Інклюзивно-ресурсний центр Коломийської міської ради працює вже п’ять років. Працівники центру обслуговують Коломийську об’єднану територіальну громаду та співпрацюють із Печеніжинською та Коршівською ОТГ. Інклюзивно-ресурсний центр опікується 165 дітьми. ГЛУЗD поспілкувався з керівницею центру Людмилою Михайловою про роботу з дітьми з особливими освітніми потребами під час війни.
“Я одинадцять років працювала вихователькою у Печеніжинській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті. За цей час зрозуміла, що працювати з дітками — моє покликання. Я полюбила їх. Коли у 2018 році оголосили конкурс на директора Інклюзивно-ресурсного центру, я подалася на нього — і стала керівницею. Для мене робота — як хобі. Мені подобається працювати з дітками та робити їх щасливими. Незважаючи на війну, у дітей має бути дитинство, а тим паче у дітей з особливими освітніми потребами, котрі якоюсь мірою обділені”.
У Інклюзивно-ресурсному центрі працюють логопеди, дефектологи, психологи та реабілітолог. Вони обстежують дітей, дають висновок на інклюзивне навчання, проводять консультації з батьками та займаються з дітьми.
“Наші спеціалісти проводять корекційно-розвиткові заняття, які тривають пів години. Дефектолог вчить дітей соціально-побутового орієнтування, щоб після закінчення школи вони могли самостійно подбати про себе. Реабілітолог проводить лікувальну фізкультуру — це спортивні заняття та масажі. Крім цього, ми організовуємо для дітей свята, проводимо різні майстер-класи та арттерапію”.
Людмила каже, що старається налагоджувати співпрацю з громадськими організаціями, щоб проводити більше активностей для дітей. Від початку літа триває співпраця з ГО “Сила громади”, у рамках якої безплатно організовують майстер-класи з ліплення із глини, перегляди мультфільмів у кінотеатрі. Тепер ще будуть проводити іпотерапію (реабілітацію дітей з особливими освітніми потребами за допомогою спеціально навчених коней, — ред.).
“Є багато дітей, які до наших занять були замкнені, а після — стають відкритими. Завдяки заняттям та майстер-класам, діти змінюються на наших очах, ми стаємо однією дружною родиною.
Хлопчик Вадим постійно приходить на заняття з морквою та кормом для нашої шиншили. Матері Захара та Ореста час від часу печуть для нас яблучні пироги. Вовік, на знак подяки, приносить нам квіти. Ми замість Богдана вирішили написали лист до святого Миколая і відправили у благодійну організацію «Карітас Коломия», яка організовує цю акцію для малозабезпечених сімей, щоб зробили дитині подарунок. До хлопчика прийшов святий Миколай, і бабуся дуже втішилася, привезла на велосипеді з Воскресінців нам цілий мішок яблук і квіти, щоб віддячити. Ми це дуже цінуємо”, — розповідає Людмила.
23 листопада організовують благодійний ярмарок з нагоди п’ятиріччя Інклюзивно-ресурсного центру. За виручені кошти вони з дітьми підготують для захисників подарункові коробки з різним наповненням — солодощами, ліками, теплими шкарпетками та рукавичками.
“Минулого року ми з дітками готували новорічну іграшку та продавали їх депутатам Коломийської міської ради. На зароблені кошти купили подарунки дітям, які проживають у прифронтовій зоні. Ми з підопічними, які навчаються на інклюзивній формі, поїхали до супермаркету, щоб вони самі клали у візочки солодощі”.
“Щоб діти не відчували війни”
Після широкомасштабного вторгнення в Інклюзивно-ресурсному центрі з’явилися внутрішньо переміщені діти з особливими освітніми потребами.
“На початку війни у нас постійно було десь 50 внутрішньо переміщених діток. Одні від’їжджали, інші приїжджали до Коломиї. Тепер теж є немісцеві діти, які приходять до нас на заняття. Ми не відмовили жодній дитині — проконсультували, порадили, десь направили, але вислухали”.
За словами Людмили, внутрішньо переміщені діти більше реагують на повітряну тривогу, їхні малюнки містять темніші кольори.
