Вони приймають душ раз на тиждень, але і це небезпечно, оскільки під час купання можна зазнати зґвалтування. Ці діти живуть без особистого простору, тут немає незалежних умов та відчуття безпеки — так само, як і справедливості. За непослушність тут карають психіатричною лікарнею, і це ще далеко не увесь перелік “переваг” життя у спеціалізованій школі. Про реалії життя українських сиріт публічно та відверто написала юристка і блогерка Інна Мірошниченко, яка є прийомною матір’ю та громадською активісткою. Саме це й привело жінку того дня у стіни спецінтернату.
“Всі їдять одне й те саме, всі носять одне й те саме, всі займаються одним і тим самим”
19 листопада юристка та інфлюенсерка Інна Мірошниченко опублікувала у своєму блозі допис про те, що відбувається за стінами спецшколи у Новому Селі, що на Тернопільщині.
Юристка підкреслила — потрібно змінити суспільні норми, щоб діти могли знайти родини й отримувати належну увагу. Про те, що система для дітей-сиріт далеко не ідеальна, вона зрозуміла, коли вирішила усиновити двох дітей.
На думку Інни Мірошниченко, найстрашніше в дитячих будинках — відсутність індивідуального підходу.
“Там ні в кого немає алергій, проблем зі здоров’ям, усі мають робити те, що є в розкладі групи. Умовно, в цьому ж закладі, який ми перевіряли, був хлопчик, який до цього ріс у сім’ї, але в нього в окупації загинула мама, а тато воює, і так дитина потрапила до інтернату. І хлопчик знає, що в нього лактозна непереносимість, але вся їжа з молоком. Йому альтернативи не пропонують, бо в інтернаті навіть таких слів не знають. У них не проводять такого обстеження, маркера навіть немає, тому — в сенсі? як це лактозна непереносимість? І він ходить голодний майже увесь час, бо він не може їсти молока, йому стає погано”, — розповідає юристка.
Як приклад Інна Мірошниченко розповідає історію своїх двох усиновлених дітей.
“Мій син у чотири місяці тільки почав самостійно дихати — і його одразу перевели з лікарні у дитячий будинок. Але він важив небагато. Коли йому виповнилося, як і всім у групі, шість-сім місяців, їх усіх почали садити на горщик. Це був такий протокол поведінки для всієї групи. Усі поїли, тепер вони сидять на горщику, поки не зроблять всі свої справи. А моя дитина не була до цього готова. У нього були травми, вивих тазового суглоба і викривлений хребет тільки через те, що його примусово садили тоді, коли його тіло не було до цього готове. Добре, що ми забрали його у два роки і займалися його реабілітацією, бо, наприклад, років у п’ять-сім він би вже мав інвалідність, бо не міг би нормально рухатися”, — розповідає Інна.
На думку юристки, усе тому, що немає індивідуального підходу.
“Ніхто не аналізує, що йому так не можна, бо всі роблять одне й те саме. Всі їдять одне й те саме, всі носять одне й те саме, всі займаються одним і тим самим. Щодо здоров’я, якщо ми говоримо про моїх дітей: коли ми забрали Ангеліну, в неї були такі вітамінні дефіцити, що її треба було стаціонарно лікувати. І тільки лікарі, із якими ми спілкувалися, зрозуміли, що для неї це буде ще більша травма — одразу із родини потрапити в лікарню. Саме тому дозволили нам лікувати Ангеліну дома. Тому ми п’ємо тоннами ці пігулки вдома, і ці дефіцити піднімаються дуже-дуже повільно. Тобто тільки зараз, нещодавно, ми здавали аналізи і побачили перше зрушення”, — ділиться юристка.
“Завдяки громадському моніторингу ми можемо бути в кількох місцях одночасно”
Інна Мірошниченко пояснює, що ідея про громадський моніторинг розпочалася півтора року тому з ініціативи представника Уповноваженого з прав дитини — омбудсмана.
