Україна — держава, де кожен може почуватись вільним, залишаючись собою, незалежно від кольору волосся, кількості тату на тілі чи орієнтації… Ну майже, принаймні щодо останнього є питання.
Попри те, що права людей, які належать до ЛГБТКІ+ спільноти, за останні роки все більше визнають, почуватись захищеними у нашому суспільстві ці люди не можуть. Яскравий приклад — історія нашої героїні, яка попросила про анонімність у цілях безпеки.
«Нетрадиційна» орієнтація
Наталі 24 роки. Дівчина проживає у Львові, але своє дитинство провела у невеликому селищі міського типу. До 14 років дівчина майже не мала вільного часу, бо присвячувала його навчанню. Після 9 класу Наталія мріяла вступити в медичний коледж — і у неї це вийшло.
Про свою орієнтацію дівчина говорить не всім. Наталія поділилась з нами, як вона вперше відчула приналежність до ЛГБТ-спільноти.
«Усе дитинство я гралась у хлопчачих компаніях, мені так було простіше. З дівчатами у мене часто виникали різноманітні конфлікти. У часи середньої школи, коли мені було 11, я сильно подружилася з дівчиною, яка переїхала зі сходу України і жила по сусідству зі мною. На той момент їй було 13 років, ми разом ходили в школу і повертались додому, часто гуляли удвох, мені подобалось дружити з нею. Пам’ятаю, я святкувала своє 12-річчя, тоді до мене прийшли однокласниці і моя подруга. Мені хотілось проводити час лише з нею, я хотіла, щоб вона розмовляла лише зі мною, і мені дуже хотілось тримати її за руку. На той момент для мене це були дуже дивні відчуття», — пригадує Наталія.
Через рік подруга Наталії поїхала з батьками в іншу країну, але весь цей час після дня народження і до моменту від’їзду дівчини Наталя не могла знайти пояснення тому, що відчуває. А в один момент вирішила, що їй варто уникати подруги, щоб не налякати своїми почуттями.
Дівчина розповіла, що вперше про різноманітність орієнтацій дізналась зі статті в інтернеті. Тоді їй здалося це чимось близьким, але згодом Наталія вирішила, що це точно щось ненормальне.
«Я не памʼятаю, що мене спонукало шукати інформацію про те, як визначити свою сексуальну орієнтацію, та памʼятаю відчуття, яке я отримала від її прочитання, — агресія. На той час мені було 12 років, я ще не сильно розуміла, що таке стосунки між хлопцем і дівчиною, але хлопці мене не приваблювали ніколи. Я не сприймала їх як своїх потенційних партнерів. Натомість, коли мені захотілось поцілувати свою однокласницю, я згадала про статтю, яку читала, і зрозуміла, чому вона викликала у мене злість. Я намагалася відректись від того, що я — лесбійка», — ділиться Наталія.
Після вступу в омріяний навчальний заклад у Наталі зʼявились нові друзі, вони швидко стали близькими. Одного вечора після прогулянки дівчина подумала: «час їм розповісти».
«На той момент ми (я і ще дві дівчинки з коледжу) дуже здружилися. Ми жили в одній кімнаті в гуртожитку, майже весь час проводили разом, називали одна одну сестрою. Я не знала, чи варто ділитись з ними своєю таємницею, але згодом впевнилась, що мене розуміють і підтримують… Але я дуже помилилася», — пригадує Наталя.
Коли дівчата повернулися з прогулянки в гуртожиток, 16-річна Наталія стала посеред кімнати і сказала, що її орієнтація дещо інша, ніж у них. На той момент дівчина не ділилась цим ще ні з ким і очікувала підтримки від нових сестер. Натомість обидві подруги спочатку завмерли, а за декілька секунд голосно розсміялися, жартуючи «то, може, тепер ти спатимеш з нами в одному ліжку?». А коли зрозуміли, що це був не жарт, — розмова закінчилась, Наталія втекла з кімнати.
«Я повернулась лише за декілька годин, уже опівночі. Дівчата досі не спали. Вони сказали «більше так не жартуй». Я відстояла себе і відповіла, що це правда, що моя орієнтація інша, але це не означає, що я кидатимусь на них через сексуальний потяг. Одна з дівчат вдарила мене в обличчя, кажучи «я не житиму з людиною, в якої нетрадиційна орієнтація». Друга теж схопилась, жбурнула в мене мою книгу, спочатку одну, потім ще і ще. Я лежала на підлозі і чекала просто, коли все це закінчиться. Мене виштовхали з кімнати, і всю ніч я провела на коридорі, як собака, яка чекає, поки її пожаліють. Після цього я зрозуміла дві речі: перша — більше ніхто і ніколи не дізнається про мою орієнтацію, друга — я ненавиджу слово «нетрадиційна».
Камінг-аут: спроба №2
Дівчина виросла у багатодітній сімʼї, вони не були заможними, але всім всього вистачало. По неділях всі ходили до церкви, це була традиція, яку Наталя полюбляла. Тому після усвідомлення, хто вона насправді, першою думкою дівчини було «моя сімʼя мене зненавидить».
