БУРне волонтерство: історія одного з найвпізнаваніших всеукраїнських рухів

«Якщо не я, то хто?» — сказали засновники БУРу і взялися за роботу

Волонтерську організацію “Будуємо Україну Разом” її учасники часто жартівливо називають вірусом, що заражає раз і на все життя. Ідея створити БУР народилася 2014-го, коли починалася війна. Тоді троє львівських ентузіастів вирішили допомогти друзям зі Сходу. За 6 років вдалося не тільки відремонтувати 255 будинків, зібрати три тисячі волонтерів, а й довести: українська молодь прагне змін та розвитку. 

“Будуємо Україну Разом” у 2020 —  це волонтерська програма, що має кількарівневу місію: 

  • внутрішня мобільність українців
  • розвиток лідерства
  • організація таборів

Юрко Дідула — співзасновник БУРу. Молодий чоловік із щирою посмішкою та блиском в очах розповідає, що 2014 року команда організаторів не мала чіткої концепції. З’явилася мета — допомогти людям, які цього потребують, не стояти осторонь подій, що відбуваються в країні. За час діяльності організації Юрко з командою змогли чимало: 

  • об’єднати українців зі Сходу та Заходу
  • познайомитися з 3000 людей, які наважилися стати волонтерами
  • побувати з таборами в 80 містах
  • відкрити 26 молодіжних центрів
  • започаткувати 50 громадських просторів
  • відремонтувати 255 будинків

«БУР —  це рух, що вчить молодь брати відповідальність за себе та довкілля. Ми хочемо, щоб для українців було нормою допомагати один одному, тому для нас волонтерство  —  це освітній інструмент».

Якщо не я, то хто?

БУР створювали, наче будинок, у якому, як виявилося згодом, захочуть жити тисячі людей та надихати інших на зміни.

«Тоді з фінансуванням допомагала «Львівська освітня фундація», де ми разом зі співзасновниками БУРу Андрієм Левицьким та Віталієм Кокорем працювали»,  —  каже Юрко Дідула.

Крок за кроком активісти громадської  організації «Львівська освітня фундація» шукали фінансування й людей, які сповідуватимуть цінності волонтерської програми та підтримуватимуть населення. Після багатьох спроб, помилок, висновків, досвіду, комунікації із сотнями волонтерів БУР трансформувався з ідеї в організацію, яка змінює свідомість молоді, надихає досліджувати Україну та створювати осередки для розвитку. 

«Уже під час першого табору, 2014 року, наша команда організовувала акції в «Епіцентрі», під час яких волонтери збирали будівельні матеріали й кошти. Завдяки «Новій пошті» зібране відправляли на Схід».  

Волонтери, їхні права та обов’язки

Досвід волонтерства (служіння) змінює людей, учить відповідальності, формує важливі соціальні зв’язки, що, відповідно, активізовує громадян та зміцнює наше суспільство. Завдяки волонтерству БУР надає молодим людям нагоду проявляти відповідальність, подорожувати Україною та розвивати бажання зробити її кращою, каже Юрко.

Чоловік розповідає, що 90% людей команди БУРу  —  волонтери (а це приблизно 30 осіб  у різних районах України). 

Люди, які приєдналися до організації, отримали не тільки унікальний досвід, а й кодову назву. 

«Вони відчувають певну причетність до спільноти БУРу та ідентичність з нею, тому називають себе не просто волонтерами, а БУРівцями.


Це люди, які розуміють важливість освіти, вони відповідальні та поділяють цінності БУРу: 


– ми беремо відповідальність
– цінуємо різ(в)ність
– довіряємо
– віримо в Україну.  


Це також віра в себе як в агента, який може змінювати ситуацію в країні».

