Уже понад десять років благодійний фонд “Схід SOS” надає евакуаційну, гуманітарну, психологічну та правову допомогу постраждалим, а також документує воєнні злочини. Команда організації складається з 22 людей, які із 2014 року шукають спонсорів, ризикують власною безпекою та здоров’ям заради тих, хто цього потребує. Під час повномасштабного вторгнення організація «Схід SOS» почала активно допомагати маломобільним та стареньким людям.
Які виклики виникають у розселенні маломобільних переселенців і як фонд разом із громадами шукає рішення — розповідаємо в матеріалі.
«Ми дуже залежимо від можливостей тих громад, які приймають наші ініціативи»
Під час повномасштабного вторгнення в організації виникло нове завдання: не тільки евакуювати маломобільних людей, а й знайти приміщення, де вони могли б жити далі. І це, на думку координатора із напряму відбудови Євгена Голованевського, — найскладніше.
“Наша організація займається евакуацією маломобільних, немічних людей із прифронтової зони — тих, хто не може там залишатися, але й самостійно виїхати теж не здатен. Раніше їм допомагали родичі або сусіди, чи їхній стан був трохи кращим. На жаль, села й містечка, де живуть ці люди, зруйновані. Ворог знищує їхні домівки, і навіть якщо ці люди евакуюються, вони все одно не зможуть жити самостійно. Адже не матимуть можливості працювати чи доглядати за собою через свій стан здоров’я.
Щоб забезпечити евакуацію таких людей, необхідно завжди знаходити місце, де вони зможуть жити. Таке приміщення має бути певним чином облаштоване, відповідати їхнім потребам, а також там мають працювати професіонали, які надаватимуть догляд, медичну допомогу та іншу необхідну підтримку”, — розповідає Євген Голованевський.
На його думку, такі установи в Україні у великому дефіциті.
“Варто зазначити, що навіть до повномасштабної війни вони не були дуже затребувані, бо зазвичай про немічних людей піклувалися родичі або сусіди. Лише обмежена кількість людей користувалася такими установами. В Україні є заклади, що називаються територіальними центрами стаціонарного догляду. Це комунальні установи, якими володіють громади. Там можуть жити люди, але зазвичай лише ті, хто мешкає в цій громаді. Коли почалася повномасштабна війна, в Україні з’явилося декілька організацій, що надають прихисток таким людям, але цього було недостатньо. Тому в 2022 році ми розпочали цей проєкт, щоб хоча б якось допомогти. Нам вдалося створити понад 500 місць для розміщення людей з інвалідністю у шелтерах і геріатричних центрах. Геріатричні центри облаштовано на Івано-Франківщині (село Блюдники, селище Лисець, міста Калуш і Снятин, а також село Стецева), Черкащині (місто Умань), Вінниччині (село Плисків) і Закарпатті (село Нересниця). Нині ремонтуємо центри в Тернопільській, Івано-Франківській і Львівській областях”, — пояснює Євген Голованевський.
“У квітні має відкритися восьмий центр. Загалом за цей час у центрах створено понад 500 місць для людей. Також частиною проєкту було облаштування вже наявних установ, де були хороші умови, але бракувало необхідного обладнання, наприклад, ліфтів. Часто буває, що є будівля з двома поверхами, перший використовується, а другий — ні, бо туди неможливо піднятися. До необхідного обладнання також належать функціональні ліжка для лежачих людей, протипролежневі матраци, меблі, допоміжне оснащення, візки, кухонне обладнання тощо. Важливо усвідомлювати, що це дороге устаткування. Наприклад, ми реалізували проєкт із відновлення та ремонту геріатричного центру в селі Стецева на Івано-Франківщині, куди переїхали 30 евакуйованих людей із Донеччини. Бюджет у 20 мільйонів гривень дозволив повністю відремонтувати один поверх і забезпечити мешканців всім необхідним. Тепер вони мають гідні умови для життя й можуть почуватися в безпеці на новому місці», — пояснює Євген Голованевський.
