ГЛУЗД

У Миколаївський академічний художній драматичний театр заходимо не через парадний вхід. Він закритий. На подвір’ї наслідки прильоту: рами вікон, шматки фасаду, частини, які неможливо ідентифікувати, — наче нутрощі будівлі лежать купою. 

До 15:00 директор і художній керівник театру Артем Свистун для журналістів ГЛУЗDу в ролі екскурсовода, а вже о 16:00 на сцені в укритті він у звичному амплуа.

Відновлення забутого

Багато містян говорить, що це театр Чкалова:

— Чкалов був льотчиком. І в назві театру до 1994-го прізвище людини, яка не мала жодного стосунку до нього. 

Раніше про історію театру розповідали інтерактивні екрани в музеї. Тепер чуємо її від керівника. У самому серці, на великій сцені, Артем розпочинає:

— Пам’ятку 1881 року побудував Карл Монте. Тут виступали Айседора Дункан (американська танцівниця — ред.), Євген Вахтангов (радянський актор — ред.), корифеї українського театру…

У цьому приміщенні до 1987 року був музей театру. Емануїл Далматов, актор “Шахтарки Донбасу” проводив тут екскурсії, та в радянські часи музей припинив роботу. Тепер театр поновлює знищену історію. Почали вивчати історичні документи, а під час пандемії зробили інтерактивний музей театру.

— Ми знайшли переписку, яка свідчить, що в театрі побував Максиміліан Факторович, який робив зачіски акторкам та виготовляв перуки. Приїздив він разом з Марією Заньковецькою. Під час революції емігрував в Америку, де заснував знаменитий косметичний бренд “MaxFaktor”.

Артем Свистун попереджає: “У нашому музеї експонати мацати… можна”. Він дозволяє поглянути на старі світлини з акторами, які творили тут театр століття тому, торкнутися до деталей, що доповнювали образи актрис, та до самих костюмів.

Відречення

Шлях “театрального ленінопаду”, як говорить директор, почався з його приходом на посаду.

Щоб перейменувати театр, зверталися ще від 2018 року, та попереднє скликання облради не мало політичної волі змінити назву. Звернулися після 24 лютого, заявивши, що це громадянська позиція працівників, і 15 липня цього року отримали нарешті схвальний документ.

Проте українізацію не одностайно підтримували. 

— Не спіши, — казали деякі працівники, — можливо, не знадобиться міняти. 

З назви “Миколаївський академічний художній російський драматичний театр” прибрали слово “російський”. Усі постановки тепер українською мовою, щомісяця по 2 прем’єрні вистави, деякі адаптовані до наших реалій.

Ювілейний рік

До 1934-го театр не мав своєї трупи. Вистави відбувалися, приїздили колективи, та постійної команди, яка працювала б на місці, не було. Найчастіше приїздив мандрівний театр “Шахтарка Донбасу”, і йому запропонували  тут залишитися. Цю трупу рівно 100 років тому створив Григорій Свободін у Луганську.

Керівнику театру несподівано телефонують:

— Та, добрий день, добрий день…

— У вас усе добре? Вітаю вас зі сторіччям, — телефон хоч і не на гучномовці, та чітко чутно кожне слово.

— Михалич, — пошепки пояснює мені Артем, прикриваючи слухавку, — Дякую! За нами, так! — відказує на репліку “Перемога за нами”, — Продовжують вітати, — з усмішкою каже чоловік, ховаючи телефон…

Учора (1 грудня) театр святкував 100-річчя, а сьогодні трупа активно працює. Театр наповнюють дзвінкі голоси акторів:

— А щоооо? Хороша хатинка в зайчика? Бууула…

— Давай отсюда іщє раз, — по-вчительськи каже режисерка Катерина Богданівна.

Із зали чути звук свистка. Музика ілюструє погоню, й чути тупіт двох пар ніг:

— Куди побіг? Куди? — питає захеканий голос.

