ГЛУЗД

“Москаль поліз у наш город, він не розуміє, що в нас зараз весновання. 


Ми мусимо закінчити війну, у нас немає часу затягувати із цим. Жінка дзвонит і каже: “Чоловіче, скільки можна? Орати треба, кілько цеї войни? Бери бігом Москву та й ходи додому”, — з усмішкою та гумором починає наш діалог капелан Михайло Арсенич, а далі додає: “У нас кожен став волонтером, кожнісінький: баба-пенсіонерка, діти в школі та садках почали малювати листівочки. Війна настільки об’єднала народ, що нам не треба НАТО, воно ще вступить у Збройні сили України!”.

Михайло Арсенич — один із засновників Капеланського центру. Волонтерську діяльність та пастирське служіння для військових отець розпочав 8 років тому. Капелан  —  один з тих, хто наполіг, щоб громада московського патріархату, яка перебувала поблизу аеродрому, покинула територію. Михайло Арсенич розповів Глузду про загрозу російської церкви для Коломиї та держави загалом, також поділився своїми прогнозами щодо завершення війни.

Російська церква працює зі структурою ФСБ, а не з Богом…

Московська церква на об’їзній  —  це спостережний пункт, який робив наводки по аеродрому. Якщо не помиляюся, її побудували в період 2008–2010 років.

Ми приїхали сюди з активістами і попросили, щоб до доби громада покинула територію. Вони не просто не зробили цього, а ще й приїхали до нас з пропозицією приймати переселенців. Ми розуміли, які переселенці приїдуть — диверсійна група рф.

Ми залишили вимоги: виїхати на час війни, оскільки це становить загрозу безпеці коломиян.

Священники  —  не місцеві, думаю, більшість громади не усвідомлювала, що тут відбувається. 

Ми знайшли в цій військовій базі (церквою я не можу її назвати) заготовані продукти, приблизно на дві роти, 120 осіб, спакований одноразовий посуд, термоси… Знайшли один автомат АКМ і два пістолети, які зареєстровані на парафіян. Дивно, коли люди ходять до храму зі зброєю, правда?

Російська церква працює зі структурою ФСБ, а не з Богом.

У приміщенні біля церкви був навчальний центр, де зомбували дітей московською пропагандою, тепер у нас там пункт для переселенців. На стінах багато російської символіки, а книжки релігійного спрямування — російською мовою, російських видавництв, російських ідеологів, серед них навіть зовсім нехристиянські. 

Московська церква — структура, яка працює на “великую росію”, а не для спасіння душі. Настоятель тієї церкви за громадянством українець, за душею  —  падлюка. 

ПЦУ для них — це ворожа структура, бо не має стосунку до Москви. Багато священників були готові перейти в ПЦУ після отримання Томосу, але вони розуміли: російська православна церква — не просто церква, з неї важко вийти. Дехто з тих, хто намагався вийти, потрапляв в автокатастрофи чи лягав спати і зранку не прокидався. 

Основна мета організації — щоб наш воїн не став убивцею

ГО “Військовий капелан” ми зареєстрували в середині 2015 року, однак організація працювала на повну ще задовго до того. Ми забезпечуємо військових спорядженням, основна мета організації — щоб наш воїн не став убивцею, а залишався воїном, щоб у нього не було бажання крові, а лише знищення ворога. Це може зробити тільки християнська спільнота. 

На цей час у Капеланському центрі тільки капелани Коломийщини, хоча до організації “Військові капелани” належить також багато священників із Чернівеччини. З гуманітарною допомогою в центрі працюють також капелани з Києва, Харкова, Дніпра, які  краще знають дороги туди.

Ми отримуємо допомогу з-за кордону і відправляємо буси в гарячі точки. Є капелани, які відправилися в гарячі точки, у нас завжди хтось туди їде.

Тепер я рідко веду духовні бесіди з військовими, бо дуже багато роботи, ми в ці дні менше працюємо над військовою душею, більше над збереженням їхнього життя. Тут дзвонить Польща, тут Чехія, тут наші, яким потрібні паролі на проїзди і т. д.