“У нашому центрі все кольорове, багато іграшок, тож коли мама з дитиною заходять до нас, вони бачать, що тут цікаво. Ми ж не в білих халатах. Інколи батьки ведуть до нас дітей, а ті плачуть, бо не хочуть, а потім плачуть, бо не хочуть від нас виходити. Ми стараємося проводити майстер-класи та заняття так, щоб діти не відчували війни. Дитині з аутизмом не поясниш, що сьогодні вона не йде до школи через повітряну тривогу. Вони розуміють, що мають рано прокинутись та йти до школи, їм боляче сприймати онлайн-уроки”, — розповідає Людмила.
У перші тижні широкомасштабного вторгнення Інклюзивно-ресурсний центр був зачинений. Тоді працівники центру готували для дітей завдання у конвертах і передавали через батьків. Крім завдань, вони вкладали маленькі подарунки, щоб діткам було легше займатися вдома. Також тримали зв’язок, аби батьки знали, що про їхніх дітей не забули.
“Наш центр готовий до вимкнень електроенергії, адже маємо генератор. А в разі повітряної тривоги йдемо у ліцей імені Михайла Грушевського. Інколи ховаємося за чотирма стінами у самому центрі, бо на цьому наполягають деякі батьки. Так діти менше тривожаться”.
Людмила Михайлова є співзасновницею благодійного фонду “Небайдужі серця світу”. Там вони, зокрема, продають футболки з малюнками дітей. За отримані кошти Людмила возить дітей з особливими освітніми потребами на екскурсії. Вони вже побували у дельфінарії, аквапарку, парку історії землі. Тепер дозбирують гроші, щоби навесні повезти дітей у парк розваг “УРУРУ”, що на Львівщині.
“Діти з особливими освітніми потребами також заслуговують на якісну освіту”
Людмила каже, що у закладах дошкільної та загальної середньої освіти не вистачає кваліфікованих спеціалістів — а саме логопедів та дефектологів.
“Спеціалісти є, але у садочках і школах немає таких посад через економію місцевого бюджету. Діти з особливими освітніми потребами також заслуговують на якісну освіту. Також бракує ресурсних кімнат. Наприклад, дитина в класі на уроці може закричати. Асистент (людина, яка допомагає дітям на інклюзії, — ред.) має вивести її з класу і повести в ресурсну кімнату, де, граючись, вони заспокоюються. Якщо у школі є ресурсна кімната, то там бракує наповнення. На дітей навіть погода впливає, тому важливо їх заспокоїти малюванням, іграми, після чого знову повертати до класу”.
За словами Людмили, не вистачає інклюзії у позашкіллі. Діти з інвалідністю мають відвідувати танцювальну, музичну та художню школи.
“Не всі діти будуть ходити на танці та музику, але я бачу, що багато з них мають талант до творчості. Нехай вони й не ідеально гратимуть на музичних інструментах чи в них буде недосконале па (хореографічний рух — ред.). Дуже хочеться, щоб інклюзія була у позашкільному житті дітей. Потрібно, щоб викладачі з розуміння поставилися, коли до них приходить мама з дитиною, яка має інвалідність”, — розповідає Людмила Михайлова.
“У команди центру є мрія — нове велике приміщення. Кожна спеціалістка має мати свій кабінет, щоб не заважати одне одному та проводити заняття одночасно. Логопеди не можуть водночас займатися з кількома дітьми, адже вони відволікатимуть одне одного. Ще нам потрібна ресурсна кімната, спортивна зала та кімната для тренінгів. Дуже важливо навчати асистентів і вчителів, бо не всі знають, як працювати з дітьми, котрі мають інвалідність. Ми сподіваємося, що міська влада нас почує — і з часом ми отримаємо нове велике приміщення”.
Інклюзивно-ресурсний центр знаходиться за адресою: Коломия, вул.Івана Франка, 19 (на території Коломийського ліцею імені М. Грушевського). Графік роботи центру з понеділка по п’ятницю, з 8:00 до 16:15.
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту «Strategic Media Support Program». Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки NED
Журналістка та фотографиня: Юлія Варчук
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