Команда БУРу вкладає сенс у кожну із чотирьох основних цінностей: 

Ми беремо відповідальність:
– відповідальні за себе / середовище / БУР / Україну;
– генеруємо рішення;
– розвиваємо Україну через розвиток себе / лідерів / розвиток організацій;
– вирішуємо якнайбільше проблем та питань на індивідуальному, сімейному, громадському рівнях;
– економно й розумно використовуємо всі ресурси;
– приймаємо свободу відповідально.

Ми цінуємо різ(в)ність:
– гідність людини є непорушною цінністю;
– творимо найкраще на основі української різноманітності;
– відкриті до змін та діалогу з інакодумцями
– розуміємо та поважаємо різність (усе, що не суперечить закону, конституції);
– “я не зобов’язаний / не зобов’язана приймати твої погляди, але маю тебе поважати”

Ми довіряємо:
– своїй силі / компетенціям;
– будуємо довіру між українцями з різних регіонів та всередині громад;
– віримо в людей 

Ми віримо в Україну:
– пишаємося тим, що ми українці;
– вивчаємо, досліджуємо нашу українськість / ідентичність / історію;
– залишаємось українцями в глобалізованому світі;
– успіх України  —  це перемоги конкретних українців, тому підтримуємо їх.

Як пофарбувати вікно?

Рік для БУРівців ділиться на два етапи: від жовтня до березня волонтери готуються до таборів, а від квітня до жовтня команда їздить у різні міста України та допомагає людям, які опинилися в скрутній ситуації.

«Табір для потенційного волонтера  —   це один тиждень продуктивної тусовки, з елементом волонтерства, освіти та культурного дозвілля. Приблизно 6-7 годин на день ми допомагаємо робити ремонти для сімей поранених військових, багатодітних, а також допомагаємо створювати молодіжні центри й громадські простори. 


Будівництву волонтерів навчають наші технічні менеджери  —   Володя, Едік та Андрій. Вони мають багаторічний досвід будівництва й координації людей. Після обіду ми пізнаємо місто, зустрічаємося з молодими підприємцями, громадськими діячами, які діляться своїми історіями, розповідають, чому і на якому етапі вони вирішили взяти відповідальність за свою справу. Так хочемо розвинути в нашої молоді мотивацію до відповідальності».

2019 року на електронну пошту БУРу надійшло майже 3000 волонтерських анкет. З них відібрали 800, бо стільки активістів організація могла прийняти. Співзасновник проєкту зауважує, що не всі, хто подає заявки на участь у волонтерстві, справді готові до того.

«Щороку зростає кількість охочих, проте приблизно 50% з них — люди, які цікавляться різними проєктами, і БУР у них точно не в пріоритеті. Хтось випадково побачив у соціальних мережах рекламу організації або почув про нас від знайомих, вирішив заповнити анкету, проте чіткої мети не мав».

Юрко Дідула зізнається, що було чимало кумедних випадків. Та над усе запам’яталась історія, що трапилася в Краматорську: 

«Тоді я координував об’єкт і попросив хлопця пофарбувати вікно. Для мене було очевидним, що пофарбувати вікно — це нанести фарбу на раму вікна. Яким же було моє здивування, коли я прийшов у приміщення, де він виконував роботу, і зайшов у темну кімнату, бо хлопець замалював скло» (сміється).

Для Юрка це стало уроком: будь-яке завдання потрібно пояснювати чітко.

Щоб стати волонтером БУРУ, потрібно: 

  • заповнити анкету на сайті організації
  • отримати e-mail з інструкціями (маршрут, місто, кількість днів у таборі)
  • сплатити внесок — 250 гривень (місцеві волонтери його не сплачують)
  • придбати квитки на автобус або потяг (вартість повертають організатори, також вони забезпечують харчування та проживання).

Другий дім

Серед сотні відвіданих міст Юрку найбільше запам’ятався Краматорськ.

«2014 року разом з командою організовував там табір. Тоді ми вперше побували в цьому місті, а тепер я можу без вагань сказати, що це мій другий дім. У Краматорську я прожив рік, знайшов багато однодумців, разом з активістами створив молодіжний центр «Вільна хата». У це місто я повертаюся хоча б раз на рік».

