Анастасія Крамаренко — спеціалістка з поведінки тварин, іншими словами — зоопсихологиня. Вона допомагає людям впоратися з проблемною поведінкою в їхніх тварин. Анастасія працює переважно з собаками, котами та фретками (тхорами, — ред.). Жінка розповіла ГЛУЗDу, з якими проблемами до неї найчастіше звертаються, та розвіяла найпоширеніші міфи щодо поведінки тварин.
Шість років тому Анастасія з чоловіком перебралася з Києва у Нідерланди. Переїзд став для неї поштовхом до того, щоб стати зоопсихологинею. Жінка за освітою ветеринарка, декілька років працювала за фахом у Києві.
“Я завжди бачила себе в роботі з тваринами, адже з дитинства ними цікавилася. Раніше у бабусі наштовхнулася на інтерв’ю в журналі із закордонною зоопсихологинею, тоді ще не знала, що теж буду нею. У старших класах вирішила стати ветеринаркою, бо це була дуже зрозуміла професія, не те що зоопсихологиня. Я обожнювала дивитися документальні фільми про тварин, читати про них. Тварини — це моя пристрасть з самого дитинства”, — ділиться Анастасія.
“Іноді зустрічаю в соціальних мережах таких зоопсихологів, що волосся стає дибки”
У Нідерландах Анастасія не змогла працювати ветеринаркою, бо її диплома не підтвердили. Жінці потрібно було ще навчатися у місцевому університеті, де викладають нідерландською. Вона не так добре знала мову, щоб здобути академічну спеціалізацію.
“Я була розгублена, не знала, що робити далі. Пішла працювати у конюшню, де допомагала із вихованням коней та доглядала їх. Я розуміла, що це тимчасово, адже зарплата у конюшні не дуже висока. І тут я подумала: чому б не спробувати зайнятися тим, що мене завжди цікавило, — вивченням поведінки тварин. Мені випала реклама у фейсбуці про конференцію, де мали говорити на цю тему”.
Після конференції Анастасія вирішила розвиватися у цій сфері та почати вести приватну практику. Вона вчилася переважно в американських та англійських школах, адже добре знає англійську мову.
“Технічно стати спеціалісткою з поведінки тварин може кожна людина. Законодавчо немає ніяких обмежень у жодних країн, які б регулювали цю сферу. Це залежить тільки від доброчесності людини. Іноді зустрічаю в соціальних мережах таких зоопсихологів, що волосся стає дибки. Досі поширені ідеї щодо поведінки тварин, які були актуальні 50 років тому. Вони вже давно спростовані, але певні люди їх досі просувають”, — розповідає Анастасія.
“Я не використовую їхніх методів у своїй практиці, адже вони створюють дискомфорт тварині”
У США та європейських країнах є організації, які проводять сертифікацію для людей, котрі хочуть стати спеціалістами з поведінки тварин. За словами зоопсихологині, таким чином можна отримати підтвердження своєї компетенції. Вона пройшла сертифікацію в International Association of Animal Behaviorists. Також навчалась у Nordic Education Center for Dog Trainers, Karen Pryor Academy, курсах від Amber Batson.
“В Україні є проблема з термінологією, мене можуть плутати з кінологами та ветеринарами. Кінологи можуть робити те саме, що і я, не використовуючи аверсивні методи, — вивчати особливості поведінки собак, генетику, історію розвитку породи. Можуть допомагати зі складною поведінкою у собак або тренувати тварин для змагань. Їх навчають на офіційних курсах у Кінологічній спілці України. Я не використовую їхніх методів у своїй практиці, адже вони створюють дискомфорт тварині”.
Анастасія працює за принципом НІМА. Тобто вона не використовує аверсивної амуніції (електрошокові нашийники, зашморги, — ред.), фізичного та психологічного тиску, теорії домінування. Перш за все для зоопсихологині важливе самопочуття тварин. За допомогою принципу НІМА Анастасія налагоджує взаємодію тварин між собою, допомагає впоратися з агресією, неохайністю (коли тварина задовольняє природні потреби не у відведеному для цього місці, — ред.), перезбудженістю на вулиці, реактивностю, коли собака сильно реагує на слабкі тригери. Також вона вчить людину вибудовувати стосунки з твариною, налагоджує їхній контакт.
“Перше, що я роблю на консультації, — це з’ясовую, чи проблемна поведінка у тварини виникає через фізичний біль або інший дискомфорт. Проблема у тому, що тварини приховують фізіологічні вади, щоб не показувати людям свою слабкість. Розвиток хронічних хвороб може бути не настільки помітним. Я ставлю питання, щоб з’ясувати, чи може бути таке, що насправді тварина відчуває біль. Часто буває, що після консультації направляю людину до ветеринара і кажу, на що варто звернути увагу”.
Також у тварини може бути психологічна травма — і це частина роботи зоопсихологині. У них теж є ОКР (обсесивно-компульсивний розлад), депресія, тривожні розлади, які Анастасія лікує разом із поведінковим ветеринаром (це психіатр для тварини, — ред.).