У період російського вторгнення в Молдову ми з підрозділом УНСО заїхали, щоб вивести дітей з Придністров’я, і трохи повоювали. Війна завжди змінює світосприйняття, і тоді ти найбільше пізнаєш Бога. Так я пішов у семінарію, а капеланом став 2014 року. Священство — це покликання. Капеланське служіння відрізняється від парафіяльного. Пароху буває важко зрозуміти людину, яка вбивала. Капелан працює на війні, з війною, у кожному військовому ти бачиш незламну частинку Бога, силу самопожертви. 

Від початку війни я ще не був удома. На парафії завжди є хтось, хто замінює мене.

Капелан старається не стріляти, але коли ми говоримо про те, що священник не може брати в руки зброю, ми сумніваємося у святості апостола Петра. Хіба він носив меча, щоб урізати собі хліба? Це була зброя. Якщо щось загрожує твоєму життю, ти повен боронитися, ким би не був, чи священником, чи єпископом. Зброю капелан може застосувати, якщо є загроза його життю або життю побратима. 

Капелан має не тільки духовно підтримувати, якщо він не буде розумітися на зброї, то стане ізгоєм. 

У нас була така історія: сидимо в Пісках, Новий рік, москалі луплять по аеропорту, касета за касетою, ми сидимо на пісках куримо і п’ємо каву, а по рації хлопці просять полагодити покемона (так назвали кулемет). Він зламався і мене послали його лагодити. “Я посилаю тобі попа”,  —  сказали наші військові в рацію. А з іншого боку наш відповідає, що йому не молитися треба, а полагодити покемона — він ще не знав, що всі наші попи технарі. 

Я полагодив і він мені каже: “Батюшка, я на все сподівався, але те, що ви за 20 секунд знову поставите покемон у роботу і чітко, добросовісно віддасте честь і поїдете назад… Я все життя проходив до церкви, але з такими попами не спілкувався”. 

Якби на Марсі були люди, думаю, вони б теж нам допомагали

Ми допомагаємо військовослужбовцям, які їдуть на фронт, і психологічно, і духовно, і матеріально. У всіх бригадах є військові, яких ми відправляли з нашого центру. 

Капелани дають нам запит бригади, також можемо надати необхідне конкретній людині, яка того потребує. Намагаємось більше допомагати добровольчим батальйонам. 

Тепер дуже важко отримати спорядження, але ми маємо безпосередній контакт з канадцями.  

Також Капеланський центр тимчасово приймає переселенців, ми даємо тут прихисток, коли не встигаємо знайти житло. 

З їжею нам допомагають жінки-переселенки, які приходять готувати. 

У нас дуже багато волонтерів, вони розкидані по всьому світу. Якби на Марсі були люди, думаю, вони б теж нам допомагали. Інколи дивує, коли не ми шукаємо людей, а вони самі приходять до нас. 

Тепер трохи проблематично з коштами. Тільки пальне витягує 15000-18000 грн. Наразі потреби в продуктах немає, якщо хтось має і хоче допомогти, то хай притримає в себе. Ми не знаємо, скільки триватиме війна, але думаю, що на Великдень ми вже будемо святити паску на красній площі, яка буде носити ім’я Степана Бандери. Якби нам закрили небо, то ми змогли б ступити в росію вже за 2 тижні.

Найважче  —  подзвонити мамі

До всього можна звикнути, найважче — подзвонити мамі військового… Найчастіше це роблять капелани. Ми постійно спілкуємося з військовими і приблизно розуміємо, кому і як краще сказати про їхню смерть…

У мене воюють сини, я знаю, як це чекати. Один у Дуці, один у Карпатській Січі, а дочка допомагає тут, із центром, хоча в моїй родині всі вчителі: старший працює в Лючацькій школі, середущий — у Коломийському ліцеї № 4. Мала ще вчиться, закінчила курси парамедицини і тепер, у свої 18, збирається на фронт. Я не в захопленні від того, що діти воюють, думаю, ніхто з батьків від такого не в захопленні, нема чому радіти. 

Мені набагато легше бути зараз з дітьми в гарячих точках, ніж просто приймати дзвінки, але я потрібен тут, займаюся координацією Капеланського центру. 

