Після дощового травня, Шевченківський Гай у Львові зустрічає 1 червня у сонячних променях, яскравих вишиванках та посмішками, сповненими любові та тепла — саме так цьогоріч вирішили привітати Її з днем народження. Цієї неділі в музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького у Львові відбувся благодійний фестиваль пам’яті Ірини “Чеки” Цибух, бойової медикині та громадської діячки, яка загинула 29 травня 2024 року на Харківщині, виконуючи бойове завдання.
Фестиваль розпочали з хвилини мовчання на Марсовому полі і далі перемістилися в Шевченківський Гай, де розпочалася програма з освітньої та музичної частини.
Про Її цінності
В “Садибі зі с.Вербовець”, на просторому подвір’ї можна побачити людей у вишиванках чи військовому одязі, що вмостилися на дерев’яних стільцях, хтось ховався від сонця у затінку на карематах. Усі слухали низку лекцій про цінності, що відгукувалися іменинниці. Було відчуття вільного простору та затишку, наповненого сенсом, як любила Іра.
“Це все було сумно, але не депресивно, відчувалося, що люди там мали надію на майбутнє. Так, це було про пам’ять, але навіть більше ніж пам’ять — це було про святкування. Мені було цікаво пізнати, що українці так цікавляться власною культурою і так сильно готові її захищати”, — ділиться докторант соціології з Чикаго (США) Колбі Флемінг.
Серед лекторів були Марія Фрей та Ірина Саєвич, які говорили про побудову систем довіри, Володимир Станчишин та Павло Вишебаба — про дорослішання під час війни та Антон Лягуша з Катериною Даценко про пам’ять, як базову цінність.
Між лекціями брат Ірини, Юрко, ділився цікавими історіями про сестру. Він розповів про сімейну традицію: “перша ягідка з городу завжди діставалася Іринці, оскільки в неї день народження 1 червня. Це було сімейним правилом.”
“Станчишин з Вишебабою говорили про те, що ми всі потребуємо відновлення ресурсу, ми маємо час до часу зупинятися, відпочивати і кожному з нас треба іноді понити. Це нормально. Беру це з собою, щоб трішки легше проходити ті всі виклики, які підкидає життя”, — ділиться відвідувачка фестивалю, Іванка Федорак.
Опісля була чуттєва лекція з Оксаною Цибух, матір’ю Ірини, та Тетяною Трощинською про любов після втрати. Мама ділилася своїм досвідом пережиття втрати, розповіла спогади про доньку.
“Вона надихнула мене та моїх друзів. Стала для мене прикладом, як варто продовжувати любити. Було дуже цінно бачити скільки людей зібралося на цю освітню частину. Здавалося, що на фестивалі ходять лише, щоб послухати музику та потусуватися, а тут люди прийшли, щоб почути цінні речі”, — продовжує Іванка.
Пам’ятати в танці з посмішкою
Прогулюючись Гаєм, можна натрапити на Намет Пам’яті, куди кожен охочий може зайти та наодинці з відеокамерою записати згадку про Ірину чи будь-кого із загиблих для збереження пам’яті. За бажання, можна надати згоду на публікацію свого відеоспогаду чи просто залишити його там для себе.
Вже здалеку можна почути звуки мікрофонів та ритми, що змушують підтанцьовувати і кличуть все ближче. Минаю старовинні хати Львівського та Бойківського регіонів, потім довжелезну чергу за помаранчевою кавою і потрапляю на невеликий маркет етно речей. Тут можна знайти силянки, крайки, сумочки та сережки. Ми з подругою придбали синеньку силянку, що нагадувала вишукане мереживо, поспілкувалися з продавчинею про важливість українських брендів. І ось ми вже на галявині, застеленій карематами, светрами чи шоперами, на яких сидять красиві люди в вишиванках і гріються на сонечку. Розпочався концерт улюблених виконавців Ірини. Кожна пісня була сповнена любові та спогадів, які доповнювали історії друзів та родичів Чеки під час аукціону у перервах між виступами.
Загалом на аукціоні зібрали 300 тисяч гривень для медичного батальйону “Госпітальєри”, де служила іменинниця. Серед лотів запам’яталася ікона на червоному тлі, про яку розповідала мама Ірини. Поруч допомагав торгуватися учасник гурту Nazva, Павло Гоц, який є її похресником.
“А ви знали, що Павлик все дитинство з моєю Іринкою в бібліотеці провів?” — додає лоту милої історії Оксана Цибух.
“Ви бачили цей портрет? — звертається до публіки подруга “Чеки” з іншим лотом. — Там на фоні був десяток яєць”, — з посмішкою торгувалася подруга.
Душевні пісні Артистки Чуприненко, запальні танці від Щука-Риба та “Сіґеле-Міґеле” від Nazva — саме так українці пам’ятають героїв: не в смутку і сльозах, а з посмішкою та обіймами в танці. Саме так цього хотіла Ірина Цибух.
Увечері Марина Круть змінила роль ведучої аукціону на подругу, що виконує заповіт подруги — разом із усіма відвідувачами біля ватри вона заспівала список з 10 українських пісень, про який Ірина “Чека” згадувала в заповіті.
“Хочу, щоб усі співали на прощанні, навчились хоча б десятьом змістовним пісням і заспівали їх одноголосно, щоб погасити журбу рідним співом”.
Навколо палаючого вогню зібралися люди, хтось сидів і плакав, хтось обіймав близьких і посміхався, стояли побратими із прапором Госпітальєрів, тримали фото Іри та табличку “Пам’ятати”. Я посміхалася теж, посміхалася за себе і за Неї, щоб Її справа жила вічно. “Бо люди живуть доти, доки про них пам’ятають” (с) Ірина “Чека” Цибух.
Журналістка: Каміла Чернєцова
Фото: архів ЧекаFest