«У 17 я набралась сміливості після першої невдалої спроби камінг-ауту (публічне визнання себе представником ЛГБТІК-спільноти) і прийшла до своєї сімʼї. Це була субота, ми повечеряли, і я почала свою розповідь: про перше бажання поцілувати дівчину, про статтю, про дівчат з гуртожитку, про те, що останні два роки ненавиджу себе. Я памʼятаю їхні реакції, це було розчарування, приховане під маскою нерозуміння. Я бачила, як на очах мами зʼявляються сльози, бачила, як дивилася на мене сестра. Наступного ранку, у неділю, мене попросили не йти з ними до церкви. Коли всі пішли, я лежала у ванній на підлозі і просто просила у Бога, щоб той зробив мене нормальною, такою, як усі. А ще мені хотілося померти», — ділиться Наталія.
З того часу стосунки Наталії з батьками змінились, але лише для дівчини. За її словами, мама з татом вдавали, ніби Наталя нічого подібного не говорила. Коли вона намагалась дізнатись їхню думку про гомосексуальність, то батьки лише просили її припинити “вигадувати”. З братами та сестрами ситуація була аналогічною — ігнорування ситуації, на їхню думку, мало б щось врятувати, та легше стало всім, окрім самої Наталії.
«Свої» — це не завжди люди, які належать до тої ж класифікації, що і ти»
Після цього дівчина збагнула, що дарма шукати підтримку серед людей, які не розуміють, що таке жіноча гомосексуальність. Тоді Наталя просто почала шукати «своїх». І в інтернеті натрапила на закриту сторінку, де серед учасників — тільки представники ЛГБТ-спільноти.
«Коли я спробувала приєднатися до цієї групи, мені одразу прийшло повідомлення від її адміна. Він сказав, що спочатку мені потрібно довести, що є теж належу до їхньої спільноти. Тоді мені не здалось це дивним, я подумала, що люди їм теж робили боляче і вони не хочуть відчувати приниження за свою орієнтацію… Але як же я помилилась, коли погодилась прийти на їхню закриту зустріч».
Вечір, Наталія їде на призначене адміністратором групи місце. Це був нічний клуб, де гучно лунала музика. На вході її уже чекали три дівчини та хлопець. Наталі вони здались цілком нормальними, тому без вагань дівчина підійшла до них.
«Спочатку все було класно, ми багато розмовляли, ділились своїм життям, підтримували одне одного, коли заходили розмови про якісь травми. І через деякий час мені кажуть «тепер тобі потрібно довести, що ти одна з нас». Мене це трішки насторожило. Умова, яку мені поставили, — поцілувати трьох дівчат у клубі. Я раніше цього ніколи не робила, і мені не хотілось. Коли я відмовилась, мене звинуватили, що я прикидалась лесбійкою, щоб потрапити у клуб, посміялись з мене, обізвали нікчемною і не дуже ввічливо попросили піти. Так я зрозуміла, що «свої» — це не завжди люди, які належать до тієї ж орієнтації».
Після чергової невдалої спроби Наталія закрилась у собі. Дівчина змушувала себе думати, що її орієнтація звичайна, а один потяг до дівчини нічого не означає. Вона намагалась ходити на побачення з хлопцями, та весь час розуміла, що коли хлопець проявляє романтичні почуття — бере за руку чи цілує — їй некомфортно. Тому з часом дівчина припинила усі спроби знайти споріднену душу.
Камінг-аут: незапланована спроба
Наталія закінчила коледж, та в медицині не залишилась. Вона стала фотомоделлю, дівчину запрошували зніматись для різних рекламних кампаній та українських брендів. Дівчина поділилась, що через фото їй простіше показати свій внутрішній світ, те, що вона намагається приховувати від самої себе. Коли Наталії було 21, її запросили на зйомку до Києва, де почалось ще одне випробування для неї.
«В перший день у Києві я гарно попрацювала, відбула фотосесію і пішла гуляти нічним містом, бо в столиці я була лише декілька разів. Зі мною була нова знайома зі зйомки, ми прогулялись, трохи випили, і тоді та дівчина почала розповідати, що серед її друзів є два геї, котрих вона просто обожнює. Мені стало дивно, бо я вперше зустріла людину, котра не говорить про людей з ЛГБТ-спільноти як про щось ненормальне. Того вечора вона багато про них розповідала — які вони добрі, скільки їм довелось пережити хейту від рідних і оточення».
Тоді Наталія задумалась, що лише після трьох невдалих спроб показати суспільству, хто вона, дівчина відмовилась від себе. Їй хотілося повернути себе, почуватись щасливою у світі і не боятись засудження. Першим, що вона зробила після приїзду з Києва, — записалась до онлайн-психолога.
