ГЛУЗД

Зміни відбуваються тоді, коли людина стає такою, 

якою є насправді, а не тоді, коли вона намагається 

стати тою, ким не є

А. Бейсер “Парадоксальна теорія змін”

Останніми роками ми намагалися розвиватися, займатися і зовнішнім, і внутрішнім світом, самостійно та з допомогою психологів ставити собі дедалі більше питань про те, як влаштовано буття, навіщо ми існуємо та чим наповнювати наше життя. Ми прагнули самореалізації, вигадували найрізноманітніші пояснення людському буттю й існуванню кожної людини. Так ми вже влаштовані — шукати сенс. Це не завжди вдається робити в повсякденному житті: нас можуть відволікати дрібні клопоти, миттєві переживання та зовнішні чинники, проте кожен з нас хоч раз ставив собі питання: “Навіщо я живу?” і “Який у цьому сенс?”. Гештальт-психотерапевтка, психологиня, супервізорка Служби турботи про психічне здоров’я БФ “Право на захист” Катерина Дорум розповіла ГЛУЗDу, чому нині важливо не втрачати цінність.

Екзистенційна криза, або криза втрати сенсу

Зустрічаючись зі смертю, зі свободою, самотністю, ми неодмінно приходимо до переосмислення свого життя. Часто це дає нові сили й виводить життя на новий рівень: коли людина після розлучення, переживаючи самотність, знаходить своє покликання і починає творити неймовірні картини, онкохвора перед смертю встигає написати хорошу книгу, а батько, який утратив дитину, відкриває в собі приголомшливого фотожурналіста. Один з відомих екзистенційних психологів Карл Ясперс стверджує, що ми починаємо замислюватися про сенс у найскладніших ситуаціях: загроза життю, страждання, втрата, беззахисність перед зовнішньою подією. Саме це ми називаємо екзистенційною кризою, або кризою втрати сенсу.

Війна нас занурила в неї. Ми не мали часу підготуватися до цього зіткнення, не мали змоги сісти і спокійно поміркувати, як проживати дні в цих складних умовах. Часто завдання покращити життя замінюють банальні питання виживання, а особистий творчий розвиток програє необхідності визначитися з тим, де я тепер житиму, чим займатимусь, щоб прогодувати сім’ю.

Війна ламає все звичне, руйнує міста, будинки та життя людей. Вона відбирає в нас багато сил і змушує виживати. Війна не залишає ресурсів на ту самореалізацію, до якої ми звикли і якої прагнемо в мирний час. Це кипляча пекельна лава, що знищує дуже багато цінного на своєму шляху. Жах, безсилля, тривога, біль, страх, горе — її екзистенційні супутники, вірні пси. Чуючи їх гавкіт, ми часто почуваємось дуже маленькими розгубленими людьми, на тендітні плечі яких лягає не лише завдання вижити, а й наново відповісти собі на питання: “Як і навіщо мені жити далі перед обличчям смерті близької людини, стоячи на згарищі свого, по цеглинці складеного будинку або опинившись разом з дітьми в іншій країні?”.

Чорна вороняча зграя

Стрес — частина повсякденного життя, проте у воєнний час він триває довго і змушує нас відчувати, що все позбавлене сенсу. Кожна людина хоче вірити, що її життя має цінність, однак під час війни вона дивиться на нього крізь туман і гадає, що її існування не має змісту. Це може викликати дуже складні та болючі переживання й реакції:

  • Навіщо потрібне моє життя, коли довкола такий жах?
  • Що я можу зробити, коли все погано?
  • Кому я потрібний? Куди йти, якщо на мене ніхто не чекає?
  • Що мені тепер робити, коли все моє зруйноване?
  • Кому тепер можна вірити?
  • За що мені все це?

Всі ці питання чорною воронячою зграєю налітають на нас, приголомшують, збивають з ніг. І саме вони — симптоми тієї самої кризи втрати сенсу на фоні війни. Все наше колишнє життя зруйновано. Його доводиться будувати заново, а ресурси мізерні. 

Є гарна новина: як людина сильніша за ворона, так і сильніша за ці питання. І відповіді на них завжди є всередині нас, навіть якщо зараз ми їх не чуємо. Хай сенсу не бачимо, цінність буде в тому, як ми живемо, який вибір робимо. 

Що нам може допомогти?

Мистецтво маленьких кроків, усвідомлення приналежності до більшого, присутність близьких і нескінченна людська сила, що є всередині кожного з нас.

Введіть рутину.

Кава зі своєї чашки, умивання улюбленим милом уранці, поливання квітів, врегулювання сну та споживання їжі за розкладом — такі базові дії дадуть опору та сили.

  • Додайте сенсу.

Складіть список улюблених дій. Згадайте та запишіть, що допомагало вам раніше, коли вам було погано і важко, та спробуйте знайти для цього місце в новому житті.

  • Ведіть журнал подяки. 

Нагадуючи собі про те, у чому вам пощастило, ви можете створити диво зі своїм психічним здоров’ям та знизити рівень тривожності.

  • Дайте собі час.

Домовтеся із собою про те, що ви не вирішуєте питання “на все життя”, що ви плануєте прожити місяць (тиждень або хоча б кілька днів).

  • Збільште кількість дотиків.

Пробуйте частіше обіймати близьких та себе. Прості й легкі погладжування себе повернуть вам почуття власного тіла.

  • Коли вам здається, що ви нічого не зробили, пам’ятайте: ви зробили основне — вижили.
  • Коли вам здається, що ваші дії малі, пам’ятайте: будинок починають з маленького каміння і воно — необхідна частина цілого.
  • Коли вам здається, що ви самотні, пам’ятайте: ви є частиною великої української нації і в цьому дуже багато сили.
  • Коли вам здається, що ви нікому не потрібні, згадайте, скільки людей ви зустріли на своєму шляху, скільки з них зараз поряд з вами.
  • Коли ви думаєте, що більше нічого не зможете, зверніть увагу на те, скільки справ ви вже зробили сьогодні, які б залишилися без вас.
  • Коли вам здається, що ви губите віру, візьміть за руку свою дитину, погладьте кота, подивіться на небо над вами. Світ існує і потребує вас, щоб не шепотіла вам пітьма.
  • Коли вам здається, що немає нічого, пам’ятайте: найтемніший час перед світанком і він завершується.

Журналістка: Уляна Сторощук

Дизайнерка: Ірина Блаженко

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
телеграмі 
 вайбері
 вацапі
 фейсбуці
 інстаграмі
 твіттері

Наші партнери