Раніше вулиця Чехова — тепер Степана Тарабалки, Героя України, легендарного військового пілота, якого вважали «Привидом Києва». Таким чином у Коломиї віддали шану загиблому захисникові та водночас продовжили деколонізацію громади. Також ім’я Степана віднедавна має вулиця у його рідному селі Королівка, яка колись була Шкільною — одне з багатьох найменувань, що також приніс нам радянський союз.
Чому важливо перейменовувати вулиці, як цей процес триває в Україні та які проблеми виникають, з’ясовував ГЛУЗD.
Нові назви для вулиць — пошук компромісу
Питання перейменування вулиці на честь Степана Тарабалки пройшло кілька етапів. Про це розповідає мати Героя України Наталія Тарабалка. Ініціативу подали побратими Степана, потім були слухання щодо перейменування та зустріч із представниками влади, було обговорення по всій громаді на цю тему, до діалогу запрошували всіх охочих, якщо було кілька варіантів назви однієї вулиці — голосували. До уваги, каже пані Наталія, брали всі зауваження. 22 вересня 2022 року вулицю Чехова офіційно перейменували на Степана Тарабалки.
Якось до матері полеглого Героя України зателефонував житель цієї вулиці. Він запитав, чи не буде жінка проти, якщо він на своєму будинку розмістить портрет Степана, щоби кожен, хто буде йти повз, знав і бачив його обличчя.
Пані Наталія вже давно розуміла, що, на жаль, полеглих воїнів дуже багато. Немає так багато вулиць, щоб вшанувати всіх загиблих. Вона розуміє їхніх рідних, які також хочуть, щоб іменами їхніх близьких називали вулиці.
Є приклад, коли на одній вулиці жили кілька загиблих воїнів — всі достойні і гідні. У такому разі починають шукати компроміси. Була пропозиція назвати вулицю — Героїв України або ж встановити обеліск чи дошку, щоби згадати всіх, хто на ній мешкав.
«Це маркер російської присутності на нашій землі»
«Кожна назва вулиці, кожен вказівник із написом “вулиця Пушкіна, Червоноармійська, Леніна, Лермонтова” — це як невеликий російський прапорець на будинку, це маркер російської присутності на нашій землі. Вони зайняли за собою топонімічний простір. Наше завдання зараз — нарешті привести це все до ладу», — каже співзасновник проєкту «Деколонізація. Україна» Вадим Поздняков.
Це харківська ініціатива, яка згодом поширилась на всю Україну. Проєкт працює для того, щоб у нашій державі ставало менше російських згадок.
Він пояснює: перше, що роблять окупанти на українських землях, — скасовують наші рішення про перейменування, зносять наші пам’ятники. Вони не церемоняться. То питання, чому ми маємо церемонитись із тим, що вони нав’язують Україні?
Одне із найскладніших питань, на думку Вадима Позднякова, — перейменування вулиць на честь загиблих військових. Це, зокрема, спосіб заглушити біль втрати для рідних. Але є, до прикладу, невеликі міста, де 300 вулиць загалом, із них перейменуванню підлягають фактично кілька, і водночас там вже є 150 воїнів, які загинули. Чи то буває таке, що у селі загинуло десять військовослужбовців, а там всього п’ять вулиць, з яких, умовно, можна перейменувати тільки якусь Вишневу.
«Фізично вшанувати кожного військового перейменуванням вулиці ми вже не можемо», — зазначає громадський діяч.
Проєкт «Деколонізація. Україна» і багато громад, у найкращому разі, перейменовують вулиці на честь людей, які отримали статус Героя України, або людей, які були відомі не тільки тим, що пішли на фронт, а вели суспільно корисну діяльність.
Краєзнавець, кандидат історичних наук, доктор політичних наук Іван Монолатій зауважує, що у царині політики пам’яті має бути виважена державна політика.
«Напевне, такою центральною інституцією був би Український інститут національної пам’яті. Він мав би запропонувати (у формі різноманітних інформаційних матеріалів) сценарії чи шаблони виходу з таких ситуацій (перейменування вулиць на честь героїв. — Ред.). Як провадити оцю політику пам’яті, щоб вона не стала містечковою, яка не буде залежати від особистих чи політичних мотивів? Тут є ота незрима грань — має бути фаховість і здоровий глузд», — зазначає науковець.
