Ми зібрали для тебе теплі історії людей, які стали коломиянами. І що найцінніше: вони тут не просто живуть, а й долучаються до розвитку та формування міста. У ці холодні листопадові дні зігрійся історіями, переповненими любов’ю до Писанкової.
“Коломия — місто з можливостями мегаполісу, яке можна пройти за 1 годину”, — Олег Токарчук, дитячий ортопед-травматолог
– Що вас мотивувало чи змусило переїхати в Коломию?
Моя історія почалась 1992 року, коли я вступив до Вінницького державного медичного університету. 1 вересня, під час урочистостей і присяги, я зустрів свою одногрупницю Оксану (мою майбутню дружину) і закохався. Зі мною в групі навчалося троє коломиян.
Уперше до цього міста я потрапив на другому курсі, 1994 року. Андрій Карашівський запросив мене на вихідні й показав місто, яке для мене було зовсім не звичним за архітектурою, розташуванням та оздобленням вуличок. Люди тут посміхалися при зустрічі, віталися всі між собою і розмовляли не звичною для мене мовою. А потім, 1996-го, у приміщенні їдальні Сільмашу було веселе весілля.
Переїхав жити в Коломию 2001 року. Саме тоді в Коломийській дитячій лікарні відкрили дитяче хірургічне багатопрофільне відділення. І адміністрація лікарні в пошуках травматолога натрапила на мене. Так я долучився до створення та розбудови дитячої хірургічної й ортопедо-травматологічної служби в Писанковій.
– Чи складно було адаптуватися до життя тут?
Ні. Я звик до гострих викликів у житті. Професія така. Не можу сказати, що було складно. Думаю, великою перевагою було те, що я потрапив на роботу в Коломийську дитячу лікарню. Там дуже класні, відповідальні, щирі та професійні люди. Були, є і будуть. Але я вже згадував про мову. Як зараз пам’ятаю випадок: на прийом прийшла бабуся з дитиною, найімовірніше, із села. Я питаю: що сталося? Бабуся хвилин 10 мені щось розповідає. І я розумію, що геть нічого не розумію. Я тоді кажу: пані, досить, просто покажіть, де болить, я сам розберуся. Зараз я вже можу говорити майже на всіх місцевих діалектах.
– Що вам тут найбільше подобається?
Я закоханий у це місто! Мені тут подобається майже все: люди, розташування і геометрія, можливості для розвитку, спілкування, бізнесу, відпочинку. Я завжди кажу друзям: Коломия — це місто з можливостями мегаполісу, яке можна пройти за 1 годину. Безліч театрів, великий теніс — це те, що надихає особисто мене. Звичайно, я люблю Ольгопіль — село на Вінниччині, де я народився і виріс. Коломия — це вже любов зрілої людини, це усвідомлений вибір, який я роблю вже давно. Мені багато разів пропонували роботу в інших містах України, за кордоном, а я себе не уявляю десь інакше.
– Яке ваше місце сили в Коломиї?
Мабуть, до цього моменту все-таки лікарня. Це те місце, де я як лікар усе знаю-вмію-можу! А ще враховуючи, що ти працюєш з найкращими, найщирішими і найвдячнішими пацієнтами — дітьми, це надзвичайно надихає!
– Яка вулиця вас найбільше в себе закохала?
Люблю бульвар Лесі Українки — він дуже затишний. Цікавим є проспект В’ячеслава Чорновола, ним неможливо пройтись, не зустрівши десяток знайомих. Подобається Театральна з її дійсно театральним характером. А ще я дуже люблю наше озеро. Воно затишне, романтичне і надзвичайно гарне.
– Із чим ви познайомилися саме в Коломиї: слово, страва, справа…?
Мабуть, з усім перерахованим. І мова цікава, і страв у мене тут безліч улюблених, і справа, яка мені до душі.
– Що вас найбільше дратує в Коломиї? Що б ви змінили тут?
