Спільнота взаємодопомоги “Емаус-Оселя” — одна з перших організацій в Україні, яка почала підтримувати бездомних людей, — про це каже директорка спільноти Наталія Саноцька. 12 червня 2003 року в будинку спільноти на Львівщині оселився перший мешканець. Засновницею спільноти “Емаус-Оселя” була Олеся Саноцька, якої не стало сім років тому після важкої хвороби. Директоркою стала сестра Олесі — Наталія Саноцька. Вона покинула викладацьку діяльність в університетах, аби більше допомагати потребуючим.
Наталія Саноцька розповіла ГЛУЗDу, як народилася їхня спільнота, яку допомогу надають людям, котрі живуть на вулиці, та як допомагають їм повернутися до повноцінного життя.
“Фінансів не було, але були однодумці”
“У 90-ті роки багато українців опинилися на вулиці або в інших кризових ситуаціях. Тоді Олеся була молодою художницею, дуже цікавою та чуйною людиною. Вона сама виховувала доньку, працювала на двох роботах і вирішила допомагати людям. Фінансів не було, але були однодумці. Усе почалося з роздачі їжі бідним людям біля Порохової вежі у Львові та Святої вечері для потребуючих. Так «Емаус-Оселя» розпочала свою діяльність в Україні. Тепер багато різних організацій роздають їжу, тоді цим ніхто не займався”.
За словами Наталії, тоді прийшло несподівано багато людей, і не так поїсти, як побути разом у свято, спитати, чи є десь робота, й пошукати рішення своїх проблем. Відтак Олеся дійшла висновку, що людям потрібне безпечне середовище, де вони могли б відновитись. Вона відчула, що ідея має сенс і її потрібно розвивати.
Олеся випадково познайомилася з людьми з міжнародного руху боротьби з бідністю “Емаус”. Це позапартійний, позарелігійний рух, який утворився після Другої світової війни. Олеся зуміла донести до них свою ідею, вони дали їй кошти на купівлю маленької хатини у місті Винники, що поблизу Львова.
“Там було дві маленькі кімнатки, пічка на дровах, туалет на вулиці — з цього спільнота і почала. За 20 років нашого функціонування ми маємо на цій території вже два великі будинки. У нас проживають 30 колишніх бездомних людей, які тепер працюють”, — розповідає Наталія.
“Ми хочемо, щоб вони повірили у власні сили”
Спільнота “Емаус-Оселя” тримається на трьох основних цінностях.
Наталія каже, що перша цінність — це сама спільнота, тобто родинне життя людей, яких єднає проблема бездомності. Вони опікуються одне одним. У спільноті людина відчуває, що вона не сама зі своїми проблемами.
“Друга цінність — це праця. Бездомні люди звикли просити на життя. Мешканці нашої спільноти працюють, вони заробляють на своє утримання. Ми хочемо, щоб вони повірили у власні сили та повернули собі почуття гідності. Якщо людина, яка має певні обов’язки, відсутня, інші це відчувають. Це додає їм відчуття відповідальності та потрібності. Наприклад, немає Мирона — ніхто не зачинив ворота”.
Спільнота “Емаус-Оселя” розмістила у Львові спеціальні контейнери, куди львів’яни приносять непотрібні їм речі. Щоранку автівка забирає їх із 32 контейнерів, відтак частина мешканців спільноти вантажить зібране, а хтось це все згодом сортує. Крім того, спільнота має майстерню, де дають друге життя старим меблям. Також тут є відповідальні за приготування їжі, вони готують обіди для мешканців спільноти та щочетверга для близько 170 потребуючих.
“Третя цінність — це солідарність із бідними людьми. Коли бездомна людина приходить до нас у спільноту, він переважно зосереджений на своїх потребах і проблемах. Ми перемикаємо людину на допомогу іншим, кажемо: «Ти нам потрібен, допоможи, будь ласка». Це психологічно відновлює людину. Солідарність спільноти виявляється, зокрема, у традиційній роздачі їжі щочетверга біля Порохової вежі”.