“Саме омбудсман своїм офісом постійно здійснює моніторингові візити (виїзні та невиїзні). З часом стало зрозуміло, що таких перевірок замало. І Ірина Суслова, яка є представницею омбудсмана, запропонувала на базі офісу створити громадський моніторинг, його представниками є благодійники, які вже по 20 років допомагають дитячим будинкам і бачать, що насправді відбувається в таких закладах. Це люди, які мають сімейні форми виховання, тобто дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, які звідти забрали дітей. Це також ті, які випустилися з інтернатів, люди, які усиновили. Адже людина, яка працює в офісі омбудсмана, цілком ймовірно, може бути абсолютно не дотичною до теми дитячих будинків і просто не розуміти глибину проблеми”, — розповідає Інна Мірошниченко.
Юристка також пояснює, що завдяки тому, що громадський моніторинг на цей момент уже має приблизно 50 представників, це дуже допомагає під час перевірок.
“Можна виїжджати в кілька регіонів одночасно, в різні інстанції, дитячий будинок, в лікарню, куди завгодно, щоб проводити моніторинг одночасно і не дати змоги в іншому місці директорам таких закладів підготуватися заздалегідь. На такий моніторинговий візит відправляють групу від 6-ти до 12 людей. Це працює таким чином: ми завжди запитуємо, хто з громадських активістів може поїхати, по черзі телефонуємо і запитуємо. У такій групі обов’язково повинні бути психологи, психотерапевти, які мають досвід роботи з дітьми, комунікації з ними, щоб не нашкодити, а також медичний юрист чи працівник, державні службовці”, — пояснює Інна Мірошниченко.
“Дитина може жити в жахливих умовах, але почуватися комфортно, якщо поруч є дорослий, який дарує їй любов”
Юристка Інна Мірошниченко розповідає, що, на жаль, насправді ситуація із Новосільською спеціальною школою на Тернопільщині — це тільки один із прикладів таких закладів для дітей.
“Мене насправді не вразило, бо я точно знаю, що така ситуація — непоодинока. І винятки — це скоріше дитячі будинки, де цього немає. Де класне ставлення персоналу, де дитину цінують, люблять. Це, в будь-якому разі, не місце для дитини, їй там погано, але хоча б про неї там турбуються і морально не знищують. Те, що ми бачили в спецзакладі в Новому Селі Тернопільського району, — це середня статистична картина. Тобто це, скоріше за все, ми будемо бачити в кожному другому, а інколи і частіше, закладі”, — із сумом констатує юристка.
Одним із жахливих прикладів є ситуація із дитячим притулком на Львівщині, де дітей закривали в ізоляторії в якості “покарання”. За даними омбудсмена, вихованців дитячого будинку регулярно поміщали в ізолятор в якості “покарання”. Таким чином місцева адміністрація нібито “присікала” спроби дітей симулювати хвороби, щоб не ходити до школи.
“Відомо про факт перебування там дітей протягом 5 днів. Адміністрація закладу пояснила це тим, що діти симулюють хворобу, аби не йти до школи. Однак без цілодобового нагляду неповнолітніх залишати там за зачиненими дверима неприпустимо”, — йдеться у повідомленні.
Також осінню цього року був опублікований звіт моніторингової групи на чолі із Представником Омбудсмена щодо одного із дитячих будинків в Закарпатській області.
У такому закладі вихованців використовували як “дешеву робочу силу”, директор будинку-інтернату вчинив побиття вихованця, а також у дітей вимагали кошти, щоб купувати меблі у будинок-інтернат. Під час перевірки також встановлено, що всі банківські картки із пін-кодами до них та інші важливі документи перебували в сейфі заступника директора. І для того, щоб отримати доступ до власних коштів, діти змушені були писати їх за вигаданою “заявою”.
Інна Мірошниченко пояснює, що найважливіше кожній дитині емоційно відчувати безпеку, а не хороші умови, як не дивно.
“Вона (дитина) може жити в жахливих умовах, але почуватися комфортно, якщо поруч є дорослий, який дарує їй любов. У цьому ж закладі ми побачили, що жахливі умови, тобто, умовно, дітей забрали від батьків, у яких немає змоги їх забезпечувати, і в них там погані умови, забрали ж, можливо, у ще гірші умови. Немає логіки. Працівники мали б забрати дітей в комфортні умови, де в них є тепло, власний простір, змога розвиватися. Тоді зрозуміло, чого ви забираєте дітей від батьків. А так… виникає більше запитань, ніж відповідей. Але найбільше насправді вразило те, що в закладі існують факти насильства та зґвалтування одних дітей над іншими. Про це знає керівництво, і воно жодного разу нічого не зробило, щоб допомогти вирішити це питання”, — акцентує юристка.