Співзасновник акцентує, що з активними мешканцями міст та районів, де були табори БУРу, залишаються товариські стосунки, відчутно підтримку мешканців. Наприклад, молодіжний центр «Вільна хата» функціонує вже шостий рік як місце неформальної освіти. Тут збираються ініціативні люди, які завжди раді новим знайомствам. 

Трансформація молоді 

Щоб виконати перший рівень місії (внутрішня мобільність українців), БУР запрошує волонтерів попрацювати в різних регіонах: якщо табір відбувається в західній частині України, то туди потрапляють волонтери, які проживають на сході країни, і навпаки. Так відбувається культурний обмін. 

«Другим і не менш важливим рівнем є розвиток лідерства. Під час табору ми активно спілкуємося з волонтерами та намагаємося зрозуміти, які в них плани, ідеї, очікування. Також організовуємо освітні програми, які б спонукали до роздумів, як кожен з нас може зробити життя в громаді кращим».

Щороку БУР організовує курси з проєктного менеджменту «БУРLAB » для ініціативних людей. Юрко Дідула також акцентує, що під час навчання волонтери можуть обговорити ідейну й комунікаційну стратегії з тренерами та менторами, які допомагають реалізувати омріяний проєкт. Після навчання учасники мають змогу отримати фінансування для розвитку власної ідеї. 

«Українцям дуже не вистачає знань з проєктного менеджменту та підприємництва. Наша програма — це умовний інвестор, який намагається відшукати якомога більше класних ідей, профінансувати ці задуми та сподіватися, що 10-15% з них «вистрілять» і збільшать соціальний капітал». 

У школі проєктного менеджменту від БУРу за час діяльності навчалося понад 150 осіб. 

Юрко Дідула з гордістю розповідає: БУР надихає людей з різних куточків України створювати унікальні розвивальні майданчики для юного покоління. 

«26 команд у різних регіонах України завдяки БУРу заснували молодіжні центри. Так створюють важливий майданчик для неформальної освіти. Є міста, у яких немає антикафе, закладів для розвитку, тоді молодіжні центри стають єдиним світом, де юне покоління може відпочити, поспілкуватися та корисно провести час».

Третім і не менш важливим рівнем є організація таборів у різних містах України. Цей рівень має “публічний ефект”: щороку ми відбираємо 12-15 міст, у які нас запрошують, і разом з командою вирішуємо, можемо там пожити, чи ні. 

«“Публічний ефект” полягає в тому, що навіть після того, як команда БУРу покидає місто, активісти продовжують комунікувати та підтримувати один одного: місцеві координатори не припиняють працювати з молодіжними організаціями, влада починає спілкуватися з місцевими координаторами щодо молодіжної політики. Завдяки спільним діям активістів утворюється трикутник зв’язку: влада, громада, бізнес».

Юрко розповідає, що є випадки, коли не БУР організовує табір, а навпаки — БУРівців запрошує місцева громада.

«Ми мотивуємо залучити якнайбільше молодіжних рад та студентських груп, щоб табір став ланкою, яка об’єднає всіх активних мешканців міста».

“Вибачте за незручності, ми ремонтуємо Україну”

Ті, хто запрошує БУРівців у своє місто чи село, мають бути відкритими до нового непростого досвіду. Важливо, щоб місцеві активісти були готові вчитися та комунікувати з усіма зацікавленими сторонами, щоб пробували залучати до процесу місцеву адміністрацію й бізнес.

«Активісти повинні мати довгострокове бачення: чому запрошують у своє місто БУР чи для чого їм молодіжний центр, який ми допоможемо створити. Нам важливо ідентифікувати людей, потенціал яких ми можемо підсилити. Нам важливо, щоб після завершення табору від БУРу ці люди залишилися в місті та продовжували генерувати зміни. Адже табір —  це лише один елемент, потім ми допомагаємо громаді ресурсами, знаннями та менторством».

