Купив кептар і став кушніром. Михайло Вінтонюк про відродження старовини

Якось Михайло Вінтонюк купив собі кептар і подумав, що хоче їх шити. Однак не так легко було знайти вчителя…

Фотографія, що змінила життя

Михайло знав одну жінку, яка вишивала сукні, і вирішив звернутися до неї з проханням навчити його шити. 

“Тоді я навіть приблизно не знав, хто шиє на шкірі, і пішов до жіночки, яка шила сукні. Вона пообіцяла навчити мене шити, але згодом то трубки не підіймала, то казала, що не має викрійок. Я зневірився й залишив цю ідею, бо не знав більше людей, які шиють і готові навчити цього мене”.

На цьому історія Михайла та його мрії не завершилася. Незабаром чоловіка попросили покосити траву на подвір’ї однієї жінки з його села. Після роботи запросили на вечерю, на стіні в хаті він побачив світлину, що його зацікавила.


“На давній фотографії були молодята в кептарях. Я спитав пані Марію про цих людей, вона відповіла, що це її батьки. Вони були кушнірами й шили кептарі. Виявилося, що й жінка вміє це робити, від 6 років вона воскувала батькам нитки. 


Я просто не вірив своєму щастю і попросив, щоб пані Марія показала мені, як шити. Вона із задоволенням погодилася, тільки спитала, чи вмію я хоча б голку в руках тримати. Я вмів, бо раніше робив мережки на жіночих вишитих сукнях. Того самого дня вона провела мені перший урок і пояснила, яка шкіра та який каракуль (хутро) потрібні для кептаря. Так я почав шукати матеріали й ходити двічі на тиждень на навчання до пані Марії. Тривало це пів року”.

На фотографії були відомі тоді кушніри Михайло та Софія Гнатюки. А знімок зроблено 1933 року. 

“Мій перший кептар  —  невіддільна частина мене”

Під керівництвом наставниці Михайло наважився створити свій перший кептар. Чоловік дуже хотів такий, як на фотографії Гнатюків. Як згодом виявилося, його шити найважче.

“Я не мав капслів (металеві кільця), які були потрібні для пошиття кептаря. Шукав їх у різних магазинах. Їздив в Івано-Франківськ, Чернівці. Згодом знайшов інтернет-магазин, де вони були, але мені то не той розмір прислали, то не той колір. Я розчарувався, зрозумів, що не знайду їх ніде, і закинув цю справу”.

Згодом Михайло випадково побачив у магазині упаковку капслів, які так довго шукав. 

Перший кептар він шив три місяці. За словами чоловіка, це найдовша та найважча його робота (тепер один кептар шиє півтора місяця).

“Мій улюблений кептар — перший. Він став невіддільною частиною мене”.

Кептар повинен мати історію

Одна з робіт, якою майстер пишається, — відреставрований 140-річний кептар з  фільму “Тіні забутих предків”.

“Я дуже довго над ним працював, але результат мене потішив, недарма стільки сидів біля нього. Тепер реставрую третій кептар із цього фільму. Вони мають історію, і це мотивує над ними працювати”.

“Якось я дізнався про кептар, який мали викинути, і взяв його собі для навчання. Після вдалої реставрації про кептар дізналися перші власники, приїхали до мене та відкупили його. Так кептар повернувся до своєї хати”.

Кептар “Біленький”

Багато років тому люди вміли шити кептар “Біленький”. Назва така, бо він з білої шкіри. Михайло хотів відродити забутий кептар і шукав у своєму селі фотографії з ним.

“Біленькі кептарі мали свою особливість, існувала відповідна манера їх шиття. Моя вчителька теж погано пам’ятає, як їх шили. Вони мені дуже сподобалися, тому, щоб відновити історію, я почав шукати в селі фотографії, на яких були люди в таких кептарях. І мені вдалося. Перед Великоднем цього року я дошив такий кептар, і мій товариш одягнув його до церкви”.

Про “Відродження”

“Я хотів фотографувати свої кептарі не на вішаках, а на людях. Якось спитав одну дівчину, чи хотіла б вона сфотографуватися в старовинному одязі. Вона погодилася, і ми поїхали в гори. Там знайшли приватний музей, де було доповнення до старовинного одягу, і почали робити фотографії кептарів “до” та “після” на моделі. 


Після публікації цього фото письменниця Ярослава Городницька написала вірш, це мене приємно вразило. 


Невдовзі зародився проєкт “Відродження”.

“Ми дуже багато втратили, але ще дещо можна відродити. Якщо кожен українець, де б він не був, одягне хоча б один елемент зі свого національного одягу, то почнеться відродження”.

Журналістка: Ліліана Слободян

Фото: Архів Михайла Вінтонюка

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду —підписуйся на наш телеграм-канал.