Найгірше в історії спецшколи в Новому Селі, на думку Інни Мірошниченко, те, що діти і надалі живуть в тотальному страху того, що будь-якої миті їх можуть зґвалтувати.
“Тому що у цьому закладі всюди відкритий доступ, ніхто тебе захищати не буде, і вночі відбувається просто жахіття. Діти бояться лягати спати, дівчата бояться ходити в душ. Тому, може, і непогано, що душ раз на тиждень, бо на цей момент у дні купання є високий ризик того, що когось можуть зґвалтувати. І особливо вражає той факт, що коли ти кажеш людині, яка несе відповідальність, що як може таке відбуватися в навчальному закладі, а вона навіть не дивується і каже: “Знайшли кого слухати!”. Мовляв, ви їх там послухайте (дітей), вони вам і не таке розкажуть… Виникає запитання: якою виросте дитина, яка пережила насилля і прийшла по захист, а їй сказали: що ти тут розказуєш? Без сумніву, це морально знищує дітей”, — пояснює Інна Мірошниченко.
Незрозумілою, на думку Інни Мірошниченко, залишається також і реакція Тернопільської обласної військової адміністрації.
“Вони не вбачають фактів насильства, їх все влаштовує. Ми передали в слідство усі зроблені відео і записи розмов із вихованцями із спецшколи під час моніторингу. Наприклад, як я розмовляю із дітьми і вони розповідають про те, як трапилося зґвалтування в цьому закладі. І керівництво не вигнало цього хлопця із закладу, а побило. Бо вони борються за кожного учня заради коштів, які виділяє держава на нього. І слідство вважає, що там все добре, немає ніякого насилля. Тобто я для себе розумію, що, в принципі, поліція там теж далеко не неупереджена”, — констатує юристка.
Під час громадського моніторингу розпочато кримінальні провадження за чотирма статтями КК України.
№ 137 (неналежне виконання своїх професійних обов’язків щодо охорони життя й здоров’я неповнолітніх унаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило істотну шкоду здоров’ю)
№ 151 (незаконне поміщення здорової людини в психіатричний заклад)
№ 153 (сексуальне насильство)
№ 364 (зловживання службовим становищем з метою одержання неправомірної вигоди для себе, використання свого службового становища всупереч інтересам служби)
Незважаючи на всі спроби моніторингової комісії, поліція не підтвердила факти насилля в Новосільській спеціальній школі, повідомляє адвокатка Інна Мірошниченко, яка проводила там моніторингову перевірку. У своєму дописі вона акцентує, що волонтери й представники дітей, які зазнавали насильства, уже зверталися в поліцію, і їм казали те ж саме. Триває досудове розслідування.
Де діти?
Складна ситуація у спецшколі також із кількістю дітей. Офіційно — одні цифри, а насправді зовсім інші.
“Ми перевіряли документи, які керівництво школи подало в Міністерство освіти. І в них записано, що є 95 дітей, тож виділяється фінансування саме на таку кількість осіб. Але коли ми виходимо в їдальню, а це єдине місце, де є хоч якийсь облік дітей, то в день моніторингового візиту перший і другий сніданок мала лише 61 дитина. На кілька днів раніше це було 40-45 дітей. Тому 61 дитина — це була найбільша кількість присутніх дітей за місяць у цьому закладі. А де ще 34 дитини? Я запитувала в заступниці директора з виховної роботи. Вони в школі? Вдома? І уявіть собі, вона не знає, де вони… Мовляв, п’ятеро отримують освіту дистанційно. При цьому показати, де і як саме вони її отримують, бо має бути відповідне обладнання, через яке проводять навчання, вони не змогли. Але окей, це 5, де ще 29?” — акцентує Інна Мірошниченко.
“Там просто були класні іграшки, ніби це не заклад для дітей, а магазин”
Ще одна проблема дитячих будинків — фальшива картина, яку показує керівництво перед перевіркою.
