Повномасштабне вторгнення змусило місцеву владу переглянути стан укриттів, відремонтувати й облаштувати їх, щоб українці мали безпечні місця під час повітряних атак. Журналістка ГЛУЗDу відвідала укриття Коломиї та ділиться, у якому вони стані, чи доступні для мешканців міста і чи є всі необхідні умови, щоб перечекати там тривогу. Задля безпеки ми не вказуємо адрес та номерів укриттів, які ми відвідали.
Ми зазирнули у сховища, протирадіаційні укриття та найпростіші укриття в Коломиї.
У чому між ними різниця — пояснюємо далі.
За словами начальника управління цивільного захисту коломийської громади Ярослава Савчука, у Коломиї є 3 сховища, 119 протирадіаційних і більш як 60 найпростіших укриттів.
Сховища — це будівлі, які спорудили саме з метою захисту у разі небезпеки, у них можна перебувати тривалий час. Протирадіаційні укриття — це приміщення у будинках, школах та спорудах, де є вентиляція, кілька входів та виходів і санвузли. Вони призначені для тривалого перебування. Найпростіші укриття — це підвали, підземні переходи, паркінги, де можна тимчасово ховатися від небезпеки.
Укриття у міській раді
Почали оглядини ми із самого центру — коломийської ратуші. Начальник управління комунікацій та інформаційних технологій Любомир Зубик показав мені приміщення, де під час тривоги перебувають працівники.
За словами Любомира, зазвичай укриття зачинене, але щоразу, коли лунає сирена, його відчиняють.
У вічі одразу впадають обдерті жовті стіни, відчутний запах бетону. Довгий вузький коридор веде до трьох кімнат.
“Це посередній варіант укриття. У міській раді вирішили, що спершу ми облаштуємо гарні сховища у школах та садках, а тоді вже можна і це зробити для всіх охочих. Це старий австрійський підвал, він доволі міцний. Тут є світло, вбиральня, три кімнати, вайфай, укриття потроху ремонтують. До війни це був звичайний склад”, — пояснює Любомир.
Світла тут достатньо, підлога бетонна, стеля суцільна, а приміщення просторе. В одній з кімнат я побачила стіл та стільці у два ряди. І хоча відчувається запах сирості, а атмосфера не сприяє роботі, проте перебувати тут деякий час усе ж можливо.
“Ми можемо тут проводити засідання. Але, зізнаюся: якщо під час тривоги хоча б троє людей перебуває в укритті — це вже багато. Однак є дні, коли в укриття спускаються всі”, — ділиться своїми спостереженнями Любомир.
Інші дві кімнати порожні. Немає ні крісел, ні столів, а стіни, помітно, нещодавно пошпакльовані.
“Це укриття вважається протирадіаційним. Є вхід та аварійний вихід у стелі, закладений дошками, але його легко розібрати. Також ми маємо пожежний щит, сокири й лопати. Коли вмикається сирена, черговий заносить сюди аптечку та пляшки води, є ще технічна вода й вогнегасники”, — розповідає мені Любомир.
“Сільмаш”
Після оглядин укриття в ратуші ми поїхали до старого коломийського заводу “Сільмаш”, на території якого є одне із трьох сховищ Коломиї. Після 24 лютого це сховище облаштувала компанія “Leoni”, мешканці району розчистили територію, а також допомагала ДСНС.
Про те, що тут є сховище, свідчать маркувальні таблички. Територію нещодавно звільнили від чагарників, тож пройти до сховища ніщо не заважає.
Підходимо до підвального приміщення, широкі бетонні сходи ведуть униз, по них тягнеться шланг.
“Ці приміщення були затоплені. Як бачите, все ще є шланги, щоб викачувати воду”, — розповідає Любомир.
Про те, що тут нещодавно була вода, свідчать чорні смуги на стінах, покриті пліснявою, і запах сирості. Далі спускаємось сходами у приміщення сховища, йдемо по дерев’яних піддонах і потрапляємо у велике й просторе бетонне приміщення. Освітлення тут автоматичне і реагує на рухи, його достатньо, щоб усе роздивитися. На підлозі, подекуди все ще вологій, лежать дерев’яні піддони із подушками, де можна сидіти. Повітря чисте, дихати можна вільно, адже працює система вентиляції. Тут нас зустрічає черговий, який долучається до екскурсії сховищем.