Мабуть, відсутність якогось спільного бачення, візії майбутнього нашого міста, не тільки як столиці Покуття, а як сучасного, розвинутого, самодостатнього європейського міста. Звичайно, цьому не сприяють і процеси в нашій країні, але я впевнений, що багато залежить і від громади. Вірю, що є можливість об’єднати нашу громаду, знайти спільні точки дотику, спільні ідеї та цінності й разом зробити наше місто найкращим місцем на землі.
– Чи хотіли б переїхати з Коломиї?
Ніт!
“У Коломиї я знайшла себе”, — Людмила Михайлова, філологиня
– Що вас мотивувало чи змусило переїхати в Коломию?
Правду кажучи, я навіть не знала, що є таке місто, як Коломия. Я із Житомирської області, їхала вступати до Франківська, а виявилося, що можна було тільки після 11 класу. А тут чоловік тітки каже, що він вчився в коломийському коледжі, на музичному факультеті. Ось так 1999 року в останній день я здала документи до педагогічного коледжу та й ще на державну форму навчання вступила.
– Чи складно було адаптуватися до життя тут?
Так, адаптуватися було складно, я майже не розмовляла українською мовою, таким собі суржиком України-Росії-Білорусі. Жила в гуртожитку, на батьківщину їхала два рази на рік.
У Коломиї я знайшла себе, свою роботу, яка є для мене хобі. Створили разом з подругою благодійну організацію “Небайдужі серця світу”. А ще закінчила Коломийський інститут, я філологиня. Була заміжня, через 10 років ми із чоловіком розлучилися. Закінчила Кам’янець-Подільський університет, я вчитель-дефектолог, ну, і Прикарпатський університет від Національної академії внутрішніх справ.
– Що вам тут найбільше подобається?
Люди, які всі ці роки зі мною.
– Яке ваше місце сили в Коломиї?
Місце сили — дамба, але аж туди, за кладку.
– Із чим ви познайомилися саме в Коломиї: слово, страва, справа…?
Обожнюю танець “Голубка” і весільні пляцки, у нас там такого немає. Закохалася в гори.
– Яка вулиця вас найбільше в себе закохала?
Мене надихає вулиця Шопена і бульвар Лесі Українки.
– Що вас найбільше дратує в Коломиї? Що б ви змінили тут?
Дратує те, що дуже багато авто і всі паркуються де попало, а ще: є дуже брудні вулиці, ну і дуже багато сміття біля будинків.
– Чи хотіли б переїхати з Коломиї?
На все свій час.
“Це місто мене формувало, вчило, розвивало”, — Оксана Рижук, журналістка
– Що вас мотивувало чи змусило переїхати в Коломию?
Я з Вінниччини, а в Печеніжині живе моя родина, а шлях туди лежить через Коломию. Пам’ятаю її ще змалку. Вона мені завжди відчувалася дуже рідною, тому, коли настав час обирати місце навчання, жодних вагань не було. Від 15 років я жила й навчалася в Коломиї.
– Чи складно було адаптуватися до життя тут?
Адаптовуватися не довелося, бо приїхала в місто, яке вже давно було дорогим серцю.
– Що вам тут найбільше подобається?
Люблю неспішний темп життя, особистий простір, обожнюю характер міста. Тут красиві врівноважені естетичні міські пейзажі, які мене досі зачаровують. Дуже імпонує, що місто позиціонується як згусток мистецтва на Прикарпатті. Воно багате на творчих талановитих людей. Це відчувається в повітрі.
У Коломиї познайомилася з дорослим життям. Це місто мене формувало, вчило, розвивало.
– Яке ваше місце сили в Коломиї?
Це мій дім.
– Яка вулиця вас найбільше в себе закохала?
Улюбленої вулиці немає, бо не можу ставити на вагу бруківку та важкі крони дерев бульвару Лесі Українки і вишукані балкони вулиці Чорновола чи красу Театральної з її вигинами і чарівність маленьких бічних вуличок.
– Із чим ви познайомилися саме в Коломиї: слово, страва, справа…?
Власне, тут я спробувала чимало нових смаків, вловлювала нові запахи, хвилюючі звуки. Усе було новим.
– Що вас найбільше дратує в Коломиї? Що б ви змінили тут?