За словами Наталії, мешканцям спільноти додає впевненості те, що вчора вони самі просили їсти, а сьогодні готують для інших. Також “Емаус-Оселя” традиційно влаштовує великі трапези для бездомних і бідних людей на Різдво та Великдень. На думку керівниці спільноти, ці свята родинні, тому їм не хочеться, щоби хтось у такий день почувався самотнім.
Ще один вид солідарності — це санітарно-гігієнічний центр для людей, які втратили дім, де працюють мешканці спільноти. Вони надають перукарські послуги усім, хто їх потребує. Також перуть та видають одяг, який зібрали з контейнерів. У центрі люди без житла можуть поїсти та помитися.
“У нас є медичний кабінет, куди залучаємо професійних лікарів для тих, хто потребує допомоги. Бездомні люди зазвичай не мають документів, а отже, не можуть отримати медичної допомоги. Також ми намагаємося забезпечити цим людям дозвілля. Влаштовуємо перегляди оптимістичних фільмів у нашому центрі підтримки”, — розповідає Наталія.
“Вони такі не тому, що хочуть такими бути, — так склалося їхнє життя”
“У житті людина зазвичай не обирає найважливішого та визначального — середовища, у яке вона приходить. Хтось народився у сім’ї, де його чекали, водити до школи, прищеплювали любов до природи. А хтось прийшов у світ, де в одній квартирі живе десяток людей, або ж людина опинилася у дитячому будинку і не знає, хто її батьки. Суспільство опікується такими дітьми, але коли вони виростають, то змушені конкурувати з тими, про кого турбувалися краще.
Я порадила б людям: коли бачите бездомного, уявіть, яким він був у дитинстві, — позитивним, добрим, світлим, з довірою до світу, як і кожна дитина. Бездомність — це не безлика проблема, вона має конкретні життєві історії”.
За словами Наталії, причини бездомності є дуже різні, зокрема алкогольна та наркотична залежності. І більшість безхатьків усе ж почали вживати алкоголь на вулиці. Людина могла залишитися без домівки через втрату соціальних зв’язків, смерть близької людини чи квартирне шахрайство.
“Бездомних людей легко ідентифікувати: вони погано пахнуть, у брудному одязі, зі скуйовдженим волоссям. Вони такі не тому, що хочуть такими бути, — так склалося їхнє життя.
20 років поспіль «Емаус-Оселя» намагається донести до суспільства, що бездомною людиною може стати кожен.
На жаль, ми зараз маємо жахливу війну, яка призвела до того, що сотні людей залишилися без житла. Напевно, ці люди не могли й подумати, що одного дня залишаться без даху над головою”.
Історія колишнього бездомного чоловіка
На фейсбук-сторінці спільноти ведуть рубрику #ОбличчяОселі, де розповідають історії колишніх бездомних людей. Одна з них — про Володимира, якому 61 рік, чотири з яких він прожив у “Емаус-Оселі”.
“Народився Володимир у місті Слов’янськ Донецької області. Про рідну маму знав лише, що вона була ромської національності та залишила його ще в пологовому. Про це розповідали прийомні батьки, які всиновили хлопця, коли йому було пів року. Вони стали йому як рідні.
Володя ріс чорнявим, кремезним і статним хлопцем, з малих літ захоплювався вільною боротьбою. Сам опанував гру на гітарі та завжди був душею компанії через чудове почуття гумору і особливий шарм.
Закінчив школу, потім училище за спеціальністю слюсар-фрезерувальник. Після повернення з військової служби оженився, влаштувався працювати на завод. Сірі будні пригнічували Володю.
Якось він побачив оголошення про набір охочих в інструментальний ансамбль. Чоловік довго не роздумував. Довелося освоїти нотну грамоту, гру на бас-гітарі — і почалося зовсім інше життя. Кафе, клуби, гастролі районом та областю з концертами у колгоспах перетворювали життя Володі на яскраве свято, якого так бракувало. Непомітно з’явилася пристрасть до алкоголю.
У важкі 90-ті чудову фізичну підготовку Володі помітили в кримінальному світі, запропонували працю «в охороні» і добрі заробітки. Так непомітно для себе яскравий і відчайдушний хлопець потрапляє в дуже погані історії, які закінчилися для нього в’язницею. Там він здобув неабиякий авторитет і ще більше погруз у світі криміналу.