“У нас є чотири виходи, медпункт, де є ліжко та коцики, а на стінах прикріплені обігрівачі. Окремо є вбиральня і кімната з телевізором. Я тут на місці постійно і, в разі тривоги, відчиняю всі інші двері”, — розповідає мені працівник.
На дверях до медпункту є табличка з правилами поводження у сховищі, а ще окремі місця для людей з інвалідністю, позначені маркуванням. На стінах висять вогнегасники.
За даними міської ради, це приміщення може вмістити близько 700 осіб. Сюди приходять і працівники заводу, і мешканці навколишніх будинків.
Дитячий садок
Мої оглядини продовжилися в одному з дитячих садків Коломиї. У підвальному приміщенні видно сліди ремонту. На підлозі нова плитка, є опалення та вентиляція. Одна кімната готова цілком. Вона світла і простора, стіни прикрашені яскравими малюнками, є столи та стільці, спальні місця, іграшки та книжки для дітей. Місця тут багато, і в укриття приходять не тільки дошкільнята, а й учні іншого навчального закладу, що розташований поблизу. Для них тут є окрема кімната, яку вони самі облаштували.
На вигляд це приміщення охайне, і єдине, що нагадує про те, що це укриття, — відсутність вікон.
“Спершу діти боялися, інколи плакали, не хотіли сюди йти, а тепер і раді”, — коментує вихователька дошкільного закладу.
В інших кімнатах ремонтні роботи все ще тривають. Тут планують встановити на всю стіну величезний банер, де діти зможуть малювати. А ще, оскільки лагодять і саме приміщення садка, в укритті проводять заняття з музики та фізкультури.
“Приміщення поділене для всіх груп. Діти знають, куди мають сідати під час тривоги, бо кожна група має свій куток. В укриття ми спускаємося постійно. Незалежно від того, у дітей сонна година чи обід. Ми маємо 10 хвилин, щоб одягнутися та піти в укриття. До нас приїжджали ДСНС, проводили інструктаж, і ми завжди, дотримуючись настанов, спускаємося в укриття на час тривоги”, — розповідає вихователька дошкільного закладу.
Любомир додає, що кошти на ремонт укриття в дитячому садочку виділила міська рада, а після перемоги його продовжать використовувати для занять.
Є тут ще вбиральня та кімната медсестри, під одним зі стелажів — запас питної води, а на стіні висить графік прибирання укриття.
Це укриття просторе, чисте, тут багато світла, але без ложки дьогтю тут не обійшлося: на одній із полиць помітила гру, на обкладинці якої красувалась російська назва. І видана вона теж в росії. На моє зауваження пообіцяли прибрати гру, тож планую згодом прийти ще раз і перевірити. Бо де тут здоровий глузд? Чи можна допускати, щоб українські діти гралися у російські ігри в укриттях, ховаючись від тих же російських ракет?!
Коледж
Далі мені провели екскурсію в протирадіаційному укритті, яке розташоване у споруді педколеджу.
За словами заступника директора коледжу Василя Прокіпчина, до початку вторгнення підземне приміщення здавали в оренду для закладу громадського харчування, однак із початком великої війни власник закладу повернув приміщення для потреб коледжу, продовжуючи при цьому сплачувати за оренду.
Сходами ми спустилися вниз до цегляного підвалу, не дуже добре освітленого, проте охайного і, можна навіть сказати, затишного. Замість старих стільців тут дивани, дерев’яні столи, а стіни прикрашені патріотичними малюнками. Коридори ведуть у різні зали, схожі один на одного. За словами викладача, студенти постійно спускаються сюди під час тривоги, тут кожна група має свої столи і навіть може проводити заняття. Тут може бути одночасно близько 300 студентів.
У приміщенні є питна вода, протигасники, зручна вбиральня, проведений інтернет, а також місце для медсестри і чотири виходи.
“Будь-яку захисну споруду у мирний час можна використовувати як склад чи заклад харчування. Під час воєнного стану ці приміщення стають укриттями. Насправді ми дуже задоволені, що у цьому закладі зробили ремонт, бо власними силами ми не змогли б його так обладнати”, — розповідає заступник директора коледжу.
А після перемоги це приміщення стане закладом громадського харчування.
Навпроти цього укриття розташоване таке ж, зараз там функціонує бар. Тут так само багато столів, є зручні вбиральні, на стіні телевізор. Під час тривоги заклад працює і виконує подвійну функцію — укриття та пабу. Про те, що це укриття доступне усім, свідчить табличка.
Школа
Наступною нашою зупинкою стала школа. Укриття тут було замкнене на ключ, адже навчальний день уже закінчився. Проте на місці завжди є завгосп, який відчинив нам двері та провів усередину.