“Тварина — це повноцінний член сім’ї”
За словами зоопсихологині, поведінкових ветеринарів в Україні небагато. Звичайний ветеринарний терапевт, який не проходив підвищення кваліфікації в цій сфері, не може призначати тварині протитривожні ліки, антидепресанти, адже потрібно правильно підібрати дозу та враховувати побічні реакції.
“Часто до мене звертаються люди з тим, що їхні тварини ходять в туалет у небажаних місцях або агресують. Якщо тварини не вживаються між собою, я думаю, як модифікувати простір, щоб давати їм відпочинок одне від одного та ділити ресурси. Також звертаються з тим, що кіт застрибує на стіл, а людина не хоче, щоб він там був. Я запитую, чи стіл — це єдине високе місце в домі, і якщо так, то потрібно додати доступу до інших місць, щоб тварина задовольнила свої потреби”.
Анастасія каже, що тварина живе разом з людиною, тому її проблемну поведінку потрібно вирішувати разом. Вона не може змінити поведінку тварини без зміни людини. Часто людині потрібно змінити внутрішні установки, звички, а це потребує самодисципліни.
“Мені потрібно знайти підхід не тільки до тварини, а й до людини. В опікуна можуть бути переживання, які впливають на тварину, і я маю це розуміти та працювати з ними обома.
Тварина — це повноцінний член сім’ї, який заслуговує на повагу до своїх потреб. Вони як діти, їхнє існування залежить від нас. Треба поважати кордони тварини, з особливою уважністю стежити, щоб вона почувалася добре. Потрібно вміти розрізняти мову тіла тварини, щоб розуміти, що їй подобається, а що — ні. Зокрема і цього я навчаю на своїх консультаціях”.
“Опікун тварини стає базою безпеки”
За словами зоопсихологині, один з найшкідливіших міфів — це те, що собака намагається домінувати над своїм опікуном.
“Людина завжди перебуває у позиції сили. Ми володіємо всіма ресурсами, тварини це добре розуміють. Собаки навіть не обирають, коли будуть справляти свою нужду — це все залежить від людини. Опікун тварини стає базою безпеки, джерелом позитивних емоцій та задовільненням базових потреб.
Другий поширений міф — це те, що тварини роблять нам щось на зло. Найчастіше це стосується котів. Часто кажуть: кіт пісяє на ліжко чи у взуття спеціально. В основному проблема полягає в тому, що люди неправильно зчитують певні сигнали від тварини”.
Тварини не вміють мстити, бо це потребує дуже розвиненого соціального мозку, наприклад, як у людей. Анастасія каже, що тварина може задовольняти свою потребу не у відведеному місці через проблеми зі здоров’ям, стрес або ж коту просто не підходить лоток.
“Наприклад, відвезли кота до ветеринара, приїхали додому, і він попісяв у тапки. Людина думає, що він так виражає свою злість, а насправді кіт перестресував через похід до лікаря. Стрес змусив його шукати комфортніше місце для своїх потреб”.
У котів не так яскраво виражена поведінка, як у собак, тому люди думають, що вони їх зневажають. Проте коти та собаки сильно прив’язуються до людей. Вони сприймають людину як базу безпеки поруч, з якою їм комфортно.
“Собаки — все ж більш соціальний вид, як і люди. Їхні сигнали легше зрозуміти. Коти походять від несоціального виду, тому вони менш контактні фізично. Середньостатистичний кіт іноді приходить просто полежати поруч. Він не хоче, щоб його гладили, лише посидіти у нас на колінах або лягти десь поруч і покласти лапку на людину”, — розповідає Анастасія.
Зоопсихологиня поділилася цікавими фактами про тварин:
- Якщо котів не підгодовують люди, на вулиці вони їдять до 20 разів на день. Полюють за комахами, ящірками, гризунами та птахами. Тому котам не бажано голодувати 8 годин поспіль, краще їх вдома годувати 4-5 разів на день.
- Раніше вважали, що собаки — хижаки, та насправді вони більше збирачі. Тому підбирання собакою чужої їжі на вулиці — це нормально. Проте не варто дозволяти собаці їсти все підряд на вулиці.
- Коти пітніють тільки через лапи.
- У собаки значно більше нюхових клітин, ніж у кота та людини.
- Активність собачого та котячого мозку під час сну нагадує людський. Активізується механізм блокування зайвих рухів, щоб під час сну тварини та люди не бігали, не стрибали та не ходили.
- У кожної собаки унікальний відбиток носа.
- За своїм розумовим розвитком коти та собаки досягають рівня дитини 2-4 років.
- У собак велику частину їхнього раціону займають фекалії тварин та людей. У природі собаки втрачають вагу, якщо не харчуються фекаліями. Домашніх собак не потрібно підгодовувати фекаліями, але це нормально, що часом вони можуть таке з’їсти.
- У котів і собак, як і в людей, за емоції відповідають одні й ті ж ділянки мозку.
- Тварин можна виховувати, тренувати, дресувати, змінювати їхні звички у будь-якому віці. Вони вчаться все своє життя. Котів теж можна дресувати.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: архів героїні
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
