Олег Кіращук: “Мені здається, що отой ангел з ескізу мене врятував, я пообіцяв собі: якщо виберуся живим — напишу його”

Ми навідалися в майстерню, де впродовж року панує великодній дух, та поспілкувалися з відомим писанкарем, коломиянином Олегом Кіращуком

Майстерня — це одна з кімнат у будинку подружжя, у якому панує творчо-робоча атмосфера. 

Ми розпитали Олега про його творчий шлях, участь в українсько-російській війні та традиції створення писанок. З них і почнемо…

Про стародавні традиції й писанкарство

У давнину чоловікам не можна було писати писанки, це мали робити тільки жінки, а під час менструації і вони не могли писати, бо казали, що не буде тієї магії, яку б мала мати писанка. 

Колись фарби робили з природних барвників. А в написанні писанки була певна магія. Дорогою по воду ні з ким не можна було ставати до бесіди. Дівчина приходила додому, заварювала воду на фарбу та додавала галун (як грудка солі). 

Усе починалося з молитви, писали писанки пізно ввечері, зачинивши всі вікна й двері, щоб ніхто не подивився злим оком. Робили це за кілька днів до Великодня. 

Дівчина виймала паски з печі і ставила туди на декілька хвилин писанки з воском, щоб він стік. Виймала писанку, віск втирала ганчіркою, яку через рік клала поміж дров і запалювала вогонь, щоб спекти паску вже в новому році. Також цю ганчірку використовували, коли хтось хворів на бешиху: її запалювали й махали, щоб видурити цю болячку із хати.

Магічною вважали писанку, написану на заплідненому яйці. Часто після освячення в писанках робили отвір, випускали білок та жовток і такими розписаними шкарлупами прикрашали хату. 

Мама покутянка, тато гуцул, а я поєдную і ті, і ті орнаменти

Писанки писала моя мама і бабуся. Мама покутянка, тато гуцул, а я поєдную і ті, і ті орнаменти. 

Не планував займатися писанкарством, але ми жили бідно, мама писала писанки на продаж, а я допомагав їй.  

Орнаменти почав збирати, коли серйозно зацікавився писанками. Перші були із села моєї бабусі. 

Коли повернувся з армії, знову писав писанки і так захопився, що мама почала переживати, що я не знайду дівчини. Після покутських писанок узявся за складніші, гуцульські. Почав писати космацькі писанки зі збірок, яким було понад 100 років. 

Покутська писанка бере свій початок із часів Трипілля, там прості орнаменти, але вони мають величезну історичну цінність. 

А далі взяв велосипед, цибулю, хліб, сів на дизель-поїзд і вийшов у Городенці, їздив по селах велосипедом і питав людей, хто пише писанки. Що віддаленіше було село, то цікавіше знаходив, були навіть язичницькі орнаменти. Я шукав стареньких жінок і від них отримував старовинні орнаменти різних сіл. 

Мав книжку з вишивками, інколи використовував ті орнаменти на писанках. Тепер майже все побудоване на моїй фантазії з деякими вкрапленнями народної традиції. 

Мріяв видати книжку з орнаментами, які зібрав. Поїхав для цього в Москву на заробітки, але за ту роботу мені віддали гроші аж через рік. Я за той час устиг одружився, ми з дружиною ті гроші вклали в житло. 

Тоді свої роботи я розміщав на сайті, він існував, мабуть, роки два, але користі з нього було мало. Я перестав платити за хостинг, так сайт поступово зник. 

Вона просила мене, щоб я повернувся живим

З дружиною я познайомився, коли йшов платити за телефон, раніше це завжди робила моя мама. Дивлюсь, така файна дівчина. Ми познайомилися, а рік по тому випадково побачилися, розговорилися, так усе й закрутилося… 

Ми зустрічалися два тижні, а потім сказав, що я хлопець зайнятий і не маю часу на зустрічання, запитав:  “Заміж виходиш чи ні?”. Оля погодилась. 

З’ясувалося, що дружина не розуміється в писанках, проте тепер вона дуже мені допомагає. 

