Джерело фото: Василь Іваночко

Мікс великодніх традицій: про кокуци, особливості пасхи та гуцульське вбрання на Великдень

Уже ну зовсім скоро світле свято Воскресіння Господнього. Західна Україна особливо колоритна та наповнена традиціями. Нещодавно про традиції Надвірнянщини ми випитували у баби Доцьки, а сьогоднішня героїня – жінка, яка основну частину життя провела у Верховині, а народилася та виросла на Снятинщині. Наш наступний матеріал покаже різноманітність традицій різних районів.

Розмову розпочав син жінки, о. Іван Рибарук, який живе та служить у Криворівні, це поблизу Верховини.

Наша розмова розпочалася із традицій страсного тижня. Дорогою зустріли дітей, які ходять від хати. Отець Іван каже: “Діда гріють”.

– Кого гріють?

Ходити гріти діда або в кокуци. Це у нас така традиція: у страсну середу та четвер діти ходять по людях, приходять до хати і кажуть “гріти діда”.

– В чому зміст, чому зігріти діда?

– Це пам’ять про предків. Так зігрівають душу пам’яттю.

Вже, правда, років 15, як наша дячиха в Криворівні придумала діткам іншу речівку, щоб був зміст:

“Печіть паски, печіть бабки – за три дні Великдень!”, ну а дехто ще каже: “Грійте діда”. І за це дітям дають солодощі.

Цю традицію ще називають “ходити в кокуци”. Кокуц – це така випічка, як пряник, з хрестиком зверху, її пекли колись. Вони були  пісні і солодкі.

Це діткам давали за упокій померлих душ. Багато людей забувають уже про те, що все це дається за упокій, але я постійно про це нагадую.

Я цього року купив 88 батончиків, більше не було в магазині, мав 90 брати. Вчора така навала була, що залишилося 15. А то так класно, ходять такі мацьопи 3-4 років (сміється).

Думаю, що ходять саме діти, тому що, по-перше, дорослі зайняті в ці дні. Але, скоріше, все-таки зміст в іншому – Ісус каже: “Будьте, як діти, бо таких Царство Боже”.

Ну а солодощі дають їм, бо при поминанні душі є обов’язковими такі три основні речі: свічка – символ світла, хліб – символ життя, солодощі – символ солодкого життя.

Думаю, що ця традиція дохристиянська. Тоді теж вшановували предків.

– Як люди одягаються на Великдень, коли ідуть до церкви?

– Так. Зазвичай вишиту сорочка і кептар, барчівку (гуцульський головний убір), є ще кресань, але у кресаня широкі кути, а у барчівки короткі. У нас багато людей одягаються так, повністю по-гуцульськи.

– Знаю, що Криворівня славиться трембітами. На Великдень вони теж звучать?

– Трембіту використовують тільки на Різдво і на похорони.

– Які у вас тут Великодні традиції?

 – Забави біля церкви, у дзвони дзвонимо. У нас ніхто не водить гаївок. І ніхто зі старших такої традиції не пам’ятає. А от у мами на Снятинщині це є.

Далі розмову продовжили з мамою отця Івана, Орисею, яка вправно порається на кухні, на печі підходить тісто для пасхи.

– Бачу, пасху ви печете самі, ви ніколи її не купували?

 Купуєш, а вона махом засихає… не знаю, я печу сама.

– Маєте якийсь свій унікальний рецепт?

 Я даю одно яйце, бо якщо дати більше, то треба більше муки, а я багато не печу.

У нас тут, в горах, печуть солодкі паски, а в нас дома (тут про Снятинщину) печуть паски солені, такі, як хліб, тільки яйце ще дають.

– А ви яку печете?

Я печу таку, як у нас вдома (не солодку). А бабки… тут я вже даю яйця, цукор, ізюм, маргарин.  Як тут воно у них називається, не знаю (паска, бабка). Прожила тут півстоліття, а гуцулкою так і не стала, я собі бойкиня. Моя паска не солодка, таку ще моя мама пекла.

– Чим паска від бабки відрізняється, вона менша за розміром?

Вона може бути і велика. На пасці роблять різні прикраси з тіста, і у мене вона не солодка. А бабка без нічого, але вона солодка, туда я додаю ізюм, і вона майже на самих яйцях, жовтки тільки даю, білок окремо, тоді вона жовтіша.

Цього року бабка получилася нормальна, а паску поклала повну форму – і тісто  втекло.

Так переживаю кожного разу, коли печу паску: молюся, хрещу то тісто, прошу Бога, лиш би то-то мені файно получилося.

Коли печу паски, то тісто лишається, я його зішкрябую і печу таку маленьку перепічку, на ній роблю хрестик і ставлю на спід у кошик. Освячуємо її, а потім, на Юрія, даємо худобі.

