Перший “Форум жіночих історій” провели чотири роки тому — на тему домашнього насильства, щоб привернути до цього увагу. Після нього організатори зрозуміли, що форум потрібно повторювати щороку, адже отримали фідбек від жінок. Форум не лише порушує актуальні теми, а й говорить про виклики, які стоять перед жінками, та їхні досягнення за рік.
Наша журналістка побувала на цьогорічному “Форумі жіночих історій: прийняття рішень 2023” в Яремчі, який організувала громадська організація “Д.О.М.48.24” (раніше ГЛУЗD розповідав її історію) та занотувала основні тези.
“Багатьом із вас легше допомагати іншим, ніж попросити про допомогу для себе”
Керівниця ГО “Д.О.М.48.24” Наталія Вишневецька на початку форуму розповідає:
“Мені здається, що цей рік можна охарактеризувати як проривний для гендерної рівності. По-перше, ратифікували Стамбульську конвенцію. Вона ще не імплементована — це наступний виклик і сфера, з якою ми працюємо. Конвенція покликана покращити ситуацію жінок, які зазнають домашнього насильства. По-друге, цей рік став дуже важливим у питаннях євроінтеграції. Нещодавно Європейська Рада проголосувала за те, щоб Україна почала перемовини. Вступ до ЄС передбачає наявність гендерних і феміністичних принципів в ухваленні рішень”.
За словами Наталії, феміністичні принципи — це турбота про всіх, особливо про найслабших. Жінка наводить приказку: якщо хочеш іти швидко, йдеш сама; а якщо хочеш іти далеко, маєш іти гуртом.
“Якщо ми хочемо зробити суспільство комфортним для всіх, то маємо дбати про найслабших. А це означає чути їх, бо ми не можемо дбати про те, чого не знаємо. Маємо бути чутливими та прислухатися, коли людина озвучує свої потреби. Для цього нам треба навчитися говорити про свої виклики та потреби — а це дуже важко. Багатьом із вас легше допомагати іншим, ніж попросити про допомогу для себе. Думаємо, якщо допомагаємо комусь, таким чином реалізуємо свої потреби, — а насправді часто не визнаємо власних викликів. Просити про допомогу і турбуватися про себе — це теж феміністичний принцип”.
Наталія додає, що війна є викликом для всіх: багато чоловіків і жінок на фронті, робочі місця не заповнені через те, що чоловіків мобілізували, а домогосподарства залишилися на плечах жінок.
“Багато хто втратив своїх близьких через війну — це все переживають чоловіки й жінки, але більше жінки. Україна досі на тому рівні, що жінка має піклуватися про дітей, виконувати всю хатню роботу, — і це наша проблема. Війна підкреслила цей статус жінки та викривлення, які є в суспільстві”.
За словами керівниці організації, форум має назву “Прийняття рішень”, бо тепер жінки самі мають вирішувати — їхати чи залишатися в Україні, йти працювати чи ні, яким чином все поєднати, як підтримати себе та близьких.
“Є дослідження, що жінки більше донатять на потреби ЗСУ, тобто беруть на себе цю відповідальність. Цим форумом ми хотіли повернути турботу про себе тим жінкам, з якими працювали протягом року”, — каже Наталія.
Читай також “Ми краще знаємо, що для нас треба…” — Наталія Вишневецька про становище переселенців
Упродовж заходу розповідали:
- про феміністичні принципи в ухваленні рішень — екскурсоводка Христина Тимошів та громадська активістка Анастасія Чеботарьова;
- історію бізнесу, що відповідає потребам жінок — власниця “Домашньої пекарні” та котеджу “Закапелок” Ярослава Боєчко;
- про євроінтеграцію, відновлення й те, до чого тут жінки, — ділилася радниця віце-прем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Євгенія Лук’янченко;
- про точки перетину місцевої політики та євроінтеграції виступала депутатка Верховинської селищної ради Марія Маківничук.
Перша феміністка в Україні
Христина Тимошів розповіла, що першою українською феміністкою була Наталія Кобринська. Вона заснувала “Товариство руських жінок” 8 грудня 1884 року у Станіславові (тепер — Івано-Франківськ, — ред.). Також Наталія видала 1887 року разом з Оленою Пчілкою вперше цілком жіночий альманах в Україні під назвою “Перший вінок”. Це збірник із 43 оригінальних белетристичних і наукових праць жінок-українок з Галичини та загалом України.