Координатор відбудови розповідає, що завдяки організації БФ “Схід SOS” в Івано-Франківській області вже функціонує четвертий такий центр, який був відремонтований.
“Коли я кажу «за нашої участі», то маю на увазі, що ми організовуємо та проводимо ці роботи, розшукуємо для них фінансування. Це все фінансується нашими міжнародними партнерами, а також іноді за рахунок донатів, які люди надсилають для підтримки. Ми є організацією, яка шукає кошти та організовує весь процес — від підписання угоди з громадою, яка після відновлення отримає цю установу (Спочатку підписується меморандум, у якому визначають кількість місць, що будуть створені, та кількість людей, яких громада готова прийняти. На його основі укладається договір, який має пройти затвердження на сесії громади: депутати голосують, а голова підписує. Після цього громада бере на себе зобов’язання фінансувати утримання об’єкта після завершення робіт). Далі відбувається ремонт, громада виділяє кошти та розпочинає експлуатацію приміщення, а ми завершуємо свою участь у проєкті. Якщо виникає потреба в додатковому обладнанні чи витратних матеріалах, ми можемо надати гуманітарну допомогу”, — розповідає Євген Голованевський.
Знайти підходяще приміщення і облаштувати його для маломобільних людей — завжди складне завдання для організації.
“Зазвичай беремо об’єкти у досить поганому стані — буває, що навіть потрібно міняти дах. Працюємо з підрядниками за такою схемою: оцінюємо об’єкт, домовляємося з громадою, укладаємо договір, у якому громада зобов’язується підтримувати установу та фінансувати її утримання на період дії воєнного стану плюс один рік. Після цього ми проводимо тендер, знаходимо підрядника. У нас є команда, яка здійснює нагляд за роботами, щоб усе відповідало поставленим завданням.
Оскільки ці проєкти медичного спрямування, а будівлі зазвичай у поганому стані, виконати ремонт винятково волонтерськими зусиллями було б надзвичайно складно. Навіть із підрядниками бувають затримки, бо це комплексні проєкти. Завжди є проблеми з інженерними мережами — опаленням, водопостачанням, електрикою”, — пояснює координатор відбудови.
На думку Євгена Голованевського, на жаль, ситуація із відбудовою та евакуацією не покращилася на четвертий рік повномасштабної війни. І щоб проєкти організації БФ “Схід SOS” працювали, необхідно їх реалізувати в певному регіоні.
“На жаль, під час активного запуску цього напряму роботи держава вирішила скасувати податок з доходів фізичних осіб, який раніше залишався в громаді, а зараз спрямовується на державні потреби. Це призвело до значних втрат у податковій базі громад, з якої формувалися їхні бюджети. Це сталося в процесі реалізації наших проєктів і зʼявився серйозний виклик для всіх громад. Ми дуже залежимо від можливостей тих громад, які приймають наші ініціативи. Одним із найбільших викликів є обмеженість наших організаційних ресурсів. Ми працюємо на основі партнерства, залучаючи різні організації для фінансування нашої діяльності. Це означає, що не завжди є можливість закрити всі адміністративні витрати, необхідні для реалізації великих і складних проєктів. Ми не можемо утримувати великий штат працівників для контролю всіх цих робіт. Окрім фінансування на будівництво та ремонт, у нас є внутрішній бюджет, закриття якого стає дедалі складнішим. Проте поки що я можу стверджувати, що справляємося з тими завданнями, які ставимо перед собою, і продовжуємо рухатися вперед”, — пояснює координатор відбудови.
“Ніякий волонтер, ніяка організація не евакуює людину, яку не має куди привезти”
Евакуація — це завжди болюче питання для організації. Адже є люди, які відмовляються їхати, і мають на це свої причини.