“Так, про іграшки — це теж абсолютно звична ситуація для дитячих будинків та інтернатів. Завжди є красиво відремонтована за гроші меценатів і волонтерів кімната, яку показують, коли там проводять всі незалежні моніторинги, перевірки, вони там засідають, або коли приводять волонтерів. І от коли, наприклад, я чула, що перед нашим візитом теж приїжджала виїзна перевірка Тернопільської ОВА, то вони там засідали. Не в обшарпаних класах, де діти зазвичай сидять, а в цьому красивому відремонтованому приміщенні. Воно закривається на ключ і доступ туди діти мають вкрай рідко. Тільки інколи, коли там треба контент зняти для фейсбуку, хаотично, несистематично викликають дітей”, — наголошує Інна Мірошниченко.
На думку юристки, в цьому закладі для дітей немає не тільки необхідних умов, а й навіть речей для забави.
“У цій красивій відремонтованій кімнаті все одно немає потрібних іграшок і приладдя. Це ж діти з особливими освітніми потребами, як вони нам сказали, для них, наприклад, потрібні речі для сенсорної інтеграції, для всебічного розвитку. Там всього цього не було, просто класні іграшки, ніби це не заклад для дітей, а магазин. Та й ті здебільшого були запаковані. Та кімната розташована недалеко від кабінету директора, подалі від дітей. А в кімнатах, де діти щодня проводять час, є абсолютний мінімум маленьких м’яких іграшок, незалежно від віку дитини. Тобто і у шестирічок м’які іграшки, п’ять штук, так само у старшокласників теж на поличках п’ять-сім м’яких іграшок. Нічого іншого немає”, — акцентує юристка.
Напроти цієї кімнати є кухня, на якій проходять застілля.
Діти кажуть: “Скільки ми живемо в цьому закладі, всі перевірки закінчувалися однаково. Ніхто з нами не спілкувався, всі заходили в цей кабінет, там пили, виходили п’яненькі і роз’їжджалися по домах. Ви перші, хто з нами поговорив, але все одно ці історії замнуть”. Тому вони і бояться далі говорити.
Керівництво спешколи у Новому Селі не тільки не захотіло визнавати власні помилки, а й приймати допомогу, щоб у майбутньому покращити умови для своїх вихованців.
“Коли ми виявили жахливі умови, перше, що спало на думку, — ми можемо прогарантувати: благодійники зайдуть і все зроблять за нормами, як воно має бути, винятково для дітей. Але, на жаль, заклад вибрав іншу риторику. Вони кажуть: “Що це за візит моніторинговий? Він замовлений, політичний”. На мій пост вони реагували, що це, мовляв, куплена блогерша з Києва. До них приїжджали телевізійники, вони давали коментар, що в них усе добре. У них начебто дітки всі хворі, всі з інвалідністю, хоча з інвалідністю в них, за документами, лише одна дитина”, — розповідає юристка Інна Мірошниченко.
Щоб переконати суспільство, що насправді допис юристки — це фікція, керівництво почало до себе запрошувати місцевих блогерів та меценатів.
“Наприклад, один чоловік знімав туалет директора і розповідав, що в тому звіті все підроблено, бо ось, дивіться, нормальний туалет, нормальне мило, нормальний папір. А це туалет біля кабінету директора. Діти взагалі в іншому крилі живуть. Це, умовно, інша будівля, яка з’єднана з цією довгим-довгим коридором. Тобто вони вибрали тактику заперечення, замість того щоб сказати “дякую, ми все побачили, ми все виправимо, дайте нам якийсь час, буде все, як ви хотіли”. Вони навіть збирали людей на мітинг проти нас”, — наголошує юристка.
“Директор інтернату їздить і збирає дітей по селу”
Інна Мірошниченко розповідає, що після перевірки вона разом із моніторинговою комісією продовжує спілкуватися як із дітьми в закладі, так із їхніми батьками, а також вихователями дітей. Але з’явилися нові неочікувані перешкоди.
