Минулого тижня в Україні відбувся фінал Національного відбору на “Євробачення-2024”. І хоч минуло вже кілька днів від оголошення результатів, однак емоції вирують й досі: одні радіють перемозі alyona alyona & Jerry Heil, інші дискутують про витрати із державного бюджету, а ще одні захоплено обговорюють у соціальних мережах переклад пісень жестовою мовою (ЖМ), адже цього року така опція трапилася вперше. Хто перекладав, чи був цей переклад зрозумілий для аудиторії та над чим іще варто попрацювати — читай у матеріалі ГЛУЗDу.
Чуючі радіють, люди з порушенням слуху — розчаровані
Цьогоріч фурор на “Євробаченні” виник через переклад пісень жестовою мовою. Адаптацією пісень національного відбору займалася Катерина Заботкіна, тоді як розмови ведучих, журі та учасників перекладала Ольга Буназів.
З огляду на коментарі, можна зрозуміти, що чимало глядачів захоплені перекладом: “Ще одна беззаперечна претендентка на перемогу у Євробаченні-2024 Катерина Заботкіна — перекладачка жестової мови, вона сьогодні точно зірка! Якби за неї можна було б голосувати — я би віддала їй свій голос!”, “Найкраща: всі емоції без слів”, “Вона переспівала усіх, молодець!”. Таких коментарів у соціальних мережах — безліч, і це був би чудовий привід порадіти за розвиток жестової мови в Україні. Однак усі позитивні слова про переклад Катерини Заботкіної, як не дивно, — від чуючих людей, тоді як герої нашого матеріалу не зрозуміли, про що йшлося, та залишилися розчарованими.
Наша журналістка поспілкувалася із кількома людьми з повною та частковою втратою слуху, які поділилися своїми враженнями від перекладу пісень на відборі до “Євробачення-2024”.
Жестова мова вимагає ретельної підготовки
Марії Антипенко 32 роки. Вона — друга із покоління людей з вадами слуху. Її батьки та брат теж мають порушення слуху, чоловік повністю не чує, а вона має часткову втрату слуху.
“Жестова мова була в моєму житті із дитинства, бо мої батьки із порушеннями слуху, ми спілкуємося жестовою мовою щодня. Я — друга у поколінні нечуючих, не зрозуміла, що перекладають в Національному відборі на Євробачення. Я усвідомлюю, що це мистецький переклад, але, знову ж таки, він має бути із урахуванням того, що люди з порушенням слуху зможуть збагнути сенс. Основною помилкою було залучення для здійснення перекладу жестовою мовою людини без перевірки рівня її професійної кваліфікації. Жестова мова, як і будь-яка інша мова, має свою граматику та лінгвістику, свою структуру та вимагає ретельної підготовки”, — зазначає Марія.
Марія Антипенко каже: її не захоплює і той факт, що Катерина Заботкіна є самоучкою.
“Перекладач жестової мови, який ніколи не працював із її носіями, а вчив жести самостійно з відео у ютубі, не може спілкуватися вільно (як нейтів) з людьми, які мають порушення слуху. Тут є також захована проблема в тому, що люди, які просто знають базову жестову мову та не можуть зробити зворотній переклад, переходять кордони, дозволяючи собі, причому знаючи свій рівень володіння мовою, брати участь у заходах всесвітнього масштабу. Це не професійно і таке мають вирішувати на державному рівні”, — акцентує Марія.
“Думка, що жестова мова одна на увесь світ, — помилкова”
Жінка також розповіла про своє стажування у США, під час якого вона більше довідалася про перекладачів жестової мови, відвідала там громадські організації та поспілкувалася з американцями, які мали порушення слуху.
“У 2014 році я була на тритижневому стажуванні, програмі USAID, на тему «Толерантність у різноманітті». Під час стажування довідалася, що у США перекладачі навчаються чотири роки, кожні кілька років проходять переатестацію і, до того ж, у них додаткове навчання відповідно до напряму роботи (юридичне навчання, мистецьке, медичне)”, — розповідає Марія.
Марія зазначає: те, що Катерина Заботкіна перекладала пісню з англійської мови українською мовою, — радше мінус, аніж плюс. Англомовну пісню варто перекладати міжнародними жестами (ще логічніше — американською або британською жестовою).
“У кожній країні — своя жестова мова. І вони різні. Думка, що жестова мова одна на весь світ, — помилкова. Ну от уявіть собі: вам зачитують текст англійською, але перекладають мандаринською… Кожна мова унікальна, і ми маємо їх цінувати”, — пояснює жінка.
“Не робіть для людей з інвалідністю, не залучаючи людей з інвалідністю”
Під час стажування жінка познайомилася із громадською діячкою та президенткою БФ “Асоціація інклюзивної країни” Юлією Ресенчук.