– Каже отець Іван, що у селі, звідки ви родом, водять гаївки на Великдень, то правда?

– Так. У нас збираються дівчата і хлопці біля церкви та співають гаївки. В неділю, понеділок і вівторок – три дні підряд. Збираються двечору, година 5-6.

Каже моя сестра, яка там живе, що зараз дуже мало дівчат збираються, але ще йдут. Люди стають навколо церкви по двоє, там така пісня є, їм старші жінки підказують, хто ще пам’ятає, та й таке… Лишили то всьо, то гет не добре, що ці традиції лишают.

…Колис ми вишивали сорочки. Наприклад, ми дві подружки, так? Ми шиєм однакове, нікому не показуємо і вдіваємо сорочку на Великдень, розумієш? Подібної сорочки ні в кого нема. Кожда собі шила-вишивала, ховала, аби ніхто не видів, лиш в мене така має бути сорочка.

 – Скільки часу ви витрачали, щоб вишити сорочку до Великодня?

– За піст вишивали.

– За півтора місяці вишивали сорочку?

– Ну як хто, може, хтось ще зимою починав, я не можу сказати, але  так, то за піст старалися вшити.

А коли була на Великдень файна погода, то котра дівчина цего року має виходити заміж, то вбирає на голову віночок з лєнточками.

На Великдень до церкви там, у вас, усі завжди одягали вишиванки?

– Лише так. Як тепер, я уже не знаю. Так само, напевно….У нас колись киптарі такі шили. І ніколи не було такого, щоби бісером вишивали, а тепер всьо вишивают бісером. Ті сорочки дуже тішкі, та й вже не ті узори, які були колись.

У мене є ще свої сорочки, вони старі. Мені їх сестра вишила, коли я мала ще років 18. Хочу таку сорочку Христі перешити (про внучку).

Колись до полотна пришивали канву і зверху шили узор. І на штапелі вишивали, і батист був. Таке тонесеньке полотенце.

А чоловіки колись носили жупани такі вишиті, зараз вже такого не носять.

-А писанки ви не розфарбовуєте?

– Я не фарбую. Писанки робить Галя (про дочку), вона їх у п’ятницю фарбує. Вони одного кольору виходять.

Коли я ще була мала, я пам’ятаю, моя мама багато робила і на гріб несла, і за простибі роздавала (за упокій душ), і у Великодний понеділок, коли правиться служба на гробах, дают священику дві паски і писанки.

– На Поливаний понеділок тут поливаються?

– Дітвора тут із бутилок поливається, ну а колись бутилок не було. Колись з відра поливалися, і то у нас такий потік внизу був. Колись хлопці з того потока воду виливали і так аж з намулом, знаєш?..

– Пригадуєте якусь історію з Поливаного понеділка? Може, ви когось, або вас хтось так креативно полив?

– Я взагалі нікого не поливала, та й мене ніхто не поливав, бо тут, у Верховині, вже такого не було. Я з свого села поїхала, коли мені 18 було. Знаєш, малих не поливають, поливаються тільки парубки і дівки.

– З чим у вас асоціюється Великдень?

– Це Пасха… Після церкви всі сідають за стіл….А мого Валєри нема (це про сина. Витирає сльози). Уже 15 років не був дома. Ожинився в Росії та й так там і жиє.

На вашу думку, підростаюче покоління, молодь зберігають ці традиції, чи вони занепадають?

– Знаєш, я не знаю, як де…

Ну от тут у вас, у Верховині?

– Біля церкви народу такого, що взагалі…

А там у вас, на Снятинщині?

 – Так само. Ми привикли там стояти, кождий знає своє місце: горішні, долішні. Пам’ятаю, була мала, то ми вночі йшли паску світити, то так файно було, темно. Зараз понаставляли тоті світла кругом церкви, а колись то темно було, свічечки горіли, та й всьо….Файно було так, приємно. Ми так всі того чекали, зараз діти не чекають, бо то нема біди тепер.

Є продукти, які, на вашу думку, не потрібно ставити у кошик?

– Я не розумію, до чого туда кладут всякі огіркє… Знаю, що в кошику має бути кубаса, сир, паска, масло, бабка, сало, що там ще?  Цвіклі…

То най собі їдє в хаті, але нести в кошику світити нащо? То є для сего ще в серпні свято Преображеніє. Там світят овочі та й всьо решта. Але, як люди собі хочут, то най свєтіт.

Дідусь із сусідньої кімнати ділиться своїми спогадами:

“А у нас дівчата, хлопцям, які їм подобалися, дарували писанки”

Бабуся Орися додає:

“У нас такого не було”.

Передсвяткові клопоти заставили нас попрощатися. Тісто уже підійшло і підганяло газдиню довести почате до логічного завершення. Бо уже зосвім скоро за столом збереться вся сім’я, а бабуся Орися пригостить всіх своєю снятинською пасхою.