“Працівники готові були свідчити проти керівництва спецшколи, але через це вони могли втратити роботу. Згодом вони розповіли нам, що їм погрожують, вони не можуть дати свідчення порушень у спецшколі, бо їх звільнять. І навіть якщо вони погоджуються залишитися без роботи, працівники живуть в тому селі, де панує влада директора ТОВ “Україна”, який користується майном інтернату, і вони всі його бояться. Розуміємо, що це питання суто землі. Вони просто хочуть тримати інтернат наповненим, щоб користуватися 19 гектарами землі, які належать інтернату. І якщо в цьому проблема, то треба просто віддати землю в користування цьому підприємству і перестати використовувати дітей. І тоді не буде ніякого тиску на батьків та їхніх дітей. Ми пишемо заяви, подання, скарги, тільки цими займаємося, відколи повернулися, щоб привернути увагу і розповісти про дітей”, — акцентує Інна Мірошниченко.
Юристка разом із громадським моніторингом заступницю цього директора та його прибічників називають мафією, адже, як зʼясувалося, спецшкола їм потрібна для власних інтересів.
“Тобто людина працює в ТОВ “Україна” на землях, які належать інтернату і які безкоштовно використовують для ТОВ “Україна”. І потім кажуть, що або ти здаєш цих дітей в інтернат, або я тебе звільняю. А іншої роботи в селі немає. І людина не може залишитися без роботи. Бо якщо вона залишиться без роботи, соціальна служба забирає дітей через те, що в них складні життєві обставини. Таке собі замкнене коло. І дитина так чи інакше все одно потрапить в інтернат”, — розповідає юристка.
За словами Інни Мірошниченко, за це літо 18 дітей, не позбавлених батьківського піклування, влаштовані в заклад.
“Голова ОТГ їздить і збирає дітей по селу. Таким чином піарить свою школу. Спочатку починається розповідь з того, що там п’ятиразове харчування, там такі чудові умови, а вам тут, мовляв, складно. Хто не погоджується, до того підключає соціальну службу і забирає дітей, — пояснює юристка.
Після того, як моніторингова група провела перевірку, на спецшколу мали б очікувати кардинальні зміни. Однак цього не сталося, хоча саме на це і розраховували люди, які прагнули допомогти дітям.
“Якщо ми подаємо заяву про те, що скоєні такі злочини і це замовчувало керівництво, то перше, що мала зробити Тернопільська обласна військова адміністрація, — це відсторонити директора і заступників від виконання обов’язків на час слідства. І поставити інших людей. Тоді і діти би почувалися в безпеці, і могли б розговоритися, і надати ще більше свідчень. Але ні, вони залишилися. Ще навіть під час візиту, коли хтось з дітей говорив, їх потім викликали до директора і лякали, щоб вони із нами не розмовляли”, — розповідає юристка.
Незважаючи на відсутність дій з боку поліції та обласної адміністрації, моніторингова група і надалі працюватиме над тим, щоб змінити ситуацію в спецшколі на краще.
“Ми зі свого боку і надалі збираємо ці свідчення, бо вони не можуть так працювати в регіоні. Намагаємося задіяти усі можливі шляхи, щоб привести до тями керівництво та мешканців і показати, що один якийсь агромагнат точно не може тримати в страху три села і дітей в тюрмі”, — наголошує Інна Мірошниченко.
“Або ти віддаєш нам одну дитину в інтернат, або ми всіх трьох у тебе вилучимо…”
Ще однією проблемою із спецшколою в Новому Селі на Тернопільщині є те, що батьки не мають права забрати своїх дітей.
“Нам уже про це розповідали дві сім’ї. Там просто така ситуація: наприклад, ти забереш дітей на вихідні до себе і, уявімо, не хочеш повертати їх назад, бо діти розповідають про пекельні умови. Але ти не можеш, тому що школа не віддає документів. А якщо твої діти не ходять до школи, а документи оформлені саме там, то приходить служба і каже, що ти не виконуєш батьківських обов’язків. І тоді служба вилучає дітей і знову відправляє в інтернат. Тому, на нашу думку, служба за одно із цим інтернатом.