“Юля із 22 років пересувається на кріслі колісному. Після знайомства з нею я повернулася в Україну і почала всюди зауважувати пандуси, робила знімки і висилала Юлі зі словами, мовляв, у нас не так все погано… Однак вона мені відповідала, що пандуси в Україні зроблені не з урахуванням потреб тих, хто ними пересувається: або закороткі, або зависокі, або нахил не той. Розумієте, про що я? Не робіть для людей із інвалідністю, не залучаючи людей із інвалідністю”, — пояснює Марія Антипенко.
Жінка також зазначає: щоб якісно перекласти для людей із порушенням слуху пісню, потрібні досвід та практика.
“Наприклад, у Британії на таких заходах, як Євробачення, завжди присутні так звані «монітори» – тобто експерти із жестової мови, які створюють з перекладачами симбіоз, що у підсумку дає класний переклад, зрозумілий людям із порушеннями слуху. Також в Україні варто було б запровадити чимало законодавчих змін, які стосувалися б системи освіти, доступу до інформації, навчання перекладачів жестової мови”, — зазначає Марія.
Марія пояснює, що за кордоном такий переклад пісень жестовою мовою є популярним.
“Я знаю, що багато кого до вивчення жестової мови та виконання пісень цією мовою надихнула Жюстіна Мілс, яка перекладала Ріанну на Super Bowl але тут є кілька моментів. Жюстіна має часткову втрату слуху — і їй вдалося знайти баланс: перекласти пісню, поєднуючи слова й ритми. Вона не концентрувалася винятково на ритмах, а поєднувала дві важливі складові. Тому її переклад був зрозумілим для спільноти людей із порушеннями слуху”, — пояснює Марія.
“Це як вивчити іноземну мову — і не спілкуватися з носіями мови”
Ілоні Антохіній 28 років, вона перекладачка жестової мови. В її родині мама, бабуся і дідусь мають порушення слуху, тож змалку дівчина виконувала роль перекладача для рідних.
«Я перекладачка жестової мови, на жаль, зараз за фахом не працюю. Упродовж шести років була перекладачкою у коледжі в групах осіб із порушеннями слуху, чотири з яких навчалася цієї спеціальності в університеті імені Драгоманова”, — розповідає Ілона.
Дівчина дивилася “Євробачення” разом зі своїми рідними та друзями. За її словами, Катерина Заботкіна виконала переклад пісень жестовою мовою непрофесійно.
“Наскільки мені відомо, вона самоучка, тобто не проходила ніякого навчання. І, відповідно, на телебаченні вона виконувала переклад зі своїх навиків. Катерина передавала ритм і музику пісень і, на жаль, майже без перекладу або з таким перекладом, що моя сімʼя і друзі його зовсім не зрозуміли. Але вона зловила великий хайп серед людей, які чують, які оцінили ці «танці» на екрані. Та вони не побачили жодного репосту зі сторони осіб із порушеннями слуху, на яких це і було спрямовано. В одному з інтервʼю вона висловилася, мовляв, якщо люди із порушеннями слуху хочуть прочитати текст, вони його беруть і читають! То про яку інклюзію ми говоримо?..» — із сумом констатує Ілона.
Дівчина зазначає, що в Україні є професійні перекладачі, які змогли б достойно супроводжувати цей виступ і показати, що Україна розвивається у всіх напрямах безбар’єрності.
“Усі перекладачі проходять атестацію на категорію перекладача і оновлюють її що кілька років. Відповідно, для участі в таких програмах могли б звернутися до організацій, які мають досвід, уміння і специфіку надання перекладу для людей із повною та частковою втратою слуху”, — зазначає Ілона.
“Щоб зрозуміти культуру людей із порушеннями слуху, треба зрозуміти їх самих. Неможливо вивчити жестову мову — і вважати себе перекладачем. Це як вивчити іноземну мову — і не спілкуватися з носіями мови. Сподіваюся, з цієї ситуації організатори Євробачення зроблять висновки”, — додає Ілона Антохіна.
“Я сам вибираю пісню, яку можу виконати”
Віктору Коротовському — 35 років, у нього часткова втрата слуху. Чоловік митець — актор, режисер, а ще любить співати пісні жестовою мовою.
“Жестовою мовою я навчився спілкуватися у школі-інтернаті для дітей із частковою втратою слуху. Саме там жестова мова стала мені рідною. Я вибираю пісні, які співаю жестовою мовою, бо не всюди можу відчути ритм, щоб передати свої відчуття цією мовою.
Зазвичай перед вибором пісні я повторюю її дуже довго у себе вдома: спочатку потрібно вивчити слова, зловити темп слів та музики. А потім консультуюся з перекладачкою жестової мови, якій я найбільше довіряю, — Наталією Кравцовою. Треба дуже постаратися, щоб глядач зрозумів сенс пісні”, — пояснює Віктор.
Чоловік розповідає, що на підготовку однієї пісні, яку він перекладатиме жестовою мовою, витрачає чимало часу.
