Як навчитися сприймати свій реалістичний образ, визнавати сильні риси і спокійно ставитись до слабких? Як робити те, що дає відчуття комфорту та щастя? На ці питання відповіла психологиня Валерія Худзіцька.
“Любов до себе — це комплекс ніжних і теплих почуттів, турботи, піклування. Зазвичай вона проявляється через самоставлення та самосприйняття”.
“…її бажання — це щось другорядне”
Самоставлення і самосприйняття формується на основі того, як до нас ставилися близькі.
“Роль у сім’ї дуже впливає на нас. Одна з найбільш популярних — улюбленець / улюблениця сім’ї, дитина, на яку звертають усю увагу, покладають великі надії. Зазвичай у такої людини не буде проблем із самосприйняттям. А якщо на дитину поклали роль маминої помічниці / татового помічника чи старшої дитини, коли кажуть, що досить гратися, бо є робота. Дають дитині послання, що її бажання — це щось другорядне, важливіше те, чого хочуть та очікують від тебе інші”, — розповідає Валерія Худзіцька.
Якщо рідні давали нам послання, що потреби інших важливіші за власні, воно закріплюється і важко піддається критиці. Ми автоматично відтворюємо таке ставлення в дорослому віці.
“Навіть такі дрібниці, коли людині незручно сидіти — одна це помічає і шукає способи зробити собі зручніше, а інша, якій у процесі розвитку говорили, що її бажання не такі важливі, з великою ймовірністю навіть не помітить дискомфорту, їй не спаде на думку щось змінити. У таких дрібницях помітне наше ставлення до себе”.
Психологиня каже, що немовля починає формувати самосприйняття з того, які голоси звучали від рідних, згодом вони стають її внутрішніми голосами. Наша база — це те, що ми чули, зростаючи.
“Коли батьки ставляться до дитини із цікавістю, наприклад, хто ти, ми хочемо з тобою познайомитись, тоді вони дають їй проявити себе. Нездоровий процес, коли батьки знають, ким вона стане і якою точно не буде”.
Як змінити ставлення до себе?
Первинним у цьому процесі є маркування дискомфорту, критика та об’єктивна оцінка ставлення до себе — старатися помічати неуважність до себе в дрібницях.
Також наштовхнути до змін може якесь інше ставлення — контрастне. Наприклад, дитина вчилася в школі і вчитель / вчителька постійно говорили їй: «”Я” остання буква в алфавіті», “Нікого не хвилює, що ти собі думаєш, сиди і роби, що сказано”. Це фрази, які підтверджують її неважливість. А потім у дитини змінюється вчитель / вчителька і каже: “Для нас дуже важливо почути твою думку”, “Тобі зручно сидіти за партою із цим однокласником / однокласницею?” — це і є контрастне ставлення, яке дозволяє людині порівняти і зрозуміти, що і так можна було.
Третій крок — це внутрішній дозвіл сприйняття себе як когось важливого, цінного, того, хто має право на комфорт, легкість. Сприймати себе як людину, яка не має жертвувати собою і постійно бути корисною. Дай собі внутрішнє право жити з насолодою.
Також добре, коли поруч є приклад людини, яка добре ставиться до себе, у якої хороша самооцінка та самосприйняття. Так можна його перейняти.
“Ми робимо вибір”
“Якщо я ставлюсь до себе уважно, то можу вимагати уваги й очікувати щось від іншої людини. Маю право не залишатися в стосунках, де мене не поважають. Наша зона відповідальності — заявити про свої потреби, а не намагатись перевиховати людину. Якщо тебе не чують, роби вибір”.
Психологиня розповідає, що неуважного ставлення до себе ми навчились у стосунках, тому зворотний процес також має відбутись у них.
“Ми починаємо любити іншу людину, коли пізнаємо її уподобання, хобі, характер. Це саме можна використовувати у зворотному напрямі. Запитуй себе, яка ти людина, що насправді тобі подобається.
Любов до себе починається із самопізнання, тоді підтягується хороше самоставлення”, — ділиться Валерія Худзіцька.
Журналістка: Юлія Варчук
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
