Це було 1 липня. У дощовий і прохолодний день на головній площі Люксембурга біля знакової для місцевих мешканців статуї, яку називають “Золота пані”, зібралася група підтримки для Мішеля. Він вирішив подолати велосипедом шлях від тої площі аж до Софії Київської.
Коли він ділився своєю історією в Івано-Франківську, то на його трекері вже було 1900 кілометрів й п’ять країн позаду. ГЛУЗD розповідає, чому Мішель Мертен вирушив у цю мандрівку і як він відчув Україну.
Спорідненість з Україною
Мішель Мертен за походженням німець, вже багато років працює політичним журналістом у найстарішому виданні Люксембургу “Luxemburger Wort” (“Слово Люксембургу”, — ред.). Він створював багато матеріалів про ситуацію в Україні і те, як допомагають постраждалим від війни в його країні. Одні з героїв його публікацій — LUkraine (Асоціація українців у Люксембургу, яка діє з 2014 року та допомагає Україні, — ред.) — у грудні запропонували Мішелю поїхати разом із колоною авто в Україну. Так Різдво він провів у Києві і там зрозумів, що хотів би, на знак солідарності, провести великий велотур, хоча вже запланував на час відпустки велосипедну подорож на південь до моря.
“Більше сенсу мав би тур до Києва, бо я відчув спорідненість із цією країною”, — пояснив мандрівник.
Це благодійний тур. Мішель спонукає всіх, хто хоче підтримати його, донатити LUkraine, які спрямують ці кошти на продуктові пакети для мешканців Харківщини та для реабілітації дітей з усієї країни, яка триває у Карпатах та реалізується у співпраці із Торгово-промисловою палатою України. За словами журналіста, на особисті потреби він використовує власні кошти.
“Мене надихає те, як люди долучаються допомагаючи. Я маю товариша у Швеції. Він телефонував мені й розповів, що має кілька днів відпустки, тому планує відправити в Дніпро броньовані автомобілі швидкої допомоги.
Коли я починав, це був маленький проєкт і я не здогадувався, скільки резонансу він матиме. Не знаю, скільки наразі зібрано коштів, але я часто отримую повідомлення від читачів свого блогу про поїздку, що вони надіслали внески. Це фінансовий аспект, а є ще емоційний, коли я спілкуюся із людьми. Україна — це країна, де живуть чудові люди. Ось вам вагома причина, чому я це роблю”, — каже журналіст.
Мішель Мартен розповідає: оскільки під час Другої світової війни Люксембург був окупований нацистами, то такою датою, як для українців є 24 лютого, для люксембуржців є 10 травня 1940-го, і попри невеликий розмір країни, люди всіляко намагалися допомогти Україні.
З українським прапором
У перший день до туру долучився друг Мішеля, 74-річний міністр закордонних справ Жан Ассельборн, який проїхав 20 км.
“Жан є відвертою людиною, і він сказав, що правильним рішенням було б фізично усунути Путіна”, — каже велосипедист.
З Люксембургу Мішель вирушив до Німеччини, далі до Чехії, після цього перетнув кордон Польщі, де серед обов’язкових місць для його відвідин був Аушвіц. Усю поїздку Мішель крутить педалі із прапором України й фотографується з ним на кордоні кожної країни. Взяти з собою прапор порадили друзі. “Візьми його як накидку”, — казали вони. Ділиться, що тепер відчуває себе невід’ємним від прапора.
Перед кордоном з Україною Мішель ночував у наметі. Тоді він переймався через ситуацію на кордоні, оскільки взимку йому із колоною допомоги довелося простояти цілу ніч. Коли зранку прибув на польсько-український кордон, його побоювання справдилися. На пропускному пункті прикордонник сказав Мішелю, що він не може перетнути кордон велосипедом. Та він зустрів сім’ю вихідців з України, які жили в Німеччині і їхали відвідати родичів. Вони запропонували чоловікові перетнути кордон разом із ними та взяти велосипед у свій спринтер.
Традиційного фото на кордоні він не міг зробити, тому вирішив зупинитися задля світлини біля першого прапора, що побачить. І така зупинка була у Львові. Завдяки знайомій переселенці Мішель отримав контакти українців, яким відгукнулася його ініціатива, й вони долучалися до велопоїздки на невелику дистанцію.
“Я зустрів багато місцевих людей, які гостили мене у своїх помешканнях. Це вражає”, — ділиться Мішель.
Коли взимку 2022 року у Києві чоловік вперше в житті почув повітряну тривогу, йому стало неспокійно і він побіг до метро. Зараз для нього ця реальна загроза стала настільки звичною, що вже не лякає.
Мішель ділиться історією, яка трапилася з ним у Винниках поблизу Львова. Залунала тривога — і він запропонував спуститися у підвал. Та почув від хлопця з місцевої сім’ї, що краще померти швидко від влучання, ніж довго мучитись під завалами. Йому було сумно, що в молодої людини можуть бути такі думки.
Без сумнівів
За словами Мішеля, великої відмінності між дорогами Європи та України немає. Але на півночі Європи автошляхи добре облаштовані для велопоїздок, у Люксембурзі та Польщі трохи гірше. У Німеччині є дороги, де взагалі заборонений рух велосипедом, а за порушення можуть заарештувати.
Це не перший великий тур Мішеля. Таких уже було два — у 2013-му й 2018-му.
У 2013 році він здійснив мандрівку Трір-Рим-Афіни-Єрусалим дистанцією майже 4000 км. Тоді вона давалася важко і через два дні після старту, як жартує Мішель: “Я вже навіть телефонував мамі, щоб вона мене забрала”.
У цій поїздці все інакше. Через поставлену ціль ніяких сумнівів не виникає. Єдина важкість для нього, яка трапилася в Україні, — це схили від Львова до Івано-Франківська під час дощу.
“А ще в Україні дуже милі туристи. Навіть коли мене обганяли, то залишали багато простору”, — додає Мішель.
Журналіст ділиться, що допомагатиме Україні й коли повернеться додому. Весь час у мандрівці він вів блог, де розповідав, що з ним трапилося під час велотуру, а також нотував історії, щоб створити подкаст.
“Як я говорив на початку поїздки у Люксембурзі: «Ні дощ, ні росіяни не зупинять моєї подорожі». Я не знаю, що буде далі, бо тури займають дуже багато часу. Це не те, що можна робити щороку, але я планую і надалі працювати для України. Слава Україні!”.
Підтримати ціль велотуру можна за реквізитами:
IBAN: LU28 0030 3148 6941 0000
BIC: BGLLLULL
Організатори просять залишати примітку “Charity Bike Tour”.
Журналістка: Ірина Блаженко
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
