Через вторгнення росії в Україну 15 993 цивільних особи зазнали поранень із 24 лютого 2022 року до 30 червня 2023 року, зафіксувало Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Також чимало військових отримують на фронті травми, через які втрачають кінцівки, мають порушення слуху та зору.
Доступна інфраструктура надає змогу людям з обмеженою мобільністю бути самостійними та активними учасниками суспільства. Наявність пандусів, підйомників, тактильної плитки, звукових сигналів на світлофорах допомагає уникнути травм і сприяє безпеці під час руху. Як із доступністю в Івано-Франківську — читай далі.
“Робитимемо місто доступним, починаючи з центру”
Військовослужбовець та радник мера із питань доступності Юрій Гапончук розповідає, що чотири роки тому Івано-Франківськ був узагалі недоступним для маломобільних груп населення. Тепер ситуація краща, але потрібно виконати ще багато роботи.
“Спільно з мером ухвалили рішення: робитимемо місто доступним, починаючи з центру. І відштовхуватись будемо від найважливіших напрямів — лікарні, заклади соціального захисту, державні установи. Наприклад, якщо магазин має пандус, але дістатися до нього людина на колісному кріслі не може через перешкоди на дорозі, то це не про доступність. Ми хочемо робити доступними вулиці не лише до лікарень, а й до місць відпочинку. Насамперед для військовослужбовців, які приїдуть з війни, отримавши різного ступеня поранення. Вони найбільше потребують доступності”.
За словами Юрія, на 2024 рік затвердили бюджет і план дій щодо безбар’єрності. Є понад сотню об’єктів, які потрібно відремонтувати та переоблаштувати. Радник мера з питань доступності вважає, що за рік це реально зробити.
55 мільйонів гривень заклали на реалізацію програми безбарʼєрного середовища, повідомив мер Івано-Франківська Руслан Марцінків.
“За 2023 рік зробили близько 100 понижень на дорогах. Я проаналізував, що місто робили доступнішим, але в хаотичному порядку. У різних частинах міста запроваджували безбар’єрність, яка між собою не в’яжеться. Я уже спланував так, щоб це було логічно. Хочу зробити карту доступності міста надалі”.
Юрій каже, що багато підприємств в Івано-Франківську потребують, аби їм наголосити на тому, щоб робили свої заклади доступними.
“Якщо йти вулицею, можна на пальцях перерахувати доступні заклади. Це проблема, яку ми частково вирішимо у 2024 році. Також наше місто потребує тактильної плитки та озвучування на світлофорах. Є невеликі місця по 10-15 метрів на вулицях, де тротуар потрібно відремонтувати. Проте люди будуть казати, що так відмивають гроші. Ніхто не каже, що бруківку поклали, аби було зручно пересуватися. Говорять тільки за все погане”, — розповідає Юрій.
“Знову питання безбар’єрності відкладаємо у довгу шухляду”
Представник Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю Микола Макар каже, що раніше доступність уявляли тільки у форматі пандуса. Якщо людина з інвалідністю могла потрапити всередину приміщення — його вважали доступним.
“За ініціативи Першої леді України безбар’єрність — це національна стратегія створення доступності. Шкода, що немає коштів на це, бо самі розуміємо, яка зараз ситуація в Україні. Ми знову питання безбар’єрності відкладаємо у довгу шухляду. Хоча на останній нараді Світлана Онищук (голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації, — ред.) сказала, що будуть приділяти особливу увагу доступності міста, адже у цьому є потреба”.
Микола додає, що в Івано-Франківську неодноразово проводили експерименти, коли військовий сідав на колісне крісло і пробував заїхати в аптеку, перетнути тротуар, скористатися громадським транспортом. Мер разом зі своєю командою теж проїхав містом на колісному кріслі, аби на собі відчути проблему недоступності. Таким чином, пів року тому голова міста ініціював облаштування 120 понижень на тротуарних переходах.
За словами Миколи, у 2024 році, ймовірно, проведуть навчання для працівників аптек та державних установ — про надання доступних послуг для людей з інвалідністю.
“У місті досі аптеки є недоступними. Навіть якщо мають підйомники чи пандус, то людина з інвалідністю не може ними скористатися, бо вони неправильно встановлені. Ще потрібно для людей з порушенням зору встановити тактильну плитку та звуковий маячок на світлофорах.
Чомусь багатоповерхові будинки здають в експлуатацію недоступними. Ніхто не був покараний за це. У нас немає прикладів, щоб людина з інвалідністю звернулася до суду і довела, що вона дискримінована через недоступність того чи іншого об’єкта”.
Микола об’їхав майже усі Центри надання адміністративних послуг, реабілітаційні відділення, місця тимчасового проживання вимушено переміщених осіб з інвалідністю та притулки в Івано-Франківській області. Він надає рекомендації, як зробити місце доступним. Тепер ЦНАПи Прикарпаття мають безбар’єрні санвузли, заїзди, пандуси і стоянки.
“Раніше пропонував створити програму, щоб обласна рада могла виділити кошти на доступність міста, але питання далеко не зайшло. Об’їхавши всі соціальні об’єкти по області, я запропонував втілити програму із закупівлі ліфтів. У нас дуже багато приміщень не мають доступу на другий поверх”.
