ГЛУЗД

Того дня дощило. Іванка ступила на перон Вільнюсу і поглядом почала шукати жінку, яка мала її зустріти. Попри те, що у свої 22 дівчина вперше покинула кордони України, невідомість її не лякала, швидше захоплювала. На цю авантюру Іванну Федорак наштовхнуло бажання допомогти іншим. 

Чужа країна зустріла її похмурим небом і сильною зливою, та на цьому пригоди не закінчилися: на третій день її перебування в Литві почався карантин. 

Підтримкою для Іванки тоді був лише онлайн-зв’язок з родиною, друзями з інших волонтерських спільнот, де вона раніше брала активну участь.  

“Я йду по колообігу доброти”

2013 року Іванка вступила в Коломийський педагогічний коледж, спеціальність — педагог-організатор. Тоді ж дівчина стала волонтеркою благодійного фонду “Карітас Коломия”, а згодом — соціальним працівником. Це й не дивно, адже Іванка завжди була активною й організовувала різні заходи.

“Усе своє свідоме життя я розуміла, що потрібно підтримувати одне одного, такий колообіг доброти, і я по ньому йду”, — посміхаючись ділиться Іванка.

Її перше волонтерство в “Карітасі” — допомога в організації щорічної акції “Допоможи святому Миколаю прийти до дітей-сиріт”. Діти пишуть листи, де просять Миколая принести їм подарунки. Завдяки всім небайдужим це свято завжди вдається провести по-особливому, кожен отримує омріяний подарунок. 

“Діти дуже щиро писали листи, з очікуванням, що їхні подарунки  —  справа рук самого Миколая. Тому ми робили все заради дитячої посмішки й блиску в очах”,  —  згадує Іванка.

Я йду по життю з лозунгом “Якщо не я, то хто?” 

2015-го Іванка долучилась як місцева волонтерка  до табору, який  у Коломиї організовувала команда проєкту “Будуємо Україну разом” (далі БУР  —  ред.),  про нього ми тобі розповідали. Згодом дівчина їздила ще на кілька таборів по Україні, а потім долучилася до створення БУРосередку в Івано-Франківській області.

“Для мене БУР — це спільнота людей з великими гарячими серцями, людей, які не бояться брати відповідальність за зміни, які творять, вони готові працювати на максимум, щоб разом будувати нашу країну. З БУРівським лозунгом “Якщо не я, то хто?” я і йду по життю”. 

Після такого активного волонтерства тут, в Україні, Іванка вирішила здобути досвід у Європі, захотіла побачити, як відбувається там освітній процес. На сайті європейської волонтерської служби вона побачила, що є нагода бути волонтеркою в литовській школі. Іванку це зацікавило, вона надіслала мотиваційний лист та резюме. Так дівчина потрапила на рік у Литву.

“На пероні мене зустріла координаторка проєкту Лаура, яка допомогла освоїтися в чужій країні, призвичаїтися до культури литовців та  зорієнтуватися у звичайних побутових справах”,  —  згадує Іванка.

“Литовці знають українські пісні, і мене це сильно здивувало”

Іванчиному волонтерству завадив карантин, тому два місяці дівчина вивчала литовську мову та культуру завдяки тренінгам і марафонам. Підтримкою для Іванки стала українська церква та громада в Литві. Ще дівчина взяла все необхідне для писанкарства і проводила онлайн-навчання з виготовлення писанки. Учила й нових друзів-литовців, й українські волонтерські спільноти. Її фоторепортаж ми публікували напередодні Великодня. 

За ментальністю литовці дуже схожі з українцями, серед них я почуваюся ніби вдома. 
Пригадую, після карантину ми організували випускний табір для учнів третього класу і на декілька днів поїхали на природу. Спали в справжніх юртах. Увечері всі збиралися біля вогнища, де діти наспівували литовських пісень. Там була вчителька, яка дуже любила українські пісні. Вона витягла листок, на якому були давні автентичні українські пісні “Ой летіла зозуля”, “Там на горі”, і ми співали. Мене дуже здивувало, що литовці знають українські пісні”,  —  радісно згадує Іванка.

У рамках  програми Європейської комісії EVS дівчина отримала змогу на волонтерських засадах працювати за кордоном. Долучилася до проведення кількох пришкільних таборів, також разом зі спільнотою УГКЦ організувала табори для українських дітей, які живуть в країнах Прибалтики.

“Кожен табір має свою програму, наповнення та життя. Для мене волонтерити тут — це практика та стажування і я хочу здобути якомога більше нового досвіду роботи з дітьми, у колективі, у школі. Прагну потім застосовувати його вдома”.

Іванка каже, що пів року перебування в Литві поміняло її погляд на життя та розширило кругозір. Вона продовжує своє волонтерство і рекомендує тобі ним займатися.

“Я сформувала для себе список переваг волонтерства:


– нові знайомства по всьому світу
– культурний обмін та розширення світогляду
– вихід із зони комфорту
– розвиток та нові навички
– навчання в новому форматі
– ви точно вдосконалите мову
– це унікальний досвід, який ви зможете застосувати у своєму регіоні

 Кожен проєкт має тему, здебільшого це глобальні проблеми людства, які ви пробуєте вирішити не традиційним для вас способом”.

А ще Іванка днями створила свій телеграм-канал, де буде ділитися світлинами та враженнями від свого волонтерства. Ви можете стати першими підписниками.

Журналістка: Оксана Мельничук
Фотографка: Анастасія Шеремета

А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.

Наші партнери