вид ампутації.
“Вправи, до яких ми звикли, які ми виконуємо постійно, людина з ампутацією повною мірою виконувати не в змозі, тому всі вправи адаптують, видозмінюють, їх виконують зі спеціальним обладнанням, допоміжним, щоб правильно навантажувати опорно-руховий апарат”.
Другий важливий момент — це компенсаторні наслідки ампутації ветеранів залежно від того, яка кінцівка ампутована.
“Такі компенсаторні наслідки завжди впливають на здорову кінцівку, зокрема на суглоби, бо у повсякденному житті вона має значно більше навантаження. Особливо це позначається на хребті. Я бачила багато випадків, коли через роки хлопці, які не тренувались одразу після ампутації, починали сильно мучитися через болі”.
12 українських атлетів з ампутаціями боролись із здоровими іноземними спортсменами
“Ігри Героїв” почали проводити 2016 року. Спочатку ж хлопці та дівчата, волонтери, які були залучені до проєкту, їздили по військових госпіталях, розповідали про необхідність тренувань і занять спортом. І хто хотів — долучався. Таким чином проєкт набрав своїх перших учасників.
“«Ігри Героїв» — це проєкт, який першим в Україні запровадив таку “двіжуху”, як змагання з функціонального багатоборства для адаптивних атлетів. Тобто раніше в Україні знали лише про паралімпійський спорт. Із 2016-го ми почали проводити змагання у різних регіонах України, і наприкінці року був фінальний етап у Києві. Ми також брали участь у міжнародних змаганнях, запрошувала ветеранів з Британії, Америки, Грузії та організовували змагання серед адаптивних атлетів”.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, в Україні припинили проводити змагання — з міркувань безпеки. Тоді проєкт спрямував свою силу на підтримку військових, які отримали поранення в бою. Починали роботу з військовими поступово: у перші місяці це була розминка, легкі вправи, через два-три місяці тренери переходили до спортивних адаптивних тренувань. І якщо за ці місяці команда бачила, що військовий показує хороші результати, то через тестування відбирали людину у збірну “Ігор Героїв”.
“Останні змагання ми провели наприкінці минулого року. Восени, в Брюсселі. Наші 12 атлетів змагалися з натовськими військовими — і показали дуже класні результати. У перемогах наших військових була вся сила українського народу”.
У них немає вибору — лише боротьба за нормальне життя
Тренерка Юлія поділилась: коли вона працює з військовими, то у них немає слова “здатись” — і саме цим вони дуже відрізняються від цивільних людей. У військовослужбовців після поранення немає вибору — лише боротьба за нормальне життя.
“Всі вони пройшли таке пекло, що думки здатися просто в голові немає, тим паче в тренуваннях і змаганнях”.
Юлія за час своєї роботи адаптивною тренеркою познайомилась з багатьма захисниками і дізналась історії їхнього життя. Вона пишається кожним, хто не опустив рук і важкою працею здобув чимало перемог.
Один із таких захисників — Дмитро Новгородський, у якого ампутація була ще 2014 року. Спочатку він узагалі не знав, як правильно тренуватися. Самотужки усе вивчав про заняття і намагався правильно себе навантажувати, поступово відновлюватися. Його адаптивний тренер Валерій Кисіль ж почав його тренувати з кросфіту і довів Дмитра до чемпіонства як в Іграх Героїв, так і на міжнародній арені.
“Були певні проблеми, травми. У Дмитра достатньо тернистий і складний шлях. Але в результаті разом із нами в «Іграх Героїв» він переміг в одних із найтоповіших змагань з адаптивного кросфіту в Америці, потім іще раз поїхав в Америку — і посів друге місце у чемпіонаті світу серед адаптивних кросфітерів. А коли повернувся, то одразу пішов воювати за Україну, попри те, що в нього ампутація нижньої кінцівки”.
Тренерка ділиться, що такі сильні духом люди надихають та мотивують. Кілька з учасників “Ігор Героїв” наразі перебувають у зоні бойових дій і показують у військовій справі такі ж хороші результати, як на спортивному майданчику.
Ще один учасник “Ігор Героїв” — Роман Кашпур. У нього ампутація нижньої кінцівки нижче коліна. Роман став рекордсменом, протягнувши літак Ан-26 на Чугуївському аеродромі. А ще чоловік бере участь у марафонах на протезі в Америці: з різницею в тиждень пробіг по 42 кілометри.
“Такі хлопці — це просто потужна мотивація, приклад самодисципліни, самоорганізованості, це те, що тече у наших венах. Але, звісно, таких одиниці, бо багато хлопців просто опускають руки, думають, що життя закінчилося, що після ампутації нічого доброго не буде. Але, як показує практика проєкту і приклади наших атлетів, — абсолютно все можливе”.
Що мотивує військових?
“Для атлетів, котрі були на «Іграх Героїв», мотивацією є їхні родини — дружина, діти. Бо треба рухатись, треба щось робити, а як ти будеш рухатись, якщо в тебе все болить? Часто, коли військовий був до поранення знайомий зі спортом, йому хочеться повернути його у своє життя після ампутації, і тоді люди ставлять собі певні цілі, які слугують для них мотивацією.
В «Іграх Героїв» наша команда намагається вивести свою формулу і концепцію мотиваційної складової для військових з ампутаціями. Попри те, що людей з пораненнями за час війни дуже багато, меншість із них реєструється і просить допомоги з адаптивними тренуваннями.
Важливою метою проєкту зараз є показати нашим військовим, які отримали важкі поранення та ампутації, що життя не зупиняється, воно відкривається по-новому і ми всі хочемо їм допомогти повернутись у звичне русло”, — підсумовує Юлія.