Бо діти, дорослі, 15-річні, розповідали про те, що приїхала служба у справах дітей і сільський голова, директор сказали одній мамі: або ти віддаєш нам одну дитину в інтернат, або ми всіх трьох у тебе вилучимо і вони всі будуть жити в інтернаті. Це просто нонсенс, в який не хочеться вірити, але про це кажуть діти. Є ще інша родина, яка вже чотири місяці не повертає дитину до спецшколи і не може забрати документи. Ці люди не хочуть повертати дитину, але вони весь час бояться. Загалом нам вдалося допомогти чотирьом дітям, яким ми забрали документи і влаштували в інші школи і допомагатимемо надалі”, — розповідає Інна Мірошниченко.
Юристка сподівається, що разом із моніторинговою групою їм вдасться забрати ще більше дітей із спецшколи в Новому Селі.
“Була в нас ще одна ситуація, коли ми одну дівчинку вивозили із цієї спецшколи. Вона мала статус, який дозволяв бути усиновленою ще 5 років тому, але ніхто до неї не приходив (є сайт Мінсоцполітики, на якому у відкритому доступі є всі діти, які стоять на національному обліку, а на національний облік виходять через 6 місяців після набуття статусу). А цю дівчинку не вносили в систему і штучно тримали в інтернаті. І коли ми її передали реально в сім’ю, вона щаслива та не вірила, що із нею таке відбувається… У такі моменти розумієш: усі ці зусилля були варті того. Це одне врятоване життя. Бо після того, як ми поїхали, її могли б навіть вбити за те, що вона нам розповідала. Їй 15, і від 10 років вона жила і чекала на диво в інтернаті”, — розповідає Інна Мірошниченко.
“Коли дитина почуватиметься комфортно в будь-якому аспекті свого життя — у пересуванні, доступі до медицини чи освіти, це змінить сприйняття суспільства”
Щобпокращити ситуацію із всиновленням дітей з дитячого будинку, на думку Інни Мірошниченко, потрібно створювати на місцях послуги для дітей.
“Якщо послуги для дітей з інвалідністю будуть доступними і розвиненими, це допоможе зняти бар’єри. Коли дитина почуватиметься комфортно в будь-якому аспекті свого життя — у пересуванні, доступі до медицини чи освіти, це змінить сприйняття суспільства. Це також стимулюватиме більше людей брати дітей з інвалідністю на виховання, а сім’ї, які вже мають таких дітей, не будуть відчувати, що це для них непосильний тягар. Зараз у суспільстві існує стереотип, що народження дитини з інвалідністю автоматично прирікає сім’ю на постійні труднощі. Саме через це батьки нерідко віддають таких дітей до інтернатів”, — пояснює юристка.
На думку Інни Мірошниченко, якщо створити інфраструктуру і розвинути відповідні послуги, це стане не проблемою, а лише викликом, який можна подолати завдяки навчанню і адаптації.
“Найпоширеніша відповідь на запитання «Чого тобі не вистачало?» — «Наставника»”
Для дітей у дитячих будинках є кілька форм допомоги. Наприклад, наставництво — це форма підтримки, коли дорослі після спеціального навчання, як поводитися із дітьми, допомагають їм адаптуватися до життя, розвивати навички та інтереси, а також можуть надати емоційну підтримку.
Ще однією формою поліпшення якості життя дітей-сиріт є всиновлення. Всиновлення — це юридичний процес, який дозволяє дорослим стати законними батьками для дитини, яка виховується в інтернаті. Це дає можливість дитині жити в сімейному середовищі, отримувати турботу та емоційну підтримку.
Інна Мірошниченко наголошує, що найцінніше для кожної дитини в дитячому будинку чи інтернаті — це увага.
“Жодні подарунки не замінять цього. Іграшки для дітей у закладах часто виявляються нецікавими, бо їх ніхто не вчив гратися. Діти не звикли отримувати подарунки й не знають, що з ними робити. Я кажу це як мама-усиновлювачка двох дітей. Їм ці іграшки зовсім нецікаві, бо вони просто не вміють ними гратися. У закладі, де вони жили, іграшок майже ніколи не було”, — розповідає Інна Мірошниченко.
Важливо дітей із таких навчальних закладів навчити гратися. І тут небайдужі люди можуть допомогти.