“Зараз у Костянтинівці залишилося дуже багато людей. Я знаю, що понад 10 тисяч осіб, зокрема дітей, досі живуть у Бахмуті, незважаючи на окупацію та руйнування міста. Одночасно в населеному пункті може бути багато людей, які відмовляються виїжджати, а також ті, хто взагалі не знає про можливість евакуації з різних причин. Наприклад, це можуть бути старі люди, які не користуються інтернетом чи соціальними мережами. Існує також багато людей, які хотіли б евакуюватися, але не знають, що за ними хтось догляне. Вони відчувають безвихідь своєї ситуації. Є також багато людей, готових евакуюватися, але їх ніхто не вивозить, бо немає куди їх привезти. Це стосується насамперед маломобільних людей. Ніякий волонтер, ніяка організація не евакуює людину, для якої немає тимчасового дому. Ніхто не візьме на себе відповідальність доглядати за ними самостійно. Завжди має бути хтось, готовий прийняти цих людей. Якщо це люди, які не можуть самостійно функціонувати або жити, виникає багато різних ситуацій. Я сам колись вмовляв людей виїжджати, і не лише телефоном, а й особисто їздив. Я знаю, як вони відповідають: «Ми тут залишимося назавжди». Але були випадки, коли ці люди в останній момент починали телефонувати і кричати: «Заберіть нас звідси», бо зрозуміли: не думали, що ситуація затягнеться. Коли обстріли стали безперервними, вони починали просити про евакуацію. Іноді траплялося так, що ми вже не могли виїхати їх рятувати, бо ризикували життям наших команд. Якби евакуація відбувалася у будь-який час, у нас би просто нікого не залишилося”, — розповідає Євген Голованевський.
Декілька тижнів тому, за словами координатора відбудови, волонтеру партнерської організації БФ “Схід SOS” під час евакуації з Покровська відірвало руку і ногу.
“Російський дрон атакував автомобіль. Людина лишилася без двох кінцівок, але, слава Богу, вона жива. У таких ситуаціях, якщо ви пожили три-чотири тижні в місті, яке постійно обстрілюють, ви звикаєте до голосних звуків. Люди звикають до всього. На щастя, цей хлопець залишився живим, але ці події накопичуються, і тому у нас є певні обмеження. Ми знаємо, що є стан міста, коли ми вже не будемо заїжджати. Намагаємося максимально широко обмежувати нашу діяльність, принаймні в критичних ситуаціях. Це свідоме рішення. Ми розуміємо, що хтось залишиться, хтось загине, але ми нічого з цим не можемо зробити”.
Організація БФ “Схід SOS” відновлює чимало будинків в деокупованих районах, наприклад, в Харківській області, а також у прифронтових районах.
“Але нам важливо, щоб ці помешкання не були надто близько до фронту, бо ми дбаємо про безпеку. І працюємо за таким принципом: якщо дах зруйнований, немає вікон чи дверей, ми це все встановлюємо, ремонтуємо та облаштовуємо так, щоб будинок відповідав мінімальним вимогам для проживання. Ми заходимо в будинок і робимо все необхідне, щоб після нас там можна було жити. Це не просто конкретні роботи — ми повністю ремонтуємо будинок так, щоб у ньому можна було людям комфортно жити, готувати їсти, проводити час. За цією програмою ми вже відремонтували понад тисячу будинків. Проєкт почався у 2023 році і триває досі. Також ми розпочали проєкт з ремонту невеличкої інфраструктури в прифронтових або деокупованих громадах”, — розповідає Євген Голованевський.
В організації є кілька конкретних проєктів, які зможуть допомогти вирішити чимало проблем.
“Наприклад, у нас є інноваційний проєкт сонячної електростанції, яка забезпечить водопостачання в Миколаївській області. У центрі підтримки рятувальників ДСНС і пожежників ми також створюємо центр безпеки. У цьому центрі будуть гаражі для пожежних машин та необхідне обладнання для протидії пожежам, які виникають під час обстрілів. Ремонт інфраструктури — це ще одна важлива сфера нашої діяльності. Вона нова для нас, і ми лише розпочинаємо перші проєкти в цьому напрямі. Реалізувати їх складно через численні технічні та юридичні проблеми. Але ми потроху навчаємося цього”, — пояснює Євген Голованевський.