“Це може бути місяць, два або й більше. З віком слух уже не той: постійно змінюю слухові апарати. Маю багато репетицій. Це як у театрі — репетируєш перед дзеркалом, щоб глядачам сподобалося, щоб заглянути їм у душу… Самому важко, і навіть якщо ти професіонал, все одно потрібно консультуватися, щоб вийшло круто. І хоча я себе професіоналом не вважаю, проте маю досвід: почав співати ще зі школи. А згодом співав уже в театрі і брав участь у конкурсах пісень жестовою мовою”, — ділиться досвідом співак.
Віктор Коротовський також вболівав за учасників цьогорічного “Євробачення”. Однак зізнається, що переклад Катерини Заботкіної йому не сподобався і він не збагнув, про що йшлося у піснях.
“Звісно, вона великий молодець, що брала участь в такому шоу і показала чудові емоції. Однак перекладу я не зрозумів. Це моя думка. Треба було їй дати час, аби заздалегідь підготуватися до виступу, щоб вона його виконала краще”, — зазначає Віктор.
Алісі Пишняк 31 рік. Жінка зізнається, що розчарована перекладом “Євробачення”.
“Я не зрозуміла нічого… Перекладачка Катерина Заботкіна чудово передає емоцію, що було дивовижно, але це було більше танцювальною, ніж жестовою мовою. Коли людина, яка чує, хоче співати жестовою мовою, вона повинна співпрацювати із тими, хто має порушення слуху, без них це неможливо.
Бо переклад — це світ для людей із порушеннями слуху, а не тих, хто чує. Можна було б і співаків брати без досвіду та підготовки для Євробачення. Можна було б і не вибирати найкращих. Але ж ні, ви робите вибір: ви бачите і чуєте, хто краще співає. Треба якісно працювати й надалі. Так само із перекладачами для людей із порушеннями слуху має бути все на відмінно та професійно”, — зазначає жінка.
Аліса зізнається — так і не розуміє, для чого виступала Катерина.
“Просто показувати танці без жестової мови? Уперше для людей із порушеннями слуху переклали Євробачення. Ми дуже зраділи цьому. Це супер! Але жестова мова на нулі. Люди із порушеннями слуху взагалі не зрозуміли перекладачку. Катерина могла повчитися жестового перекладу у таких людей. Людина, котра чує, не повинна вирішувати за глухих, як правильніше. Так не можна”, — пояснює Аліса Пишняк.
“Чуючі люди повинні знати базову українську жестову мову”
Аліса зауважує проблему також у тому, що люди, які чують, не вміють спілкуватися із людьми, які не чують.
“Чуючі повинні знати базову українську жестову мову, щоб можна було вести діалог із людьми, які мають порушення слуху, бо не завжди будуть допомагати перекладачі. Буде важко, але важливо вивчити жестову мову хоча б на елементарному рівні. Перекладачів не вистачає також і в українських телевізійних шоу, у таких програмах, як: “Хто зверху?”, “Холостяк”. Особливо варто згадати програму “Я люблю Україну”: вона ж про мову, культуру та історію нашої країни. Люди з порушеннями слуху також повинні все це знати. Найкраще якби такі програми мали субтитри, адже людям із порушенням слуху потрібно встигнути і щоу подивитися, і титриі прочитати. Якщо тільки дивитимуться на перекладачку ЖМ, не встигатимуть дивитися шоу”, — переконана Аліса.
Аліса зазначає, що для людей із порушеннями слуху, на жаль, багато інформації недоступно.
“Тільки завдяки перекладачам ми довідуємося щось нове. Також важливо розуміти, що не завжди в людей із порушеннями слуху є можливість читати і писати рідною мовою, бо вони неграмотні. Розумієте? Ці люди грамотні в жестовій мові, а не в українській. Звісно, є ті, хто може читати і писати також українською, то їм у такому випадку пощастило. Однак не у всіх так. Зазвичай батьки, які чують, не знають, як правильно навчити дітей із порушеннями слуху читати й писати. У них замало інформації про світ людей із порушеннями слуху. Так само батьки із порушеннями слуху не можуть навчити дитину, яка чує, слухати, говорити, бо не чують правильних наголосів та звуків і не можуть виправити”, — пояснює жінка.
Аліса каже, що проблема освіти для людей із порушеннями слуху — в недостатній кількості вчителів, які знають жестову мову.
“Зазвичай дітей із порушеннями слуху навчають викладачі, які чують. На мою думку, такі вчителі не викликають зацікавлення до навчання, бо учням не зрозуміле пояснення без жестів. Не варто забувати, що школярі із порушеннями слуху сприймають нову інформацію тільки через зір.
Особисто для мене користі від школи було мало, і тільки, коли я навчалася легкій промисловості (виробництво шкіри то взуття), разом із вчителями, які чули, працювала викладачка, яка знала жестову мову. Саме тоді для мене інформація стала доступною і зрозумілою”, — пояснює Аліса.
Журналістка: Мар’яна Гнот
Дизайн: Ірина Блаженко
