США
Про те, як не загубити власну ідентичність у чужій країні, розповідає Катерина Шимоняк. Жінка одного дня зібрала речі та переїхала на інший континент услід за коханим і живе вже там більше ніж два роки.
Родом Катерина з Ужгорода, та Різдво вона завжди святкувала в Рахові — відвідувала бабусю й дідуся.
«Я гуцулка і завжди нею була. Традицій у нас багато, але найбільше запам’яталося, як ми стелили на стіл сіно, зверху скатертину, а вже потім клали всі страви. Окрім того, ми давали завжди більше столових приборів, аніж було людей за столом, бо вважали, що душі померлих приходили вечеряти разом із нами.
Страви всі пісні, у багатьох із них були гриби. За вечерею все здавалося особливо смачними, адже до того ми весь день постили й зовсім нічого не їли.
Як тільки ми сідали вечеряти, маленькі діти приходили колядувати, і так ми могли дуже довго сидіти, бувало, що за день приймали до 100 колядників.
Ми із чоловіком дуже за цим усім сумуємо, бо тут таких глибоких традицій немає. Коли переїхали в США, у нас з’явилося ще одне Різдво — 25 грудня. І тепер Свята вечеря в нас двічі на рік.
Також маємо свою традицію — запрошуємо самотніх людей, які не мають із ким святкувати, до нас у гості.
Наша дочка теж берегтиме ці традиції та звичаї. Це дуже важливо і прекрасно, що в Америці люди їх цінують”.
Юрій Орос, чоловік Катерини, греко-католицький священник, вважає, що на відміну від інших країн, в США доволі легко дотримуватися традицій.
“Тут не обов’язково знати англійську, щоб тебе розуміли та сприймали. Кожна нація створює закриту спільноту, яка зберігає свої звичаї. І якщо будь-яка інша країна не приймає так усіх інших, то США дуже дружні, тут ми не почуваємось емігрантами”.
Франція
Юлія Кучірка родом із Городенківського району Івано-Франківської області, проте вже понад 9 років живе у Франції. Традиції Різдва в неї пов’язані із селом Чортовець, де жила бабуся.
“Майже всі традиції Різдва я дізнавалася в селі бабусі, де ми святкували Святвечір. 6 січня була сімейна вечеря, а 7 січня вже ходили колядувати.
Окрім віншування та колядок, ми готували традиційні страви — кутю, варену картоплю, ліпили вареники (вони були не прості, усередину додавали ще перець на щастя, монети на достаток, а часник на здоров’я.
А вже 2010 року я переїхала у Францію. І майже все змінилося — тепер не колядуємо й не віншуємо, тільки ходимо до церкви (співаємо колядки там), ну, і традиційно — Свята вечеря із сім’єю.
Намагаюся дотримуватись традицій у приготуванні їжі — у нас досі є картопля, вареники, риба, гриби, тушена капуста й кутя.
Мій син розуміє українську, але він уже нею не розмовляє — спілкується французькою, бо в нього таке оточення. Я розповідаю йому про традиції України, про Святвечір, але думаю, що перейдемо на святкування Різдва 25 грудня, бо так зручніше, адже у Франції 6 і 7 січня — робочі дні. Чи буде син мій підтримувати ці традиції — не знаю, можливо, захоче колись, а може, й ні, подивимося.
Для мене традиційна вечеря — це не просто звичка, а щось особливе, я так відчуваю підтримку рідних, хоча вони далеко від мене. Ми завжди зідзвонюємося під час вечері, бажаємо одне одному всього хорошого, розповідаємо останні новини — такий собі Святвечір дистанційно”.
Німеччина
Іванка Стефанюк — журналістка Глузду, яка відповідальна за спецпроєкт “СВОЇ/ЧУЖІ”, де ми розповідаємо про життя активних людей української діаспори в Німеччині. Тепер дівчина проживає в цій країні й погодилася поділитися з нами своїм враженням від Різдва там. Іванка вже рік працює та проживає в одній із німецьких сімей.
“У Німеччині навіть Святий Миколай приходить раніше, не кажучи вже про Різдво, яке 25 грудня. 6 грудня дітлахи чекають на Миколая, але приносить він лише солодощі та кладе їх у взуття, яке потрібно добре начистити, бо в брудному нічого не залишить. Ще на початку грудня всі (передусім діти) отримують свій різдвяний календар (Weihnachtskalender) i, відкриваючи кожного дня певне пронумероване віконце, згідно з датою, отримують подарунки. Тому кожен ранок розпочинається із запитання, що ж сьогодні в календарі.
На Різдво, звісно, очікують найбільшого подарунка.
Наступна важлива річ — різдвяний вінок. Обов’язково потрібно прикрасити його зверху чотирма свічками. Кожну свічку по черзі запалюють у неділю, коли вся сім’я збирається за святковою вечерею.
На вулиці теж святкова атмосфера, у кожному місті можна знайти різдвяний ярмарок, досхочу напитись там глінтвейну та наїстись смаколиків. Але найважливіше, щоб Різдво було в серці, адже все довкола, як не крути, просто атрибутика та маркетинг, а справжнє Різдво створюємо ми самі”.
Ми поспілкувалися з багатьма респондентами, щоб розповісти вам про їхні різдвяні традиції, та не всі мали чим поділитися. Дехто, як тільки переїхав в іншу країну, зовсім припинив святкування — через роботу чи брак необхідних продуктів, а хтось прийняв іслам. Причин безліч, та навіть ті, які не святкують Різдва, бережно пам’ятають Святвечір у бабусі й прадавні українські звичаї.
Журналістика: Ростислава Мартинюк
Фото: архів респондентів
Отримувати сповіщення з новими матеріалами можна в нашому Telegram-каналі. Підписуйтеся і будьте в темі)