Команда волонтерського проєкту вже створила сім осередків по Україні. До кінця року їх кількість збільшиться до дев’яти.

«До 2023-го маємо мету —  розвинути осередки у всіх областях України. І мова не тільки про великі міста, у яких молодь має чимало можливостей. Ми прагнемо змінити на краще містечка та села, де мало хто працює. А взагалі мріємо, щоб БУР-осередки (більші чи менші) існували в кожному селі,  університеті, школі, парафії чи компанії. Це важливі неформальні середовища людей, які час до часу організовують акції допомоги. От, наприклад, згоріла в селі хата — наступного дня група людей зібралася й почала відбудову. Дізналися про студента, батьки якого потребують допомоги, — організували групу з 10-15 волонтерів і допомогли зробити ремонт».

Юрко розповідає, що БУР підтримує студентські братства, які хочуть волонтерити та мають на меті залучати до такої ініціативи інших. Це така собі неформальна школа формування людяності та відповідальності за середовище.

«Ми готові фінансово допомагати таким групам, але й заохочуємо і вчимо їх фандрейзингу (процес залучення коштів та інших ресурсів  —  ред.).  


БУР-осередок  —  це команда  волонтерів, які прагнуть створювати можливості для волонтерства, гуртують та підсилюють мешканців свого міста, селища, села».

Інструкція для активістів, які хочуть змінювати свою громаду

Юрко Дідула каже: щоб створити власну волонтерську організацію, насамперед потрібно мати мотивацію й розуміти, чому я це роблю. А також упевненість навіть тоді, коли буде важко.

«Часто, якщо нема емоційного зв’язку або ж вдячності та прихильності людей, волонтерство викликає емоційне вигоряння. Щоб створити організацію, яка житиме довго, необхідно мати мотивацію та заряджати нею команду, де було б 2-3 людей, які поділяють з тобою цінності».

За спостереженнями Юрка, в Україні досі не навчилися розповідати про власні успіхи, перемоги, досягнення та досвід.

«Часто волонтери переконані, що всі добрі справи повинні відбуватися в тиші, про це не мають говорити гучно. Це було однією з помилок, яку ми виправляємо, тому тепер чимало ресурсів вкладаємо в комунікацію. Ми усвідомили, що у своїй команді потрібно мати професіонала-експерта із соціальних мереж, зрозуміли, що надважливо залучати таргет (платна реклама в соцмережах  —  ред.)». 

Ще Юрко Дідула переконаний, що в ідеалі волонтерський проєкт насамперед повинні фінансувати люди: друзі, родичі, знайомі. 

«БУР одразу стали підтримувати люди, спочатку найближче оточення, а згодом наша команда розпочала пошук донорів, меценатів, партнерів».

Щоб створити осередок БУРу у твоєму регіоні, необхідно: 

  • зібрати  команду щонайменше з трьох осіб, які вмотивовані та готові вкладати в цю справу свої час та енергію (зазвичай це кілька годин на тиждень)
  • проаналізувати, чому БУР як осередок потрібний саме у твоїй громаді, та заповнити анкету
  • реалізувати зі своєю командою акцію БУРчик, нетворкінг для волонтерів та освітню подію БУР talks (для 2020 року — серпень-вересень)
  • пройти навчання від фахівців БУРу та БО “Львівська освітня фундація” з комунікацій і залучення коштів, менеджменту волонтерів, адміністрування волонтерських акцій та локального фандрейзингу (для 2020 року — вересень-жовтень).

Юрко вважає, що головне — мати ідею, мету та бажання, а згодом «підтягнуться» люди та кошти.

Якщо не ти, то хто? Якщо не тепер, то коли?

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Журналістка: Мар’яна Гнот

Фото та відео: Архів БУРу

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду —підписуйся на наш телеграм-канал.