Люди, які носять в серці гори

Різні покоління  коломиян пов’язали своє життя із мандрівками в горах. Турклуби,  секції туризму на місцевих підприємствах та шкільні гуртки, студентські братства, літні  табори і пластуни виховали багато визначних людей нашого міста, та всі вони розсіялися у різних групах та компаніях. Між собою їх єднала тільки любов до гір. З метою згуртувати всіх цих людей для обміну досвідом та розвитку гірських видів спорту утворилася організація “Білий камінь” або як їх ще називають – “Біле Братство”.

 

Як утворилося “Біле Братство”?

Голова громадської організації спортивно-гірського клубу “Білий Камінь” каже, проблема полягала у тому, що, окрім, Пласту та інших дитячо-юнацьких організацій такого спрямування, у місті не було нічого для дорослих. Тому любителі гір та скель, які до того просто періодично зустрічалися, організувалися і рівно рік тому народилася організація із назвою “Білий камінь”. Іван Візнюк розповідає: члени сьогоднішньої команди виношували ідею близько  5-ти років. Ці люди просто долали нові вершини, підкорювалии скелі, а організацію офіційно оформили тільки 26 червня 2017 року.

“Ми називаємося у честь Білого Каменю. Це місце, де займалися лазанням декілька поколінь коломиян. Він найближчий для нас по розташуванню. Це наша “базова точка”, –  каже Іван Візнюк.

 

 

“Ми – неприбуткова організація. Це добровільне об’єднання і всі ми переслідуємо одну мету – розвиваємо скелелазіння, альпінізм, гірські види спорту, спортивний туризм, сплави на байдарках. Членом організації може стати людина, віком від 18 років, – каже Візнюк. – Щоб офіційно стати частиною команди потрібно написати заяву. Таких у команді зараз близько 35-ти.

Ми часто організовуємо відкриті виїзди в гори, повідомляємо про це публічно на нашій сторінці у Facebook,  беремо із собою всіх охочих, інколи організовуємо походи для дітей. Ходимо навіть зимою, із снігоступами”.

Учасники команди займаються різними видами  гірського спорту.

“Наприклад, скелелазіння – він дорогий і зовсім недавно його визнали олімпійським видом спорту, – із запалом розповідає Іван. –  На фоні цього зі сторони держави є перспектива розвитку цього виду спорту. Тому ми хочемо щось робити в Коломиї для його популяризації”.

Є декілька варіантів лазання:

  • лазання на складність. Це техніка, де людину страхують мотузкою, коли вона  лазить по скелях із різними рельєфами;
  • боулдеринг – лазання по скелелазному тренажері, висотою 3 – 4,5 м;
  • лазання на швидкість.

На Олімпійських іграх представлені всі три види. В Україні є призери чемпіонату світу, призери Європи”.

У команди досі немає приміщення, де вони могли б зустрічатися та тренуватися. Влітку любителі полазити ходять в гори, підкорюють вершини та скелі, а от взимку із цим проблема.

“Білий Камінь” – перша такого роду організація. Ми неодноразово зверталися у міську раду із зверненням, пропозиціями щодо проведення заходів. Організація живе за рахунок благодійних внесків членів команди.

Маємо своє індивідуальне спорядження, є й групове, яке поступово оновлюємо за рахунок членів команди. Від влади нам потрібне тільки приміщення для тренувань, але його немає”, – веде далі голова організації.

 

Трішки емоцій…

Зараз, коли на дворі вже досить тепло, хлопці лазять по арочному мості у с.Королівка. Місцеві їх уже пізнають. Тут з командою зустрілася і я.

Іван знайомить мене із хлопцями, котрі саме готуються до того, щоб підкорювати стіни Королівського мосту.

“У нас є “різношерстні” люди: оцей чоловік – професійний рятівник. Лазання – це для нього не тільки елемент хобі, а й робота. Цей чоловік, – знайомить далі Іван, – веде туристичний гурток. Це Остап – він студент…” І так зі всіма присутніми, а їх було близько десятка. Мене здивувало те, що всі ці люди й справді ну зовсім різних професій, віку і статі. Але це не стоїть на заваді. До прикладу, Іван працює на фірмі, котра виготовляє борошно. Коли говорить про свій фах, із усмішкою скромно каже, що у нього дуже благородна професія. Його товариш – керуючий у одному із фітнес-центрів міста, але це аж ніяк не впливає на його любов до гір і скель. Всіх цих людей об’єднує сміливий вогник у очах. Ці очі якісь дуже світлі, а ще вони по-особливому усміхаються.

Іван каже мені, щоб все відчути, потрібно спробувати теж видертися на міст. Дивлячись як вправно і легко це роблять хлопці, я собі подумую: “Та це ж просто. Оскільки я швидко вчуся, зараз всіх їх здивую”. Як я помилялася… Пористі стіни мосту зовсім не піддавалася моїм тонким пальцям, нога з’їжджала і було постійне відчуття, що я зараз зірвуся і розіб’ю носа. Хоча переживати було нічого,  мене мотузкою страхував один із хлопців. Увесь цей час переповнювали емоції, які важко передати: якесь чітко виражене відчуття волі та легкості, а ще страху. От тут і почався двобій зовсім протилежних відчуттів. На жаль, страх переміг. Але я пообіцяла хлопцям і собі, що таки залізу і здолаю той нескорений міст.

 

Про громадську складову і скелелазіння

Як тільки заснувалася організація, члени команди написали два проекти на “Громадський бюджет”: один стенд закритий, в приміщенні, інший  – на вулиці. Оскільки з’явилися проблеми щодо приміщення для організації, то затвердили тільки проект із стендом на вулиці. Цей проект зайняв 2 місце  серед всіх інших.

Стенд вже незабаром буде розміщений в Коломиї. Хлопці кажуть, займатися тут зможуть всі охочі, до 7 осіб одночасно, на маршрутах  різного рівня складності. Він цілком безпечний, із захисним покриттям, висотою 3 метри. Проект реалізують поблизу парку Трильовського.

 

 

Та поки такий стенд тільки у планах хлопці часу не гають – організували саморобний стенд у школі села Княждвір. Все зробили за власний кошт. Один із членів команди викладає у школі гурток, де навчає дітей цьому виду спорту. У шкільному спортзалі викладачі спільно з батьками облаштували все необхідне для тренувань. За попередньою домовленістю дирекція дозволила “Білому Братству” тренуватися у школі, а ті, у свою чергу, облаштували там професійну дошку, де всі охочі розвивають свої навички.

“Побудували невеличку шведську стінку для боулдерінгу. Дещо допомогла школа. З того, що планували зробити – поки реалізована тільки половина. Все зайняло у хлопців 3 місяці. Стінка у розмірі 18 квадратних метрів обійшлася команді близько 15 тис грн”.

Цієї зими “Біле Братство” мало можливість тренуватися у вже облаштованому залі.

Тарас Василик – керівник туристичного гуртка та член “Білого Каменю” розповідає, що туризмом займаються дві групи дітей  від 4 до 11 класу, у молодшій їх 15, у старшій – 12. Діти їздять на змагання по техніці пішохідного туризму.

Особливе ставлення тут і до техніки безпеки.

Хлопці із Білого Каменю радять починаючим, перш ніж починати займатися цим видом спорту, добре привести себе у форму. Тут важливими є такі складові:

  1. Фізична підготовка;
  2. Технічна підготовка;
  3. Психологічна готовність.

Голова організації запрошує всіх охочих у дружню команду. Тут завжди раді всім новачкам та людям, які “нерівно дихають” до гір.

Фото із архіву ГО “Білий Камінь”