Другий термін Володя відбував у колонії суворого режиму, там оплакав смерть мами й батька, яких дуже любив. Коли вийшов на волю, твердо вирішив зав’язати з кримінальним світом, тому подався далеко від Донбасу — на Львівщину, до родини батька.
Безпритульність Володі почалася того дня, коли родичі батька не впустили його й на поріг, бо побоювалися його кримінального минулого, — і тривала майже 17 років.
Попри бездомне життя і ночівлю будь-де, Володя завжди тримав себе у порядку і вмів знайти контакт з людьми: мився у знайомого працівника лазні, одягався у милосердного священника. Одного разу якась жінка запросила його в одну із євангельських церков, де йому дали прихисток і роботу. Але Володя не впорався з алкогольною залежністю і знову опинився просто неба.
Коли прийшов в «Оселю», то твердо вирішив: хай там що — він втримається. Взявся за найважчу роботу — наповнював мішки одягом, що не придатний для повторного використання, і так три роки.
Останні пів року працює перукарем у новому центрі підтримки людей, які втратили дім.
«Оселя» стала для Володі не просто другим домом, тут він знайшов новий сенс життя, адже, допомагаючи іншим, він допомагає собі”, — йдеться у дописі на сторінці спільноти.
Наталія Саноцька розповіла, що раніше у їхній спільноті “Емаус-Оселя” жив Саша Горонді, який теж був у кризовій ситуації. У них навчився шити, а пізніше створив свій бренд “Horondi”, який тепер впізнаваний не тільки у Львові чи в цілій Україні, а й по всьому світу.
“Людина, яка прожила якийсь період у спільноті, вже інша”
“Ми запрошуємо бездомних людей у наш центр помитися й отримати одяг. Потім пропонуємо їм покинули вулицю та оселитися у нашому будинку. Але це цілий процес. Спочатку людина йде на збори спільноти, де має виявити бажання змінити своє життя, тоді шляхом голосування її приймають або не приймають у спільноту”.
Випробувальний термін триває місяць, впродовж нього людина перебуває у спільноті лише у денний час. Її забезпечують одягом та їжею, вона разом з іншими мешканцями працює, проходить медогляд і займається з психологом. Через місяць на зборах людина каже, чи хоче залишитися у спільноті. Якщо вона може прожити без алкоголю, готова працювати, не є агресивною — її приймають у спільноту.
“Наступний етап — це соціальне навчання, де людина проходить різні курси з психологом та соціальним працівником. Бездомним важко зранку вставати, помитися, прийти на роботу, відпрацювати весь день. Залежно від того, скільки особа живе на вулиці, вона втрачає всі ці навички і їй потрібно їх повернути. Людина, яка прожила якийсь період у спільноті, вже інша”.
Після двох років перебування у будинку спільноти, що розташована у Винниках, якщо людина працює над собою, допомагає іншим, має змогу проживати у соціальному гуртожитку у Львові. Є лише невеликий грошовий внесок на миючі засоби. Внесок потрібен для того, щоб людина звикла вести самостійно господарство. Коли вона відчує, що зможе самостійно орендувати квартиру, починає власний шлях.
Як допомогти спільноті
“У нас є контейнери, де можна залишати непотрібні речі у гарному стані. Є ще благодійні крамниці, де частину цих речей можна придбати за благодійну пожертву, а отримані кошти ми перетворюємо у їжу та засоби гігієни для бездомних людей. Звичайно, ще будемо вдячні за матеріальну допомогу для наших соціальних проєктів”, — ділиться Наталія Саноцька.
Адреси розташування контейнерів у Львові за посиланням.
Зробити благодійний внесок у спільноту можна тут.
Благодійна крамниця “Емаус-Оселя” у Винниках розташована за адресою: вул. І. Франка, 53-а. Працює з вівторка до п’ятниці з 10:00 до 19:00, у суботу з 10:00 до 16:00.
Благодійна крамниця та Майстерня добрих справ “Емаус-Оселя” діють у Львові за адресою: вул. Угорська, 2. Графік роботи: з вівторка до п’ятниці з 10:00 до 18:30, у суботу з 10:00 до 16:00.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: фейсбук-сторінка спільноти “Емаус-Оселя” та архів Наталії
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