Ось кілька цитат Наталії Кобринської, які наводить екскурсоводка Христина Тимошів:
- “Заявимо мужчинам, що ми можемо жити з ними спільною думкою для спільної ідеї, а не вважаємо себе лиш за вічних кандидаток на їх серце”.
- “Шумні фрази і пусті деклямації о достоїнстві жінки й родини не поможуть нещасним та не відвернуть нужди, а часом і ганьби!”.
До слова, першою лікаркою в Австро-Угорській імперії стала українка Софія Окуневська, яка є двоюрідною сестрою Наталії Кобринської.
Наталія Кобринська писала про Софію так:
“Софія хоче посвятитися університетським студіям в надії, що прикладом зробить перелім в утертому в нас переконанні, що в усіх змаганнях жіноцтва русинка має бути послідня, та що до самостійного вдержання повинна прямувати кожна в нас жінка, а не тільки ті, що їх змушує до того яке-небудь нещастя”.
Гігантська причина нелюбові — брак знань про фемінізм
Громадська активістка Анастасія Чеботарьова звертає увагу на те, що завдяки фемінізму жінки мають право:
- навчатися, зокрема здобувати вищу освіту;
- голосувати;
- носити штани;
- на приватну власність;
- на опіку над дітьми;
- подавати на розлучення;
- займати керівні посади;
- на декретну відпустку;
- вимагати прав.
Анастасія каже, що феміністичний підхід:
- цінує процес так само, як і результати;
- заохочує процеси рефлексії, розширення можливостей, спільного творення та участі команди;
- враховує потреби та голоси різних груп;
- ставить у центр турботу про тих, хто надає свої знання і досвід.
Феміністичні цінності в роботі організацій
Анастасія розповідає, що вона проводила дослідження — опитувала жінок про умови праці. Й одна з них відповіла:
“В нашій організації жінки мають рівні та інклюзивні можливості для роботи. Наприклад, асистентка проєктів має інвалідність, і ми залучаємо її відповідно до її навичок, а саме до логістики й переговорів. Чи я, наприклад, мати двох дітей, маю можливість працювати у певний час — у мене вільний графік роботи”.
Анастасія називає умови праці, де дотримано феміністичних цінностей:
- рівна та прозора для всіх зарплатня, яку визначають за спільною політикою організації;
- чіткі та прозорі вимоги до роботи кожної людини в команді;
- гнучкість графіка та умов праці;
- забезпечення декретної відпустки для працівників;
- можливості для поєднання роботи із материнством/батьківством або іншим видом зайнятості;
- віддалена робота;
- постійне навчання та розвиток працівниць;
- організація безпечного від сексизму, ейджизму та дискримінації робочого середовища;
- доступ до засобів гігієни в офісі та на заходах.
Ще одна з опитаних у дослідженні жінок розповіла про принцип рівності та справедливості в командах, змішаних за статтю/гендером:
“Хоча поділ на “чоловіків/жінок” в організації становить 40/60 — наша організація сповідує рівність в організації роботи, в ухваленні управлінських рішень та умовах праці”.
Підсумувати хочу словами голови управління Прикарпатського промислового кластера Наталії Захарової:
“Я перестала робити каву. Дівчата, не робіть кави у чоловічому колективі, бо з цього все починається. Мене одноголосно обрали головою Прикарпатського промислового кластера, де працюють чоловіки. Важливо робити дії, а не лише говорити про те, що у нас є проблеми. У Калуші ми почали досліджувати, як жінок залучати до бізнесу. Робимо це разом із чоловіками, адже коли починаємо виділяти жінок в якусь окрему категорію — це теж маргіналізація, тільки іншими словами. Чоловіки, жінки не хочуть забрати ваші права, вони хочуть зробити Україну сильнішою, успішнішою та доступнішою. Я закликаю всіх дівчат, які ще не є підприємицями, йти в бізнес. Жінка з грошима завжди має більше голосу, ніж жінка без грошей”.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: громадська організація “Д.О.М.48.24”
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