“Усі іграшки, які є у дітей, мають використовуватися за участю дорослого, який навчить ними користуватися. Дитина в сім’ї розуміє, як користуватися іграшками, адже поруч є мама і тато, які це показують. Якщо людина не готова ставати усиновлювачем, опікуном чи вихователем, вона може стати наставником і приділяти увагу дитині хоча б раз на тиждень. Навіть якщо ми не говоримо про наставництво як офіційний шлях, що є найкращим варіантом, то навіть разова благодійність буде кориснішою, якщо це увага, а не лише подарунки. Якщо ви раз приїхали, а наступного разу з’явилися лише через рік, це лише зміцнює у свідомості дитини відчуття, що всі люди мінливі, вони приходять і йдуть. У такому випадку дитина думає: «Я нікому не цікавий»”, — наголошує Інна Мірошниченко.
На думку юристки, найкраще — поєднувати подарунки з постійною увагою.
“Ідеальний варіант — стати наставником і регулярно, хоча б раз на тиждень, проводити час із дитиною. Це абсолютно безкоштовно, не має правових наслідків, і якщо ви раптом відчуєте, що більше не можете це робити, договір можна розірвати будь-коли. Ризиків для наставника немає”, — пояснює Інна Мірошниченко.
Щоб стати наставником, потрібно пройти навчання, щоб зрозуміти, як правильно спілкуватися із дітьми, які перебувають у закладах, а також отримати довідку про стан здоров’я.
“Більшість дітей, які виховувалися в інтернатах, називають наставника найкращим, що було в їхньому житті. У тих, хто не мав наставника, найпоширеніша відповідь на питання «Чого тобі не вистачало?» — «Наставника». Діти не мріють про велосипеди чи інші речі, вони хочуть дорослого, якому вони не байдужі. Наприклад, вони могли б навчитися грати на гітарі, але їх нікому було возити на заняття. Наставник міг би це зробити”, — акцентує Інна Мірошниченко.
“Процедура усиновлення дітей під час війни загалом залишилася такою, як і раніше”
Тільки на початку повномасштабної війни складно було усиновити дитину, але із середини 2022-го все змінилося.
“Процедура усиновлення дітей під час війни загалом залишилася такою, як і раніше. Однак після початку повномасштабного вторгнення процес був тимчасово зупинений через фізичну непрацездатність відповідних служб. Із червня 2022 року роботу відновлено, і до кінця року всі процеси повернулися до звичайного режиму”, — пояснює Інна Мірошниченко.
Сама процедура усиновлення, на думку юристки, є багатоетапна і складна.
“По-перше, значно збільшилася кількість людей, які хочуть стати усиновлювачами чи опікунами, але не виросли потужності цих центрів. Це призвело до великих черг на місяці вперед, а дітей немає. Це перше, з чим стикаються люди. Коли ви кажете, що люди можуть стояти три роки в черзі, то насправді лише одиниці з них можуть забрати дитину в сім’ю, коли просто чекають, поки держава зв’яжеться з ними і запропонує познайомитися. Це одиничні випадки, особливо в великих містах, де шансів практично немає”, — пояснює Інна Мірошниченко.
Юристка додає: люди, які хочуть всиновити дитину, мусять бути готовими до років очікування.
“Доведеться чекати і постійно оновлювати свої документи. І тільки потім, можливо, вам щось запропонують. Коли ми стали в чергу, ми були, наприклад, 35-ті. Тобто поки в Дніпровському районі Києва не знайдеться 34 дитини потрібного нам віку, щоб задовольнити побажання всіх 34-х кандидатів на той же вік, нас не могли запросити на знайомство із дитиною. Тому шансів дочекатися дуже мало. Навіть коли я вдруге стала в чергу, жодна дитина не з’явилася. І це, в принципі, непогано, що їх немає. Але тим, хто шукає дитину, це важко. Тому дитину треба шукати самостійно, зокрема через сайт. Але буває, що вже пів року кандидати телефонують, а їм кажуть, що анкета не відповідає дійсності. І таких анкет тисячі, що стали неактуальними з різних причин”, — пояснює Інна Мірошниченко.
В Україні є кілька форм сімейного виховання
Для людей, які хочуть допомогти дітям в дитячих будинках, є різні форми сімейного виховання.