За словами керівника відбудови, це не повний ремонт, після якого будинок стає новим. Це відновлення будинку до того стану, коли в помешканні можна жити.
“Ми не фарбуємо стіни і не укладаємо плитку, але закриваємо так званий термальний контур, щоб будинок міг зберігати тепло взимку та прохолоду влітку. Ми робимо все, щоб він був придатним для життя. Далі вже люди, які там мешкають, можуть поступово доводити його до належного стану.
Також, якщо ми говоримо про шелтери, особливо для лежачих або маломобільних людей, вони в цих шелтерах можуть прожити до кінця свого життя. Формально за нашими угодами з громадами термін перебування в шелтерах встановлюється на період дії воєнного стану в Україні плюс один рік. А оскільки людям немає куди повертатися, швидше за все, шелтер залишатиметься для них домівкою”, — пояснює координатор відбудови.
За словами Євгена, організація БФ “Схід SOS” не тільки в громадах організовує шелтери для людей, які потребують, а й намагається зробити все можливе, щоб люди не відчували себе самотніми.
“Бувало різне: волонтери проводили заходи, допомагали, навіть варили борщ разом із нашими підопічними. Все залежить від того, як налаштована громада і чи є в тому містечку або селі активні люди чи організації”, — пояснює Євген Голованевський.
До допомоги людям, яких евакуювали, долучається чимало областей.
“Черкащина, Вінниччина, Закарпаття, Тернопільська, Львівська області. Тобто, загалом, багато областей готові розміщувати людей і допомагати. Немає байдужості чи небажання. За весь час роботи був тільки один негативний випадок на Закарпатті, в селі Нересниця. Ми повністю відновили будівлю, вона була на 100% готова, але громада відмовилася фінансувати її та приймати людей. Вона 9 місяців простояла порожньою, і це було дуже важко. Зрештою громада нічого так і не заплатила, але принаймні будівлю передали під установу для дітей із ДЦП, які живуть із батьками та які потребують спеціальних умов. Її використали для переселенців з Покровської громади. Ця історія була дуже неприємною, і після цього ми вирішили більше не працювати в Закарпатській області, хоча там є багато місць, де можна було б зробити щось хороше. Але цей досвід показав, що не завжди це можливо”, — пояснює Євген Голованевський.
“Потрібно, щоб громади отримували державну підтримку”
Ще однією проблемою для організації залишається брак підтримки та розуміння від держави.
“Ми грошей від держави не отримуємо і не просимо. Нам вони не потрібні. Але держава має спрямовувати кошти на підтримку тих громад, які приймають людей. Було б логічно за три роки розробити механізм субвенцій від державного або обласного бюджету до місцевих громад. Але цього досі немає. Ми робимо свою частину роботи, але потрібно, щоб громади отримували державну підтримку. Це кошти, які спрямовані на наших громадян. У перший рік війни ми розуміли, що держава не встигає займатися всім, тому й не очікували великої допомоги. Але тепер, після трьох років адвокації цього питання, нічого не змінилося. Я повторюю це чиновникам сотні разів, і не просто будь-кому, а тим, хто ухвалює рішення.
Кожного тижня проходять засідання координаційного штабу з евакуації, де це питання порушується. Проблема зрозуміла всім, але чому її не вирішують — у мене немає відповіді”, — наголошує Євген Голованевський.
За словами координатора відбудови, організація не тільки не просить гроші в держави, а робить все можливе, щоб знайти фінансування із Європи.