На майстер-класі в Німеччині зібралося 45 дітей. Тоді дружина дуже вчасно і неочікувано для мене почала допомагати. Оля талановито будує композиції, тому почала розробляти схеми для герданів. Вона дуже терпляча.

Коли я був на Сході, ми з нею постійно говорили телефоном. Вона підтримувала мене і просила, щоб я повернувся живим, а коли повернувся, увесь час тримала мене за руку, куди б ми не йшли.

Не вкладалося в голові, що тут війна, а в цей час у Коломиї люди спокійно ходять стометрівкою

2014-го я відчув, що повинен захистити свою країну. Тоді наші діти були ще малими, тому мені було гірко від думки, що вони можуть залишитися без батька. 

Спочатку сім’я була проти, але я сказав дружині, що так чи інакше піду, а з криками чи без  —  вирішувати їй. 

Тоді в нас було 1000 доларів, і ми витратили їх на амуніцію мені і моєму підрозділу. Також мені допомогли друзі.

На війні було все: голод, холод, виснаженість, активні бої за “дебальцівський плацдарм”. Не вкладалося в голові, що тут війна, а в цей час у Коломиї люди спокійно ходять стометрівкою.

Під час мого останнього бою під Дебальцевим, були думки, щоб підірватися гранатою, бо це краще, ніж потрапити в полон. Щоб згадки про дітей не сковували в бою, уявляв, що я сирота, що не маю ні дітей, ні дружини, і тоді ставало легше. Але потім знову згадував про родину, про те, що на мене чекають, і від цього на душі знову ставало важко. Після бою телефонував дружині і просив пробачення за такі думки. 

Під час одного з останніх боїв мені зателефонував товариш. Я не знав, чи виберемося ми живими, тому коротко розповів, що там відбувалося. Мені було важливо, щоб знали, що я загинув, а не просто втік. Потім зник зв’язок…

Додому я повернувся з пораненням. У перші місяці поводився агресивно, але потім знову став спокійним, жінка каже, що тепер я спокійніший, ніж був до війни. 

Після повернення був період, коли не міг заснути без спиртного. Це увійшло у звичку, але я це поборов. Побачив, що стається із хлопцями, і намагався стримуватися. Після Дебальцевого це був виклик, бо щодня згадував те, що бачив там. 

Війна дуже сильно вплинула на мою творчість

Мені, як художнику, участь у війні особливо важко далася…

Щоб відволіктися між боями, я робив ескізи. Зображення писанки з ангелом залишилося в записнику в бліндажі, з усіх ескізів я запам’ятав тільки його. 

Було декілька ситуацій, коли я думав, що не повернуся живим. Мені здається, що отой ангел з ескізу мене врятував, я пообіцяв собі: якщо виберуся живим  —  напишу його.

У перший рік після повернення я написав тільки три писанки, і це було через силу. Я писав, бо потрібно було для виставки. 

Тепер нормально пишу, але все ще важко досягнути того мистецького рівня, що був до 2014 року.  Війна дуже сильно вплинула на мою творчість. Дивлюсь на ті роботи, які колись викликали в людей аплодисменти, і сам собі аплодую, бо тепер такого вже не повторю. Я можу зробити якусь копію цих давніх робіт, але немає стільки нових ідей, як було до війни. 

А це мій писачок, я розробив його сам. Він працює за допомогою електрики. 10 років тому американці побачили цю технологію і подарували мені американський писачок, щоб було зручніше, але я дуже звик до свого електричного, тому досі ним пишу.

Після повернення з АТО мені запропонували відкрити свою виставку в музеї Писанкового розпису. Вона мала тривати місяць, а затягнулася на три роки.

Мої роботи були на виставках у США, Люксембурзі та Японії. Мені туди не вдалося поїхати. Відвідав тільки виставки в Естонії та Німеччині.

Своєї колекції писанок я й досі не маю, бо зазвичай продаю їх. Ціна стартує від 400 грн, усе залежить від обсягу роботи.  

Хоч написав понад 15 000 писанок, я впізнаю свою за мотивами. 

Текст: Оленка Гелетюк
Транслітерація: Каміла Чернєцова
Фото: Назар Яжинський


А щоб у твоєму житті було більше Глуzду —підписуйся на наш телеграм-канал.