В окопах немає атеїстів

Друзі — це ті, які завжди готові витягнути тебе, ризикуючи своїм життям. 

Під час війни народжується дружба, яка ніколи не з’явилася б у мирний період, посилюється любов до своєї сім’ї, бо ти прекрасно розумієш, що можеш її втратити будь-коли. Ти зовсім по-іншому ставишся до своїх дітей, дружини, до матері, до рідних людей. Ти розумієш, що не знаєш, чи повернешся. Військовий кожну секунду переживає, як останню.

Війна дає зовсім інше бачення світу. Вона зближує людину з Богом більше, як будь-що інше… Стає сильнішою віра, ти реально розумієш, що в тебе життя  —  секунда. Ти маєш каятися і йти до Бога безперебійно, бо секунда — і ви об’єднаєтеся.

В окопах немає атеїстів… Це складно зрозуміти. Я не кажу, що всі військові християни, є представники різних віросповідань, але атеїстів я не зустрічав… Вони можуть бути на навчальній базі, а в окопі, під обстрілами, атеїстів не буває. 

Навіть у колисці москаль вже є небезпечним

Я більше ніж переконаний, що до Великодня ми переможемо. Для нас основне — щоб наша влада не зупинилася на українських кордонах. Ми повинні знищити Москву раз і назавжди, кожного москаля треба ліквідувати, кожнісінького. Коли ми прийдемо до Москви надамо незалежність усім: і бурятам, і чеченцям, усім. Але кожного москаля треба ліквідувати, навіть у колисці москаль небезпечний. Якщо ми не зробимо це тепер, то через 30 років вони знову підуть на Україну і будуть уже воювати наші внуки. 

Вони прийшли сюди, щоб знищити українську націю, а наше завдання — знищити рф. Я переконаний, що це станеться. Вони не мають права на існування після того, що зробили з нами. Коли одні москалі нас убивали, ті, “кращі” москалі, мовчали. Ми не можемо зупинити дикого москаля, якщо не будемо радикальними. 

Ховаючись у підвалах, ми ніколи не виграємо війни і Москва не буде наша. Потрібно вийти з підвалу, викопати окоп і воювати.

Будь-хто цивільний може звернутися в наш центр і здобути необхідну базу для самооборони. 

Ми дуже любимо свого ворога, ми завжди ставимося до нього толерантно

Навіть під час бойових дій ми дуже любимо свого ворога, завжди ставимося до нього толерантно. У нас не вбивають полонених, не катують і не мучать. І це правильно: до воїна потрібно ставитися, як до воїна, навіть якщо це ворог. Однак не дати можливості для дій ворога — це не тільки обов’язок нашої служби безпеки чи правоохоронних органів, а й самих громадян. 

Не можна вбивати з ненавистю, бо це призведе до зневіри воїна. Ми любимо москалів, щиро любимо… А ліквідовуємо їх, бо вони небезпечні для наших сімей та родин, нашої держави.

Ми не народжувалися вбивати, ми народжувалися любити

Психологічна травма не настає того дня, коли ти відпрацював, але кожен військовий пам’ятає свого першого вбитого. Ми не народжувалися вбивати, ми народжувалися любити. Ми народжувалися добрими, але ворог прийшов на нашу землю, ми не загарбники, тому наша війна священна, з нами Бог. 

Про те, що москаль перейде в широкомасштабну війну, я казав ще 2014 року. Вони натякали на це 1939-го, 1945-го, 90-го років. Вони завжди вмішувалися в наші вибори. 

Кожен, хто пробує зазіхати на мою державу, емігрує не до Ростова, бо Ростов буде Україною, а далеко за межі Сибіру. 

Підтримати Капеланський центр можна, переказавши кошти на картку:  5168742731754911  —  Арсенич Михайло Васильович.

Журналістка: Оленка Гелетюк

Фотограф: Назарій Яжинський

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
🔸телеграмі 
🔸 вайбері
🔸 вацапі
🔸 фейсбуці
🔸 інстаграмі
🔸 твіттері

Наші партнери