За словами Миколи, це питання трохи зрушилось, адже і Коломийський військовий госпіталь, і Центр реабілітації “Донбас-Прикарпаття” купують собі ліфти.
“Проте в Історико-меморіальному комплексі Степана Бандери, де працює людина на колісному кріслі, немає доступу на другий поверх. Я пропонував, щоб Івано-Франківська обласна рада заклала кошти на придбання ліфтів чи підйомних платформ, та поки що ніяких змін.
Свого часу Івано-Франківський драмтеатр теж був недоступним. Проте вони поставили підйомну платформу та облаштовували санвузли для людей з інвалідністю. Також у театрі є вільний ряд, куди людина на колісному кріслі може заїхати та переглядати виставу, а той, хто її супроводжує, може сісти позаду”, — розповідає Микола.
“Маломобільним може стати кожен із нас”
Із 2011 року діє громадська організація “Чернівецьке об’єднання «Захист»”, яка співпрацює з представниками влади та бізнесу для побудови безбар’єрного простору та інклюзивного суспільства. Комунікаційна менеджерка організації Лілія Івоняк ділиться досвідом їхньої організації, як зробити місто доступним.
“Безбар’єрність потрібна не лише людям з інвалідністю, а всім, адже маломобільним може стати кожен із нас у різний період часу. Коли людина стикається з недоступністю, тоді найкраще розуміє, чому це потрібно. Маломобільні групи населення не з’явилися із початком широкомасштабного вторгнення, вони завжди були поруч. Раніше їх не так було видно на вулицях через бар’єрне середовище. Наші захисники та захисниці отримують поранення, через які стають маломобільними на певний проміжок часу або пожиттєво. Важливо, щоб транспорт був низькопідлоговим, щоб людина могла легко потрапити у потрібне їй місце”.
За словами Лілії, безбар’єрність має бути не лише в інфраструктурі, а й соціальна. Їхня організація надає консультації та рекомендації місцевій владі, бізнесу, комунальним установам щодо безбар’єрності та архітектурної доступності.
“Коли ремонтують дорогу, ми даємо додаткові рекомендації, як зробити доступнішою, наприклад, тротуарну мережу. Ми самі оглядаємо, чи є пониження, спуск на пішохідному переході та закриті на решітку стоки. За потреби пишемо звернення до відповідних установ, зустрічаємося з підрядниками та комунікуємо, як можна виправити ситуацію”, — розповідає Лілія.
Щоб місто було доступним як архітектурний об’єкт, там мають бути:
- рівні дороги;
- доступні тротуарні мережі;
- громадські вбиральні, якими може скористатися будь-яка людина;
- доступні зупинки громадського транспорту та низькопідлоговий транспорт;
- безбар’єрні комунальні установи.
“Доступність у місті може бути створена завдяки взаємодії кількох структур — громадськості, бізнесу та обов’язково місцевої влади. Коли ми об’єднуємося, комунікуємо, обговорюємо, ухвалюємо рішення, тоді можемо зробити місто безбар’єрним. Не для галочки, а справді доступним, що можна не тільки побачити на папері, а й відчути, перебуваючи на вулиці чи у приміщенні”.
Лілія каже, що у Чернівцях ситуація з доступністю покращується — роблять реконструкції площ, скверів, лагодять дороги і тротуарні мережі, з’явився низькопідлоговий громадський транспорт і доступні зупинки.
“На найближчі роки вже запланований проєкт громадської вбиральні для всіх маломобільних груп населення, бо поки що у Чернівцях таких вбиралень немає. Також місто працює над тим, щоб зробити доступними навчальні заклади, оснащувати їх безбар’єрним входом і відповідно облаштувати прилеглу територію. Проте це тривалий процес, а не питання одного чи двох років. Зміни можуть бути швидкими, якщо ми, як громадський сектор, докладемо своїх зусиль, не перекладаючи відповідальність, умовно, на місцеву владу”.
За словами Лілії, ще три роки тому на вулицях Чернівців доволі рідко можна було зустріти людей на колісному кріслі чи без кінцівок.
“Це люди, які й раніше жили в місті, внутрішньо переміщені особи та наші військові, які повертаються з пораненнями. Тепер людей з інвалідністю більше на вулиці, адже є можливість скористатись частиною послуг”, — розповідає Лілія Івоняк.
Національна Асамблея людей з інвалідністю України розробила методичні рекомендації відповідно до сучасних вимог формування інклюзивного підходу в будівництві / реконструкції чи капітальному ремонті багатоквартирних будинків. Відповідно до них, багатоквартирні будинки мають бути пристосовані для маломобільних груп населення, а саме:
• оснащені рівномірним та достатньо яскравим освітленням для виявлення всіх потенційних перепон у навколишньому середовищі;
• із тактильними смугами, контрастним маркуванням перших та останніх сходин (до третього поверху) та з маркуванням вхідних скляних дверей (за наявності);
• обладнані пандусом та іншими елементами фізичної доступності;
• облаштовані ліфтами відповідно до вимог безбар’єрності.
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту «Strategic Media Support Program», який реалізує Львівський медіафорум за підтримки NED.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: громадська організація “Чернівецьке об’єднання «Захист»”
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