«Мені не хотілось говорити з людиною наживо, тоді я ще боялась починати. Тому знайшла психолога в соціальних мережах. Перша зустріч була трохи важкою емоційно, та через три місяці постійних сеансів з психологом я нарешті почала відкриватись і вільно говорити про свою орієнтацію. Згодом психолог порадив мені групові курси підтримки, де були представники ЛГБТКІ+ спільноти, котрих цькували та принижували. Там я познайомилась зі своєю теперішньою дівчиною. Ми разом уже майже три роки, у нас схожі долі і ми пройшли однакові випробування. Але в кінцевому результаті ми обоє щасливі, наша лесбійська пара, хай для когось нетрадиційна. Не бійтесь бути собою, бо по-іншому щастя не віднайти».
Вирішальним моментом у житті Наталії було розуміння, що їй потрібен спеціаліст, котрий точно не засудить через орієнтацію.
Нещодавно в Україні з’явився перший психологічний ЛГБТІК-центр “Колос”, який надає консультації та психологічну підтримку кожному, хто її потребує. Засновником центру є психолог ЛГБТІК Олександр Конев, який розповів нам, як правильно реагувати на камінг-аут близьких та як справитись з гомофобією.
Що робити, коли тобі відкрились?
“Якщо близька людина зробила камінг-аут, ми можемо відреагувати як імпульсивно, так і промовчати, не знаючи, що відповісти. У нас могли бути певні очікування щодо людини, певні уявлення про людину, і одномоментно вони можуть змінитися. Важливо зауважити, що у таких ситуаціях все, що б ви не відчували, — це нормально, бо ми маємо право на різні емоції. Єдине — ми маємо вольовими способами зробити все, щоб не нашкодити іншій людині, не використовувати фізичне насилля, не порушувати особисті кордони”, — говорить Олександр.
Психолог також зауважив: якщо ви не знаєте, як відреагувати на слова-признання людини щодо своєї орієнтації, ви можете подякувати їй за те, що вона відкрилась вам. Після цього ви можете взяти невелику перерву для себе, щоб усвідомити інформацію. І, як варіант, через декілька днів повноцінно відреагувати на слова людини і розказати їй, як ви це сприйняли. Але, у будь-якому випадку, усі слова повинні бути обдуманими, щоб не нашкодити вразливій людині.
“Важливо: якщо ви вирішили завершити спілкування з людиною, котра відкрилась вам щодо своєї орієнтації, повідомте це їй, поясніть свої відчуття і те, чому ви йдете. Бо різке завершення стосунків, обірваний контакт, ігнорування і мовчанка з вашого боку — це психологічне насилля”, — додає психолог.
Як справитись з дискримінацією
За словами Олександра, якщо ми говоримо про Україну в контексті ЛГБТ-тем, то є певні соціально-культурні аспекти, певні встановлені сімейні цінності, які довгий час існують, і ми маємо усвідомлювати, що, за спостереженнями, більшість людей будуть або нейтрально, або нейтрально-негативно ставитись до ЛГБТІК-спільноти.
“Ми повинні прийняти цю реальність, і життя таке, що ми можемо зустрічатися з дискримінацією і неприйняттям, незважаючи на те, є ми частиною спільноти ЛГБТ чи ні. Однак, якщо ви представник спільноти, то можливість дискримінації збільшується, починаючи зі школи, університету, колег, знайомих, сім’ї. І ми просто повинні це прийняти”, — говорить Олександр Конев.
Олександр також радить мати своє безпечне коло спілкування, де є ваші знайомі або люди зі спільноти, котрі можуть піклуватися про вас або ж просто вислухати. Психолог виділяє ще один важливий аспект — відстоювання особистих кордонів. Важливо навчитися асертивності. Ми всі маємо право на свою думку, можемо не пояснювати причини своєї поведінки і вибору.
“Коли у медіа висвітлюють думку, що геї — це зло, що ЛГБТІК — це щось жахливе, то людині все складніше прийняти себе. Тому важливо правильно обирати корисні для себе інфопростори. Ставити собі питання типу: чи спілкуюсь я з тими людьми, які роблять мене кращим? Хто мене оточує, чи можу я на це повпливати? Якщо ви можете впливати, то ваше вольове рішення може бути або діяти, або залишатися”.
Як впливає гомофобія на ЛГБТ спільноту?
Гомофобія дискримінує людей і перешкоджає отримати повноцінні права для ЛГБТІК-спільноти.
“Було б неправильно сказати, що гомофобія — це нормально, якщо є люди, які від цього страждають. Якщо дивитись на питання з цього боку, то це не є окей. Це не є ознакою толерантного свідомого суспільства. Гомофобія — це зазвичай про те, що у людини є дефіцит інформації, ми боїмося того, чого не знаємо, і цей страх може викликати у нас певну захисну поведінку — злість, засудження, ненависть”, — говорить Олександр.
Психолог зазначає, що з гомофобією варто боротися за допомогою висвітлення теми ЛГБТІК, піднімати цю тему в маси і багато про це говорити.
Олександр зауважує, що інколи гомофобія може бути наслідком того, що людина сама може мати гомосексуальну орієнтацію. Через те, що людина не приймає себе, вмикається захисний механізм психіки — і тоді вона через неприйняття себе спрямовує злість на інших.