Деколонізація вулиць — на фінішній прямій
Питання деколонізації в Україні фактично на завершальному етапі. За словами Вадима Позднякова, якщо рахувати від початку повномасштабного вторгнення, то змінено назви 95-96% вулиць із тих, що мали бути перейменованими. Залишилося дуже мало. Хоча об’єктивно говорити про цифри ще рано, адже зараз їхній проєкт має багато роботи і опрацьовує чимало інформації.
«Те, що ми мали, і те, що маємо зараз, — це суттєві зміни», — наголошує активіст.
Щоправда, не обійшлось і без скандалів. Процес дерусифікації та деколонізації в Україні не минає спокійно.
Один із прикладів — ситуація в Одесі, коли начальник Одеської обласної військової адміністрації Олег Кіпер заявив про перейменування вулиць у місті та демонтаж пам’ятника Пушкіну, а міський голова Геннадій Труханов виступив проти.
«Виходячи з логіки “деколонізаторів”, ми маємо відмовитись від усього того, що зробило Одесу світовим брендом. Говорячи простою мовою — це “обнуляє” наше місто. Для скасування перейменування та збереження нашої історичної і культурної спадщини Одеська міська рада вимушена вжити всіх передбачених законом заходів», — заявив Труханов.
Також він опублікував опитування, щоб люди визначились: вони «за» чи «проти» перейменування. А згодом повідомив, що голосували не тільки одесити, а й жителі інших міст України, навіть люди, які живуть за кордоном.
«Нам дуже приємно, що ви переймаєтесь долею нашого міста, але все ж таки наголошую: долю Одеси повинні вирішувати справжні одесити», — зазначив мер.
Не тільки в Одесі були такі випадки. У Коломиї, наприклад, вулицю Перемоги вдалось перейменувати тільки з другого разу, адже місцеві мешканці виступали проти. 1 серпня 2022 року громада на Львівщині відмовилася перейменувати вулицю, названу на честь Жовтневого перевороту. У Хмельницькій області була схожа ситуація. Їхня відмовка, чому назву Жовтнева слід залишити, — бо у жовтні багато свят, зокрема день людей похилого віку, а таких у селі 70%. Грудень 2023 року, одна з громад Волині не могла деколонізувати вулиці, там саботували перейменування на імена героїв сучасної війни.
Іван Монолатій пояснює, однією з причин таких випадків є те, що рівень політичної освіти, а відтак політичної грамотності наших співгромадян є доволі низьким.
«Свідченням цього є ситуація в середній школі, у вищій школі, загалом у гуманітарній сфері. І оті заяви політиків, що “не важливо, як називається вулиця, головне — що вона заасфальтована”, — це наслідок імперської політики і тих наративів, які свідомо вкидали в наше суспільство впродовж понад 30 років незалежності», — продовжує історик та політолог.
Прикладів насправді знайти можна багато. Але після 27 квітня 2024 року правила деколонізації змінились.
«Обласні адміністрації значну більшість цих питань закрили», — зауважує Вадим Поздняков.
Про що йдеться? Відповідно до Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії», з 27 липня 2023 року до 27 квітня 2024 року влада на місцях відповідала за перейменування вулиць. Із 28 квітня 2024 року повноваження деколонізації перейшли до обласних військових адміністрацій. У них було завдання завершити цей процес до 27 липня.
Відведений час минув, більшість вулиць перейменовані, але цей процес триває. Та й в інших напрямах є чимало роботи.
«Треба зробити так, щоб на Google Maps було внесено нові назви вулиць, щоб вказівники поміняли. Бо є вулиці, які були перейменовані ще у 2014-2015 роках, але на вказівниках усе ще старі назви. Актуальні питання російськомовних вивісок та реклами, пам’ятників російським діячам та пам’ятників періоду Другої світової війни, де багато комуністичної символіки», — наголошує Вадим Поздняков.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Журналістка: Людмила Оленюк
Дизайн: Ірина Ясінська
