ГЛУЗД

Учора, 4 травня, на Вічевому майдані Івано-Франківська відбулась акція “Save Mariupol”. Долучилися небайдужі франківці, гості міста, громадські активісти, представники ЗМІ, понад сотня матерів, дружин, дівчат бійців, які зараз перебувають на заводі “Азовсталь”. Учасники звернулися до Президента України та світових лідерів, щоб вони вжили рішучих дій, аби врятувати воїнів та маріупольців.

Надія Михайленко розповідає, що її рідні зараз захищають місто. 

“Двоє дітей, чоловік і брат. Я дуже хочу, щоб вони врятували Україну, а Україна врятувала їх, і східна частина України вистояла”,  —  зі сльозами на очах ділиться жінка.

Дружина офіцера полку “Азов” 24 березня виїхала з дітьми з Маріуполя. Вона зверталася до Президента України і всіх міжнародних спільнот з проханням допомогти.

“Звільніть людей. І з Азовсталі, і з Маріуполя. Благаю Вас. Зробіть що-небудь. Зробіть диво. Я кожен день бачу всіх поранених. Серце обливається кров’ю за наших хлопців, за жінок, за дітей. Ми не милися місяць. Не їли, не пили. Там день за рік. У тебе до 12 години дня вже болять нирки, бо цей страх такий жорстокий. Ти не можеш нічого робити. Зварити суп дитині за цілий день — це так важко. Ти на це витрачаєш 3-4 години. Наше життя ділиться до того, як мій чоловік надішле хоч маленьку звістку”, — розповідає дружина офіцера.

Організаторами акції є Штаб оборони Прикарпаття та родичі бійців полку “Aзов”.

Голова Штабу оборони Прикарпаття Сергій Сивачук наголосив, що люди зібралися на акцію “Save Mariupol”, щоб привернути увагу всього світу.

“Усі ці люди два місяці в оточенні. Ми щодня і щохвилини не полишаємо надій на їхній порятунок. Так само вони не полишають своїх сподівань і надій на нас. Ми в мирній частині України зробимо все, щоб витягнути їх з пастки. Тому сьогодні ніхто не буде мовчати, навпаки, усі будуть говорити, що Маріуполь  —  це Україна, а Україна  —  це Маріуполь”,  —  додає Сергій Сивачук. 

На акції також був присутній заступник командира першого батальйону полку “Азов” Тарас Романович. Він нещодавно втратив ліву руку. Чоловік, який родом з Івано-Франківська, розповідає, що від 2014 року в складі “Азову” захищав Україну. Весь цей час жив у Маріуполі. Там одружився, і там народилися його дві доньки.  

“Я ще такого не бачив, щоб місто просто зрівнялося із землею. Я був готовий і сам загинути, людина до всього звикає, але до того, що там було, звикнути дуже важко. Ти встаєш і кожен день виконуєш свою роботу. Думати про те, що буде завтра, — не важливо. Я втратив там руку, але не втратив віри й людяності. Ми знали, що нас чекають, підтримують і нас ніхто не покине. Якщо зараз їх не вдасться звільнити, це буде удар по всьому українському війську. Мені хочеться вірити, що цього не буде. Як тільки я вилікуюсь, то повернуся і зроблю все можливе, щоб далі битися й воювати. Якщо загине мій полк, я не зможу спокійно жити. Ми повинні спробувати їх урятувати”, — розповідає заступник командира першого батальйону полку “Азов”.

Журналістка та фотографиня: Уляна Сторощук

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
телеграмі 
вайбері
вацапі
фейсбуці
інстаграмі
твіттері

Наші партнери