“Ми наважилися повернути його на декілька хвилин з вічності”, — Галина Малярчук про прем’єру

Театр імені Василя  Симчича при МПК “Народний дім” існує з 1947 року.  Сьогодні, 25 червня о 18:00 відбудеться чергова прем’єра “Ім’я Богдана Ступки на долонях вічності”. Автором постановки є одна з керівниць театру  —  Галина Малярчук. Режисерка намагалася передати глядачеві всю душевність історії Богдана Ступки, через свою постановку. Це дипломна робота, написана Галиною ще на 5 курсі режисерсього відділення.

Жінка розповіла Глуzду про те, як працює театр та про прем’єру, яка відбудеться уже завтра.

 “Він робив те, що вмів найкраще, робив це самовіддано та з душею”

Аматорський драматичний театр імені Василя Симчича тримається на людях, які горять цим. 

Наш театр має багато історій, це не мильна бульбашка, яка виникла нізвідки.

Театр був заснований ще у 1947 році, а згодом його перейменували на честь Василя Симчича . Цей драматург є дуже знаковим в українській культурі. У 1962 році Василь Симчич пішов з професійного театру, проте це не завадило йому продовжувати справу, якою він горів. Чоловік намагався довести кожну виставу до професійного рівня навіть в аматорському театрі. Він робив те, що вмів найкраще, робив це самовіддано й з душею. Саме це надихає нашу театральну команду працювати відповідально, щоб досягти того ж рівня.

Я добре пам’ятаю історію, коли група Василя Симчича працювала над драмою Миколи Куліша “97”. Одного разу вони грали цю виставу при майже порожньому залі, але продовжували робити свою справу із захопленням. Їхній ентузіазм дуже надихає.

“Я маю надію, що глядачі впустять історію про Богдана Ступку у своє серце”

“Ім’я Богдана Ступки на долонях вічності” —  моя дипломна робота. Я працювала над нею рік: збирала інформацію про актора з фільмів, інтерв’ю та розповідей. У мене завжди було бажання її реалізувати, бо в університеті роботу лише захищала. 

Це мій  перший серйозний досвід як режисерки-постановниці. До того, як піти в декрет, я ставила лише дитячі п’єси, але після повернення відчула, що вже дозріла до цієї постановки. 

Я вважаю, що Коломия висококультурне місто й театр допомагає глядачу розвиватися ще більше. Він росте, коли  приходить сюди, кожен раз піднімається на сходинку вгору. Я маю надію, що глядачі впустять історію про Богдана Ступку у своє серце, і вона залишиться з нами назавжди. Це справді непересічний актор, тому хотілося б, щоб про нього знали більше. Ми з командою наважилися повернути його на декілька хвилин із тієї вічності, у яку він пішов, щоб він сам привідкрив завісу свого творчого та особистого життя. 

“Хочу, щоб під час вистави людина пережила певний катарсис”

Люди йдуть у театр, щоб переконатись у тому, що вони люди. Ми завжди переносимо емоції акторів і проводимо паралелі зі своїм життям.

Я хочу, щоб під час вистави  людина пережила якийсь певний катарсис і відчула все це, як було колись, у давньогрецькому театрі.

Я хотіла поговорити з коломийським глядачем на серйозніші теми. У постановці порушені проблеми стосунків у сім’ї, кар’єрного росту, пожертви заради рідних. Ця постановка показує, що успіх завжди має якусь ціну. У житті Ступки кар’єрою пожертвувала дружина Лариса, яка хотіла стати балериною, але присвятила себе сім’ї.

Вперше я одночасно є і авторкою, і режисеркою-постановницею, і акторкою. Роль матері мені дуже співзвучна, тому граю її я.

Дуже хотіла показати тяжкий шлях актора та дорогу до його популярності. 

Мені дуже подобаються слова з вистави самого Богдана Ступки: “Слава — товар невигідний, коштує дорого, зберігається погано. Як тільки ти подумав, що ти геній  —  все, тобі кінець. Кожна нова роль, як білий аркуш паперу. Це щоденна самовіддана праця над собою. А слава — тяжка ніша… Щоб її пронести треба силу, здоров’я та мужність…”

Прем’єра відбудеться уже сьогодні, 25 червня о 18:00 у МПК “Народний дім”. Вхід вільний.

Журналістка: Каміла Чернєцова

Фото: Архів театру ім. Василя Симчича

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду —підписуйся на наш телеграм-канал.