“Ми розглядаємо нашу діяльність як спосіб залучати кошти в економіку України. Є багато закордонних організацій, які хочуть допомагати Україні, але не завжди є механізми для ефективного використання їхніх коштів. Ми ж працюємо так, щоб 100% отриманих грошей залишалися в українській економіці. Ми не збираємо гроші в українців, а навпаки — приносимо їх у країну. Але хотіли б, щоб держава взяла на себе відповідальність за своїх громадян і розробила дієві механізми підтримки найбільш вразливих людей. Це не так складно, тим більше, що до цього змушує форс- мажор — війна”.
“Що ви будете робити? На річку Дніпро дивитися!”
За 11 років діяльності організації “Схід SOS” було чимало історій, пов’язаних із евакуацією. Як хороших, так і поганих. Але є одна, яка найбільше запам’яталася координатору відбудови.
“Була одна жінка, дуже старенька. Вона майже не виходила зі свого поверху, жила на четвертому. Це були перші етапи евакуації. Ярослав Корнієв, який зараз координує цей напрям, тоді займався прийомом людей у Дніпрі та шукав прихистки, які ще були на той момент. А я шукав логістику — транспорт, людей, які могли б туди приїхати. Ми мали домовленості з лікарнями по дорозі, які приймали людей на кілька днів, щоб надати їм необхідну допомогу. У ті перші тижні та місяці ми з колегами з кол-центру щодня телефонували людям, які мали їхати наступного дня, щоб підтвердити їхню готовність. Часто це були розмови, під час яких ми намагалися вмовити людей виїхати, бо вони відмовлялися. Уранці, коли щось прилітало у двір, вони кричали: «Заберіть нас зараз!», а потім, коли ми приїжджали, передумували. З цією жінкою ми говорили тиждень, і за цей час навіть подружилися. В якийсь момент вона сказала мені:
— Женечка, ну куди я поїду? Кому я там потрібна? Що я там буду робити?
І я відповів:
— Що ви будете робити? На річку Дніпро дивитися!
І вона погодилася. Наші хлопці її забрали, повезли. Їй потрібно було просто знайти якийсь сенс для переїзду. І цей сенс — побачити Дніпро, якого вона ніколи в житті не бачила, — став вирішальним.
Спочатку вона приїхала у Дніпро, потім у Черкаси, згодом у Польщу. Ми періодично зідзвонювалися — іноді вона скаржилася, іноді сміялася. Я її ніколи не бачив особисто, лише говорив телефоном, але у нас був, так би мовити, роман на відстані. Їй було далеко за 70. На жаль, вона померла вже в Польщі. Але вона не була самотня — навколо були люди, які допомагали їй, доглядали. Коли їй стало дуже зле, до неї навіть надсилали вертоліт. Вона дуже гордо про це розповідала”, — ділиться спогадами Євген.
Координатор відбудови пояснює, що евакуація — це не просто перевезти автобусом людей із одного міста в інше.
“Загалом 80 тисяч людей ми не евакуювали самотужки. Значну частину роботи виконують партнерські організації: вони займаються перевезенням, забезпечують транзитні центри. Наша роль — знаходити фінансування та спрямовувати його туди, де воно найбільш необхідне. Фізично ми не завжди перевозимо людей, але без нашої координації евакуація просто зупинилася б. Таке вже траплялося.
Евакуація — це не лише логістика. Важливо також подбати про документи, медичну допомогу, психологічну підтримку. Люди мають не просто виїхати, а й отримати необхідну допомогу на новому місці. Це велика частина нашої роботи”.
Від редакції:
Якщо ваша громада бажає взяти участь у проєкті з ремонту будівель під геріатричні пансіонати, ви можете заповнити форму звернення про благодійну допомогу на сайті організації “Схід SOS”.
Також ви можете зателефонувати на “гарячу лінію” організації. “Гаряча лінія” благодійного фонду “Схід SOS” працює щодня з 08:00 до 18:00, крім неділі. Безкоштовно зателефонувати можна за номером: 0800 332 614.
Крім того, до фонду можна звернутися через соціальні мережі:
• Viber: (099) 710-48-72, (099) 311-53-14
• Telegram: (096) 108-60-48
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
