Розповідаємо тобі про коломиянина Олега, який привіз в Україну чималу допомогу з-за кордону. Це тепла історія про небайдужих людей, які щиро вірять у нашу перемогу!
Ранок 24-го
Ванкувер, Канада. 7 вечора. Різниця в часі з Україною — 10 годин.
Олег Глиняйлюк тоді був на тренуванні з айкідо. Після нього хлопець побачив пропущений дзвінок від своєї дівчини. Зазвичай вона не телефонує йому о 5 ранку, тому Олег зрозумів, що щось трапилось. Перевірив новини: путін розпочав повномасштабну війну в Україні.
Перші секунди — шок. Хлопцеві ніби хтось запхав ніж у серце. Він не витримав і заплакав. Увімкнувся режим збереження рідних людей. Хлопець хотів перевезти маму, сестру і дівчину в надійне місце, але вони відмовилися.
(Не)байдужість
Олег почав обдумувати, як він може допомагати в цій ситуації. Вирішив прилетіти в Україну, бути у важкі хвилини разом зі своїм народом і допомагати всім, чим зможе.
Хлопця неабияк підтримала українська громада, зокрема настоятель УГКЦ у Ванкувері отець Михайло. Він познайомив Олега з багатьма людьми, яким розповів, що той їде в Україну. Відтоді масово почали збирати допомогу. Один канадець українського походження, який уже в третьому поколінні є власником найбільшого магазину військової амуніції в Канаді, пожертвував товару на близько 15 тисяч доларів. Він розумів, що Україна палає і її потрібно рятувати всіма силами й ресурсами.
Єднання людей
10 канадських видань узяли в Олега інтерв’ю про ситуацію в Україні. Після того у фейсбуці йому написало близько 20 канадців з метою допомогти. Дехто з них уже купив квитки і летить у Польщу, а потім прибуде в Україну. Серед них військова медсестра, яка працюватиме в нас на волонтерських засадах. Писали й чоловіки, які хотіли долучитися до Інтернаціонального корпусу. Чоловік, який був волонтером Червоного Хреста в Індії, купив квитки і разом з трьома канадцями прилетить до Кракова, щоб допомагати українським переселенцям. Так до Олега доєдналося чимало людей.
Логістика
Весь волонтерський рух в Україні розвивається доволі ситуативно й динамічно. Хлопець має чимало друзів, які волонтерять. До них він і звернувся, щоб дізнатися, які речі є найнеобхіднішими. За цим списком ще у Ванкувері Олег почав збирати товар. Українська громада оплатила десять багажів у літаку — понад 200 кілограмів. До того ж хлопець сконтактував з віденськими волонтерами, з яким навчався і жив пів року. Серед них була українка, разом з нею хлопець знайшов волонтера, який довіз його в Польщу. На кордоні Олег зв’язався із ще одним волонтером, який був на нейтральному боці українсько-польського кордону. Той довіз хлопця з багажем до складу у Львівській області. А вже звідти Олегові друзі відправили допомогу в гарячі точки, у Харків і в Луганську область: 24 окрему механізовану, 79 десантно-штурмову і 22 бригади.
Що зараз потрібно військовим?
Найнеобхідніше — бронежилети та каски. Тепер Олег працює над тим, щоб доставити їх з Канади. Є певні труднощі — потрібна ліцензія. Олегові друзі в Канаді працюють над тим, щоб її отримати. Якщо все вдасться, можна буде передати велику кількість цього товару.
Під час воєнного стану доукомплектовують бригади, відповідно, для всіх не вистачає бронежилетів, касок.
Окрім того, у Ванкувері збирають амуніцію, медикаменти та турнікети. Світ об’єднується. Це не просто війна в Україні — це боротьба за демократію.
Символ перемоги
Перед від’їздом з Ванкувера з Олегом трапилася цікава історія. Один ірландець дізнався, що хлопець їде в Україну, запросив його на сніданок і подарував Кельтський хрест. Хлопець сказав ірландцю: коли Україна переможе, він поверне йому хрест. Так вирішив.
Ірландський народ схожий на український, він теж має історію боротьби з окупантом. І хоч нація менша, вони вибороли свою державу, бо сильні духом. Так буде і в українців.
…ми маємо значно більше шансів, ніж росія
Олег до останнього не вірив, що розпочнеться війна, думав, що цей тиск створено, щоб виторгувати якісь умови чи налякати світ. Він не вірив, що росія і, зокрема, путін настільки божевільні, щоб почати повномасштабне вторгнення.
Хлопець був учасником Революції гідності, тоді вчився на першому курсі Київського університету. Спочатку не всі вірили в перемогу Майдану, адже влада Януковича мала більше ресурсів. Європа тоді не допомагала. Але згодом, переосмисливши сенси, народ повірив, що Майдан переможе. Олег нагадує, що тоді ми йшли до кінця, ми перемогли. Так само в цій війні: можливо, й виглядає, що в нас шансів менше, але це не так. Насправді маємо їх значно більше, ніж росія.
Волонтер переконаний: за нами перемога, бо українське суспільство підтримують мільйони людей. Наша армія — не номінальна. Це весь народ і вся Україна. Ми однозначно переважаємо кількістю, якістю та мотивацією. Ми на своїй землі, ми її захищаємо. Українці готові битися до останнього і робити все, що в їхніх силах. На нашому боці правда. З нами Бог. Тому ми переможемо.
Журналістка: Уляна Сторощук
Дизайн: Ірина Блаженко
За оновленням стеж:
🔸телеграмі
🔸 вайбері
🔸 вацапі
🔸 фейсбуці
🔸 інстаграмі
🔸 твіттері
