Різдво за кордоном. Частина перша

Хтось із читачів запропонував в анкеті, яку ми просили вас заповнити, тему про святкування Різдва в різних країнах. Наша редакція оцінила ідею і взяла на опрацювання. 

Отож Різдво не в Україні, яке воно? Ми поспілкувалися з українцями, які давно живуть далеко за межами країни, як вони святкують народження Христа, які традиції зберегли, а що змінили. Наші респонденти  — люди, які живуть у Норвегії, Польщі, Австралії та інших країнах.

Норвегія

Тетяна Бондаренко родом із Херсонської області, переїхала в країну вікінгів 15 років тому. Там уже створила сім’ю та святкує Різдво по-своєму.

“В Україні до переїзду в місто святкували Різдво в моєї бабусі в Херсонській області. Готували 12 страв, запалювали свічку у вікні, як тільки з’являлася перша зірка на небі, ходили колядувати до родичів та знайомих.  Страви на столі були не лише пісні, проте завжди готували кутю, узвар, пиріжки та холодець.


Після переїзду в Норвегію про Святвечір не забувала — продовжувала святкувати. Намагаюся готувати 12 страв, завжди в нас є кутя, а от з узваром трохи складніше — тут важко знайти сушені фрукти, хоча останні роки нам їх передають з України. Пам’ятаю, навіть частувала цим напоєм норвежців на фестивалі вікінгів.


Раніше, коли жила на острові, то святкувала тільки з дітьми, а вже після переїзду в Осло почала зустрічатися з іншими українцями: вони збираються гуртом на святкування, щоб поспілкуватися, підтримати традиції. Співають колядки, смакують різні страви, також виступають діти зі школи”.

Ще в Осло є вертеп, який називається «Фолькемелоді», у ньому беруть участь українці. Їх може запросити до свого додому кожен охочий — і вони розіграють сценку вертепу та заспівають «Щедрика».

“Мої діти, хоч і народилися вже в норвезькій сім’ї, знають про традиції та підтримують їх. Коли вони були менші, ми ходили в гості та колядували:


“Коляд, коляд, колядниця. Добра з медом паляниця, а без меду не така, дайте дядько п’ятака, а ви тітка гроші, щоб були хороші”.


Сподіваюся, що традицій вони не відцураються й будуть продовжувати їх.
Цього року святкували Різдво сім’єю 25 грудня, плануємо святкувати і 7 січня в цьому самому колі.


А після Святвечора почастую колег на роботі традиційною кутею. Пригощати норвежців та розмовляти про Україну — це вже моя традиція. Для мене важливо розповідати їм про свою країну і зберігати традиції, навіть якщо я за тисячі кілометрів від дому”.

Польща

Андріанна Бігар родом зі Сваляви Закарпатської області, проте живе в Польщі вже 3 роки — спочатку роботу собі там знайшла, а тепер уже й переїхала. У рідне місто на Різдво намагається приїздити, проте, ділиться, через роботу не завжди виходить.

“Свою сім’ю я б швидше назвала сучасною, хоча дідусь із бабусею завжди зберігали традиції. Відповідно, у нас все було, як у людей: і 12 страв на столі, і молитва перед вечерею, за яку сідали строго після того, як з’являлася перша зірка на небі.


Пам’ятаю, коли була дитиною, під стіл у нас стелили сіно та кидали монети й цукерки. А після вечері ми залазили туди шукати. Дивилися, що кому попаде: монета означала достаток, цукерка — солодке життя.


Наступного дня всією ватагою дітей вирушали колядувати, так ми вітали людей із народженням Христа. Першим у хату після того, як ми поколядували, мав заходити хлопець, посіяти пшеницю на підлогу, бажаючи господарям щасливого року та всього найкращого, а за це нам давали солодощі або якісь подарунки.


Цього року 25 грудня я святкувала Різдво з поляками по-їхньому — на Святвечір вони теж збираються за столом, на якому обов’язково має бути борщ із галушками, вареники з капустою, риба запечена, капуста квашена. Здивувало те, що перед вечерею ніхто не молиться, як у нас, просто починають їсти. А після вечері всім роздають оплатек (тоненька вафелька), розламують її й підходять один до одного та бажають усього найкращого, а ще просять вибачення, якщо зробили щось  погане людині.


Також на Святвечір заведено дарувати одне одному подарунки.
У них, за традиціями, теж має бути 12 страв, але цього вже ніхто не дотримується. Колись була кутя, а зараз цим ніхто не хоче заморочуватись.


На жаль, через роботу цього року мені не вдасться відсвяткувати Різдво з рідними, хоча сподіваюся, що наступного року все ж виїду на свято до рідні”.

Фото: Оксана Санагурська

Австралія

Михайло Масик переїхав жити в Австралію з Коломиї і розповідає про адаптацію в далекій країні та свої відкриття в авторській колонці на Глуzді, а сьогодні ділиться тим, як зберіг традиції, перебуваючи на іншому континенті.

“Передусім ми — невіруючі або, як я люблю час до часу жартувати, атеїсти київського патріархату. Тому для нас релігійні свята цінні хіба що культурною складовою.


Поки жили в Україні, це був період, коли можна було трохи довше погомоніти з друзями без будь-якої прив’язки до свята. “Колядували” більше репертуар “Плачу Єремії”, “Скрябіна” та інших.


Тому після того, як переїхали, нічого особливо не змінилося: як не ходили до церкви, так і не ходимо, як не сповідували жодної релігії, так і не сповідуємо, як зустрічалися з друзями, так і далі зустрічаємось. Щоправда, за океанами вже зовсім інші люди. Найбільша біда, що не співаємо, бо гітарист залишився в Коломиї.
А дітям розповідаємо про українські релігійні традиції. Обов’язково пояснюємо, що наші бабусі вірять у Бога і це треба сприймати як належне. Благо, толерантності в австралійських школах присвячують дуже багато часу і дітям дуже легко прийняти це.


Моя дружина Оля любить та вміє смачно готувати, ми з дітьми залюбки допомагаємо, тому і традиційних 12 страв маємо навіть в Австралії. Ба більше, одного року ми розклали пікнік із дванадцяти страв прямо на пляжі, і це викликало величезне здивування у всіх, хто ще не дуже добре знав, наскільки ми можемо бути шаленими.

Фото: архів Михайла Масика

Через специфіку клімату Австралії тут навіть увечері може бути +30  градусів, тому й вирішили, що значно краще спакувати готові страви в сумки-холодильники, розігріти дещо на спеціальних плитках, що є  біля кожного пляжу, і святкувати біля океану. А діти тим часом ліпили «пісковика» — це такий собі аналог українського сніговика, тільки наш був із піску.

На нашому столі є узвар, щоправда, важко знайти сушені фрукти у країні, де вони завжди свіжі.
Так вийшло, що цього року через роботу та навчання ні Різдва, ні Нового року не святкували взагалі, але ми завжди намагаємося якось цікаво провести цей день”.

У наступній частині матеріалу пишемо про святкування Різдва в США та Франції.

Журналістка: Ростислава Мартинюк

Фото: архів редакції Глуzду

Отримувати сповіщення з новими матеріалами можна в нашому Telegram-каналі. Підписуйтеся і будьте в темі)