Я не дратуюся. Люблю Коломию такою, якою вона є. Змінила б хіба одну річ: заборонила візуальну рекламу.
– Чи хотіли б переїхати з Коломиї?
Це моє місто на 100%, і переїжджати звідси не бачу сенсу.
“У Коломию приїхали, як додому після дуже довгої подорожі”, — Христина Вологжанінова, підприємиця
– Що вас мотивувало чи змусило переїхати в Коломию?
У Коломию ми із сім’єю переїхали зі столиці з декількох причин: чистіше повітря, більше природи, спокійний ритм життя, яке ти відчуваєш, бо у великому місті дуже складно жити в кайф, коли думаєш, аби вкластись у 24 години.
– Чи складно було адаптуватися до життя тут?
Адаптації як такої не було, бо приїхали, як додому після дуже довгої подорожі. Полюбили місце на Пруті у Воскресінцях. Недалеко від міської метушні, але потрапляєш, як в іншій вимір, де дуже спокійно та безлюдно. Можна впорядкувати свої думки і просто відпочити, а за цей час синочок може покидати камінчики й теж побути разом з природою.
– Яка вулиця вас найбільше в себе закохала?
Усі старі вулиці Коломиї прекрасні. Театральна зі своєю архітектурою та бруківкою, вулиця біля озера — Чехова, здається, по ній любимо їздити велосипедами.
– Із чим ви познайомилися саме в Коломиї: слово, страва, справа…?
У Коломиї познайомилась зі своїм чоловіком, хоча ми обоє з Києва, зустрілись саме тут. З мовою, не просто українською, а саме з коломийською: ми із чоловіком завжди жили в російськомовному оточенні, тому для нас це було щось новеньке і дуже цікаве. Ну, і традиційно бограч, банош — усе було вперше в Коломиї.
– Що вас найбільше дратує в Коломиї? Що б ви змінили тут?
Такого немає. Хотілося б більше вливань сил, фінансів і бажання для створення Коломиї як туристичного міста, хочеться, щоб Коломия стала більше відомою своєю красою та особливим характером, хоч і маленького, але дуже глибокого міста, яке захоплює.
– Чи хотіли б переїхати з Коломиї?
Переїхати не хочеться, навпаки, прагнемо стати її частиною, брати активну участь у розвитку, зокрема спорту, щоб наша дитина зростала тут та розвивалася.
“Я звідси вже нікуди не поїду”, — Елена Барщук, підприємиця
– Що вас мотивувало чи змусило переїхати в Коломию?
Я переїхала до Коломиї з Латвії, коли мені було 18 років.
Мої батьки — військовослужбовці, і після розвалу Радянського Союзу ми переїхали в Україну.
– Чи складно було адаптуватися до життя тут?
Адаптувалася я легко і швидко, бо ми дуже часто переїжджали…
Я дуже люблю Коломию і людей, які тут живуть.
Зазвичай їжджу машиною, тому найбільше мене дратує в Коломиї стан доріг… Наскільки я пам’ятаю, вони завжди були в поганому стані, не те що велосипедом, тут і пішки ходити складно. Та все ж маю надію, що колись відремонтують усі дороги в нашому місті — і тоді воно стане найкращим. Тим більше, що я звідси вже нікуди не поїду!!!
– Що вам тут найбільше подобається?
Мені подобається його компактність та вишукана привабливість.
Це місто якось по-особливому звучить. Воно завжди дуже різне і завжди надихає, напевно, у цьому його унікальність. Можете мені повірити, адже мені є із чим порівняти, я жила в багатьох містах і країнах.
– Яке ваше місце сили в Коломиї?
Якогось конкретного місця сили в мене немає. Але кожного разу, коли я проїжджаю повз міське озеро, бачу, як там гуляють люди, ходять закохані парочки або матусі з візочками, відчуваю, як в мені стає більше життя, поліпшується настрій. У Коломиї я зустріла свою любов — свого чоловіка, тут народила дітей, тут ми збудували свій дім. Саме в Коломиї я створила свій бізнес і розпочала приватну практику.
Журналістка: Оксана Мельничук
Фото: Архів героїв
Основна світлина: Коля Король
А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.
