Юрій Данищук про перемоги, тренерство та цілі

Юрію Данищуку 20, уже рік він тренує дітей у Школі єдиноборств братів Грицьківих Gbroteam. Хлопець здобув бронзу на чемпіонаті в Румунії, а нещодавно став бронзовим призером чемпіонату України. 

Юрій розповів нам, як став тренером, скільки часу на тиждень займають його тренування, яку мету перед собою ставить та які діти можуть відвідувати змішані єдиноборства.

Я почав займатися у 18 років. Тоді тренувався для себе, але згодом захотів відчути адреналін змагань і вирішив займатися боротьбою серйозно. Якось випадково дізнався, що Ігор Грицьків, який бився в Китаї, засновує школу єдиноборств (історію Ігоря ми розповідали тобі раніше  —  ред.). Я не знав про Ігоря, а новині про відкриття школи не надав особливого значення. Та потім знову про це почув і почав стежити за розбудовою школи, а мої батьки порадили займатися там. Я спробував, але навіть подумати не міг, що все так закрутиться.

Я закінчив медичний коледж і вступив на заочну форму в університет ім. Короля Данила, навчаюся за спеціальністю “Готельно-ресторанна справа”. 

Уперше спробував себе в ролі тренера десь на 6-й місяць тренувань у школі Грицьківих, інколи заміняв Ігоря Володимировича в молодшій групі. Коли я переїхав до Івано-Франківська, не завжди вдавалося відвідувати тренування, але хотів бути частиною команди. Ігор Володимирович знав, що моя спроба пожити в іншому місті була не дуже вдалою, і одного дня подзвонив й сказав, щоб я повертався в Коломию та став дитячим тренером. Я жодної секунди не вагався.

Я з дитинства мріяв стати тренером

У моїй групі 50 дітей 5-9 років. Багато хто каже, що їх треба розділяти, але я вирішив, що не буду цього робити, бо вони вже стали командою. Оскільки не можу за одне тренування приділити кожному з них достатньо уваги, узяв трьох помічників з підліткової групи. Крім того, що вони лідери в спорті, у них є  ще й запал та задатки для тренерства. Можна бути сильним спортсменом, але нікудишнім тренером. Для тренера найважливіше: дисципліна, злагодженість, доброта, строгість. 

Тренер зі спортсменом мають відчувати один одного, між ними має бути внутрішній зв’язок. 

Між добротою і строгістю є межа: якщо ти дуже добрий, то починають лізти на голову. Коли діти порушують дисципліну, то добрий Юра зникає, і вони розуміють, що не хочуть такого злого тренера, й намагаються повернути мою доброту. Ми пів року працювали лише з дисципліною, не було ніяких веселощів, ігор, послаблень. 

Тепер перед тренуванням у залі тиша. Діти почали вловлювати, для чого вони сюди приходять. Це не хобі, а робота. Ми дійшли до того рівня, що не треба нічого пояснювати, — вони все розуміють без слів.

Я з дитинства мріяв стати тренером, спочатку футбольним. Читав багато про футбол, думав про тактики, грав онлайн-ігри, що розвивають тренерство. Потім я подумав, що футболістом та хорошим тренером я не буду, однак через якийсь час мрія про тренерство повернулася — і ось я тут.

Я передусім друг, а потім тренер. Можу жартувати з дітьми, дивитись Тіk-Тоk, але вони проявляють до мене повагу. 

Діти охоче приходять сюди, вчаться бути спортсменами. Ще не було випадків, щоб дитина не хотіла йти на тренування. 

Були миті, коли мені було важко і навіть боляче, але я ніколи не думав про те, щоб це залишити

Я тренуюся щодня від 1,5 до 3 годин, вихідний — неділя. Моїм тренером є Ігор Грицьків.

Я  —  бронзовий призер чемпіонату України, а перед тим здобув бронзу на чемпіонаті в Румунії в дорослій віковій категорії.

Хочу чорний пояс з Бразильського Джиу-Джитсу, хочу стати Чемпіоном світу з грепплінгу, топовим професійним бійцем ММА. Бути професійним бійцем не так  тяжко, а от топовим професійним бійцем — це вже завдання.

Були миті, коли мені було важко і навіть боляче, були серйозні травми, але я ніколи не думав про те, щоб це залишити.

Був дуже щасливим, коли отримав бронзу, бо виступав в одному з розділів і першого дня посів 4 місце (програв супернику 1 бал). Через це в мене послабився бойовий дух, але Ігор з командою, сім’я та друзі змотивували до другого розділу змагання, там і вдалося взяти 3 місце.  

Впевнені, але не САМОВПЕВНЕНІ

У ММА найважливіше — характер. Ти маєш бути дисциплінованим та впевненим у своїх силах. Це не для всіх. Багато хто бачить у єдиноборствах  романтику, насправді це важка праця. Під час підготовки до бою я відчуваю мурашки, адреналін. 

Тиждень перед змаганням постійно на голках, і немає більш кайфового моменту, ніж той, коли завершується бій. Усі вітають, обіймають, і наживо, і в соцмережах. Цей смак перемоги…

Але в мене не росте корона від нагород, вони мотивують ще більше займатися. Перше, про що я подумав наступного дня після перемоги,  —  як найшвидше піти на тренування, далі налаштовуватися на перемогу. Бо це не найвищий результат, це тільки початок, і треба працювати, щоб іти далі.

У нашій команді правило:  коли в когось починає з’являтися корона, ми її швидко зсікаємо. Маємо бути впевненими в собі, але не самовпевненими.

Основні цінності, за якими ми працюємо: 

  • доброта: “Сильний спорт робить людей добрими”
  • привітність
  • ввічливість
  • відсутність агресії
  • допомога іншим
  • впевненість у собі
  • ми не використовуємо своїх навичок боротьби на вулиці

Ми виховуємо не тільки спортсменів, а й хороших людей

Я думаю, немає дітей, які б не могли займатися змішаними єдиноборствами. Вважаю, що в дитинстві ми можемо себе знайти в будь-чому. Кажуть, що худенький, щупленький хлопчик не може стати спортсменом, але ви не дізнаєтеся, доки він не спробує. 

Деякі батьки приводять до нас дітей, бо хочуть навчити їх захищатися. А ці діти займаються, починають цим спортом жити, стають класними спортсменами, впевненими та хорошими людьми. Ми виховуємо не тільки спортсменів, а й хороших людей.

Журналістка: Оленка Гелетюк

Розшифрувала: Каміла Чернєцова

Фотограф: Коля Король

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду —підписуйся на наш телеграм-канал.