Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, Євгенія Картушова була на острові Шрі-Ланка. Жінка за фахом психологиня, займається вокалом, особливо оперним, їздить верхи кіньми, а походи в гори і мандри — це частина її життя. Від 24 лютого вона активно волонтерить.
“Я поїхала в подорож і не знала, коли повернуся. Думала на пів року або рік, бо хотіла побачити Азію, а Шрі-Ланка була першою країною, у якій я мала жити десь місяць. 24 лютого прокинулася, поснідала, випила чаю, сіла читати новини — і дізнаюся про вторгнення. Одразу шок, і розумію, що я тут нічого не можу зробити. Вийшла прогулятися на схил, добре подумала і зрозуміла, що мені треба повертатися додому”, — розповідає Євгенія.
“Волонтерство — це внутрішній голос”
Євгенія забезпечила 17 автомобілів для українських воїнів. На деякі авто жінка робила збори самостійно, інші допомагала купити і перевезти з-за кордону.
“На перші автомобілі ми зібрали дуже швидко, тепер збори повільніші, проте я долучаю різні організації, компанії, бізнесменів, знайомих, військові частини. Постійно публікую дописи на своїй фейсбук-сторінці, щоб люди кидали по 20–30 гривень”.
Крім автомобілів, Євгенія закуповує для хлопців квадрокоптери, тепловізори, приціли, рації та аптечки.
“Волонтерство — це внутрішній голос, який не дає спокійно сидіти.
Я займаюся всім, що просять військові. Від 24 лютого люди так організувалися, що ти знаєш, до кого можна звернутися з певним запитом. Я співпрацюю з Оленою Колесник, Веронікою Дичковською та Євгеном Казаковим. Утворилася така собі мережа волонтерів, які між собою комунікують, і це набагато спрощує нашу роботу”.
“Даю собі паузу, видихаю, збираюся з думками”
Тепер Євгенія збирає на автомобіль для 112 бригади.
“Збори самі обирають мене. Нещодавно командир попросив купити їм авто, адже їхні три машини знищено, залишилася одна, що ледь пересувається, ще й уся дірява. Питання машини дуже критичне.
До мене звертається не багато людей, тому я живу спокійно. Завжди прошу дати контакти командира, щоб перевірити інформацію і уточнити про запит”.
У Євгенії не раз опускалися руки, але вона швидко зчитує цей стан.
“Розумію, що мені потрібно зупинитися і зрозуміти, чому це відбувається. Даю собі паузу, видихаю, збираюся з думками і дивлюся, чого мені не вистачає. Шукаю свій ресурс у вірі в нашу перемогу, в історіях людей”.
“Переосмислюю своє життя і бажання”
“Від 24 лютого моє життя дуже змінилося. Я все переосмислила. Останні два роки йшла до того, чого прагнула, — бути хорошою фахівчинею, добре заробляти і подорожувати світом — і не помітила, що мої бажання змінилися, а війна струсонула й дала подумати, чого я дійсно хочу. Ще війна дуже почистила людей довколо мене, одразу стало зрозуміло, для кого важлива. А цінність тих, хто зі мною залишився, значно зросла. Тепер я переосмислюю своє життя і бажання”.
Євгенія дуже любить подорожувати і навіть зараз не обмежує себе в цьому. Кілька днів тому їхала по роботі в Київ і вирішила скласти маршрут через Бакоту та Хмельницький, щоб зупинитися там і там.
“У нас неймовірно красива країна, якою після війни точно потрібно подорожувати, але можна це робити і зараз в умовно безпечних місцях, навіть недалеко від свого дому.
Мої улюблені міста — це Київ, Івано-Франківськ та Ужгород. А ще в нас красиві гори, каньйони, пустелі, солоні джерела”.
“Не допомогли вчасно”
“Волонтерити та донатити потрібно доти, доки не переможемо. Кожна некинута гривня відтягує нашу перемогу. Військові нас захищають, а ми маємо їх підтримувати. Хлопці дуже часто воюють без навушників, у них лопають барабанні перетинки, вони приїздять додому без слуху, а навушники — це така річ, якою ми можемо їх забезпечити. Це наші воїни, вони повернуться додому, і нам буде дискомфортно, коли знатимемо, що не допомогли вчасно. Я куплю навушники, щоб забезпечити їм нормальну роботу і щоб вони, коли повернуться, чули своїх дітей. Або ж їм потрібен приціл, щоб знищити ворога. Треба донатити, щоб нам самим було спокійніше”.
“Перше, що зроблю, коли ми виграємо, — подумки подякую собі і всім, хто не здався, а тоді будемо святкувати перемогу з волонтерами та військовими, можливо, поїздимо містами України одне до одного в гості”.
Також Євгенія організовує акцію “1 гривня для ЗСУ”, щоб зібрати мільйон гривень на 4 пікапи для військових.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: архів героїні
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