Зійшовши вниз сходами, ми потрапили у просторе добре освітлене приміщення, заставлене лавками для сидіння. Перше, що впало в око, — натяжна стеля, начебто я потрапила у квартиру. Велике приміщення нещодавно відремонтоване й охайне. Стіни білі, без бруду чи цвілі. Дихати тут можна спокійно, адже працюють рекуператори. Далі по коридору ще кілька приміщень, де ремонтні роботи ще тривають.
Окремо нам показали вбиральні та душові, які нещодавно тут встановили. У разі тривалої небезпеки діти зможуть перебувати тут довго. Є кабінет психолога та окрема кімната для медичної допомоги. Повсюди розміщені вогнегасники, а ще у приміщенні є протигази. Вікна закладені мішками.
“Це приміщення ще ремонтують, а після перемоги тут будуть інклюзивні класи. Ми плануємо встановити на цілу стіну патріотичний банер, ще занесемо столи, аби діти тут могли навчатися. Під час кожної тривоги всі сюди спускаються. Хоч приміщення зазвичай зачинене, та я завжди на місці. А зачиняю його, бо тут є техніка”, — додав завгосп.
Управління соціальної політики Коломийської міської ради
Наступною нашою зупинкою була державна будівля Управління соціальної політики Коломийської міської ради. Укриття тут розташоване всередині, воно було відчинене, але тут тривають ремонтні роботи. Перше, що я помітила, — неприємний запах ґрунтових вод, робочі інструменти та ремонтні відходи.
Темним ледь освітленим коридором ми спустилися у старий австрійський підвал. Він сирий та мокрий, я одразу ж потрапила у болото. Атмосфера тут моторошна.
Лагодити це укриття почали у травні, але роботи тут — непочатий край, тож поки що воно зовсім не придатне для перебування людей.
Любомир пояснив: його так довго не ремонтували, бо спершу міська рада виділила кошти на укриття в садках та школах Коломиї, тому роботи розпочали тільки цього року.
Укриття, в які не вдалося потрапити
Після цього ми рушили далі. В одному з багатоквартирних будинків в укриття мені не вдалося потрапити, хоч вказівний знак на стіні висів.
“Тут укриття є, його використовували того року, але зараз у них почався ремонт, тож у приміщенні техніка та інструменти”, — пояснив Ярослав Савчук.
Наступною нашою зупинкою було укриття в одному з ОСББ. Хоч маркування я не побачила, та Ярослав запевняв, що укриття тут є. Тільки потрапити всередину нам так і не вдалося — як тільки ми наблизилися, на нас почав гавкати собака, не підпускаючи ближче, а обшарпані дерев’яні двері виявилися зачиненими.
До слова, під час нашого рейду повітряної тривоги не було, і, можливо, саме тому укриття виявилося на замку.
“Тут є укриття, але у якому воно зараз стані — не знаємо. Голова ОСББ не дуже переймається цим, і от бачите, зняли навіть маркування”, — розповів Ярослав.
Багатоквартирний будинок
Останньою нашою зупинкою був багатоквартирний будинок, у підвалі якого жителі облаштували укриття.
Нові пластикові двері були відчиненими, тож ми змогли зайти всередину. Увімкнувши світло, я побачила довгий коридор із незліченною кількістю дверей.
“Це звичайні підвали мешканців цього будинку. Тут вони зберігають свої речі”, — пояснив Ярослав.
Повітря у приміщенні було чисте, не затхле, а от стіни та підлога брудні. Довгі коридори не викликали відчуття затишку, але у разі небезпеки це все ж таки хоч якийсь захист для мешканців.
“За облаштування захисних споруд відповідають балансоутримувачі. Близько 30 укриттів в місті — у хорошому стані, відремонтовані та надійні. Ще з 20 — задовільні. Десь 40 перебувають у нормальному стані, як це можна сказати про підвали. Усі наші сили та кошти ми направили на ті укриття, які до 24 лютого були не затоплені, які не зайняті людськими комірками та можуть відповідати стандартам укриттів. А ще у нас є карта всіх укриттів міста, яка доступна кожному на нашому сайті”, — кажуть працівники міської ради.
На цьому моя екскурсія добігла кінця, а редакція ГЛУЗDу нагадує про важливість не ігнорувати тривогу й неодмінно перебувати в укриттях на час небезпеки.
Журналістка та фотографка: Софія Дмитрів
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
