ГЛУЗД

Христина Богатчук з Верховини, однак уже 5 років мешкає у столиці. Тут з нею траплялося чимало різних історій, про деякі з них ми вже тобі розповідали: вона боролася з мовною дискримінацією, якої зазнала на роботі.

До широкомасштабного вторгнення дівчина писала музику, працювала SММ-менеджеркою, керівницею різних проєктів. Тепер вона допомагає хлопцям на передовій зі спорядженням, технікою та зброєю. 

“Я казала, що буду в Києві від початку війни і до кінця, а якщо треба буде брати в руки зброю, то візьму. По-іншому зараз неможливо — це моє місто, моя країна, і я її нікому не віддам. Я йшла записуватися до тероборони та у Збройні сили України — мене не взяли, на жаль, бо в пріоритеті люди з військовим досвідом. І я почала займатися волонтерством”. 

Це не перший досвід у волонтерській діяльності Христини. 

“Я ще волонтерила під час Майдану, але мені було 13-14 років, тому не мала змоги так допомагати, як можу тепер. Потім часто приїжджала до своїх друзів у Коломию, й ми з друзями заснували благодійну організацію Konyk Help, так почалася моя волонтерська діяльність”. 

Роблю те, що можу

“Я дуже розчарувалася, коли мене не взяли ні в тероборону, ні в ЗСУ, але досі маю надію, що піду воювати, бо я до цього готова. Проте тепер у мене назбиралося понад 5 батальйонів ЗСУ в Києві та за межами, також є окремі спецпідрозділи військовослужбовців, яким допомагаю. Роблю те, що можу”. 

Христя розповідає, що в перші дні широкомасштабного вторгнення возила військовим гігієнічні засоби, білизну, медикаменти, їжу, бо наші хлопці захищали нас без нічого. Зараз дівчина допомагає з амуніцією, зброєю, боєприпасами та різною військовою технікою. 

22 лютого

“Того дня я була на мітингу під російським посольством, де протестувала проти того, що путін визнав псевдореспубліки. Ще тоді відчувала, що щось може бути… На мітинг ми збиралися, щоб показати і донести всьому світові, що не будемо мовчати, а якщо буде повномасштабне вторгнення — готові боротися до кінця”,  — ділиться Христина. 

24 лютого

“Минуло два дні від мітингу, я прокидаюся о 5 годині ранку від дзвінка подруги, яка живе на Лівому березі річки Дніпра (я на Правому). Вона каже: “Христинко, прокидайся, почалася війна”. Емоції від почутого були дуже різні. Я обдзвонила своїх знайомих, щоб негайно їхали з міста. Сиділа в підвалі рівно одну годину, відтоді більше не спускалася, не мала часу”.

Тримаймо тил


“Хочу порадити людям, які втомилися чи засумнівалися — брати приклад з військовослужбовців: вони непохитні та сміливі, заряджають мене. 
Якщо втомилися — відпочивайте, пийте більше води, старайтеся спати. Особливо рекомендую людям, які в Західній частині України, тримати тил, бо ми будемо приїжджати до вас, щоб перезарядитися. Важливо, щоб люди, які в безпечних місцях, максимально були в ресурсі — продовжували робити те, що робили до цього, не забуваючи про війну. Тримайте тил і не здавайтеся — це дуже мотивує тут, на передовій”. 

Коли закінчиться війна, я…

“…розумію, що мені важливо масштабуватися, бо кожного дня отримую багато запитів на допомогу. Вже шукаю приміщення, щоб відкрити штаб гуманітарної допомоги, де буде працювати команда волонтерів, яку я зібрала”. 

У майбутньому Христя планує допомагати дітям, людям, які залишилися в Києві, та військовим.  

“Хочу юридично зареєструвати благодійний фонд, тепер це зробити неможливо, а коли закінчиться війна, одразу це зроблю. 
За ці 27 днів моє життя перевернулося на 360 градусів. До війни були плани, амбіції, стратегії. Я звільнилася з роботи, бо відчуваю, що зараз з головою у волонтерстві і буду в цьому ще довго”. 

“Військове обладнання дуже дороге, тому постійно збираю кошти”. Надсилати їх можна сюди: 5375414110463329 — Богатчук Христина Михайлівна.

Журналістка: Юля Варчук
Фото: архів Христини Богатчук

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
🔸телеграмі 
🔸 вайбері
🔸 вацапі
🔸 фейсбуці
🔸 інстаграмі
🔸 твіттері