— Куди? Куди? А може туди? — відповідає сам собі актор, і гучність музики знову наростає.

В театрі готуються до Дня святого Миколая, щоб малеча мала змогу подивитися нову виставу — “Клаптики закуточками, або у пошуках справедливості”.

Сцена в укритті прифротового театру

24 лютого театр припинив звичну роботу, працівники почали волонтерську діяльність — шили бафи, балаклави, дощовики, а деякі актори пішли в лави ЗСУ. 

Вузьким ходом спускаємося до сцени в укритті. На початку вторгнення тут ховалися від бомбардувань. Тепер це єдина сцена, де відбуваються вистави. Раніше це був спортзал, а в 90-х — котельня. 

У березні, в День театру, працівники творчої трупи відчули, що вони потрібні як театр.

— У місто приїхали переселенці, залишилося багато людей у лікарнях, у геріатричних центрах, які не мають можливості виїхати. Ми зрозуміли, що театр має лікувати духовно. Зробили дві концертні програми “Все буде Україна”, “Україна переможе”, і з ними їздили містом, зараз також це робимо. Ми хотіли людей якось розрадити, — каже Артем.

В укритті влітку показували фільми, а саму сцену тут відкрили 25 серпня. Планували 24-го, та в місті тоді було заборонено проводити будь-які заходи. Відтоді чотири рази на тиждень у театрі вистави.

***

Дитяча кімната театральних професій — як зменшений у кілька разів театр: мікросцена, невеличка гримерна, пульт помічника режисера. Поки батьки на сцені або дивляться виставу, їхні діти дізнаються, як працюють різні види театрів. 

— Багато садочків в Миколаєві зруйновано. І хоч ми і не театр юного глядача, та  багато приділяємо уваги діточкам. Марина Смілянець написала “Коти біженці”. Ми називаємо це кототерапією. У виставі котики пояснюють діткам, що робити під час повітряної тривоги, як заспокоюватися.

0:15

Надщерблений годинник, що колись висів у кабінеті керівника театру, завмер на 0:15. Зупинив його приліт 22 вересня. Тепер годинник став частиною експонатів, які переповідають історію театру. 

— Я дивом лишився живий. Напередодні ночував у театрі, бо готували прем’єру, а саме тої ночі поїхав ночувати додому…

У залі малої сцени світло й просторо. Наслідки пошкоджень тут ще не повністю ліквідували. Вибуховою хвилею від внутрішнього дворика повибивало вікна, знесло шибки та світильники, стеля ніби роззявилася, а її частина стирчить, наче здерта шкіра.

Наприкінці 2021 року будівлю почали реставрувати за програмою “Велике будівництво”: утеплили фасад, замінили вікна. Після влучання будівельники винесли вердикт: усе доведеться робити наново. 

Виходимо у внутрішній дворик, де відбувалися літні покази. Тут засипано вирву від ракети. Уламок міцно застряг в одному з дерев, і якщо навесні воно не відживе, говорить директор, то доведеться спиляти. Поряд обвуглена берізка та кілька рослин у горшках. Деякі з них сильно пошкоджені через пожежу внаслідок влучання, проте видно людську руку, яка дбала про це все та підтримує домирну охайність.

— Найболючіше переніс це наш садівник… Його сльози… Ви ж знаєте, скільки потрібно вкласти сил, щоб це виростити. 

— І їх таки не врятувати?

— На жаль… Головне, що не постраждали люди і вціліла будівля театру. Це горе, звичайно, та все відбудуємо, відновимо. 

Прибрали уламки, і наступного дня, наче неофіційна відповідь на ситуацію, в театрі відбулася концертна програма “Україна переможе”.

— Ну, це вау вам, — кажу директору.

— Нуууууу, так потрібно…

Журналістка: Ірина Блаженко

Фото: Марія Горшкова

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:

телеграмі

вайбері

вацапі

фейсбуці

інстаграмі

твіттері

Наші партнери