“В Україні є патронатна сім’я, усиновлення, опікунство, прийомна сім’я і дитячий будинок сімейного типу. Усі, крім усиновлювачів, отримують допомогу від держави. Це нормально, бо, наприклад, патронатна сім’я — це та сім’я, яка надає тимчасові послуги. Це їхня робота. Держава вилучає дитину і відправляє її до патронатної сім’ї. Вони не можуть сказати, що не хочуть приймати. Ні, вони не вибирають, їм відправляють. Тому це їхня робота, і їм платять за цю роботу. Так само прийомна сім’я і дитячий будинок сімейного типу. Вони не вибирають дітей, їм їх направляють. Відповідно, їм платять зарплату і за кожну дитину. Це насправді невеликі гроші. Якщо це справді та родина, яка отримала статус дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ. — ред.) для виховання десяти дітей, то цих грошей ніколи не вистачить, їх справді мало. Гроші не виплачують лише усиновлювачам”, — пояснює Інна Мірошниченко.
Юристка також пояснює, що всиновити дитину можуть не тільки одружені люди, а й самотні.
“Навіть у шлюбі можна, якщо хтось не має змоги проходити навчання з різних причин, наприклад, робота дистанційна, перебуває далеко тощо, може податися один з членів сім’ї. Так само, якщо, наприклад, мама-одиначка, в неї просто нікого немає, навіть тато-одинак хоче усиновити чи взяти під опіку, це цілком можливо. Для чоловіків зараз це набагато складніше, бо є побоювання, що вони беруть дітей, щоб виїхати за кордон чи ухилитися від служби. Тому їх можуть більш ретельно перевіряти і мати недовіру, тоді як до жінок таких питань немає. Головне, щоб жінка відповідала критеріям: щоб мала житло в оренді чи у власності, дохід, ну і всі документи щоб були в порядку, а також відсутність судимості”, — пояснює Інна Мірошниченко.
Від редакції: За результатами службового розслідування, що стосувалося порушень прав дітей-вихованців Новосільської спеціалізованої школи, керівника школи було звільнено розпорядженням голови. Це рішення було прийнято в рамках реагування на виявлені факти насильства та інших серйозних порушень у навчальному закладі.
За результатами підсумкової комісії з проведення службового розслідування, Новосільська спеціальна школа до кінця 2024 року повинна вжити ряд заходів для усунення порушень прав дітей, виявлених під час моніторингу. Основні вимоги:
1. Усунення порушень: Надати звіт про вжиті заходи для виправлення ситуації.
2. Відповідальна особа за ліки: Визначити, хто контролюватиме видачу ліків дітям.
3. Документація: Привести в порядок облік виходу дітей на вихідні та святкові дні.
4. Інформування служби у справах дітей: налагодити зв’язок про перебування дітей у закладі.
5. Навчання персоналу: проводити тренінги для працівників щодо прав дітей.
6. Поліпшення умов: ремонтувати приміщення, туалети і душові.
Результат перевірки ще раз підтверджує аксіому: важливо не мовчати і діяти на захист дітей.
Якщо ви стали свідком або знаєте про погане поводження з дітьми в інтернатах, а також про зловживання з боку керівництва, ви можете звертатися:
1. Омбудсмена України:
• Подати скаргу можна через сайт або за телефоном гарячої лінії (044) 253-75-89 (анонімність гарантована).
2. Служби у справах дітей:
• Зверніться до місцевого відділення за адресою чи телефоном, зазначеним на сайті вашої міської чи обласної ради. Вони можуть ініціювати перевірку в інтернаті чи дитячому закладі.
3. Національної поліції України:
• Для повідомлення про злочини телефонуйте 102 або зверніться до найближчого відділення поліції. Можна залишити заяву в письмовому вигляді з чітким описом фактів.
4. Гарячі лінії:
• Національна гаряча лінія з попередження насильства та захисту прав дітей: 116 111 або 0 800 500 225. Лінія підтримки дітей та підлітків працює цілодобово.
5. Звертайтеся також до таких організацій, як “Ла Страда-Україна” чи “СОС Дитячі містечка”. Вони мають досвід роботи з подібними випадками та можуть допомогти юридично чи емоційно.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Журналістка: Мар’яна Гнот
