Михайло Вовк — громадський діяч, ведучий, засновник Drive for Life Fest та автоклубу West Roads Wheels. Тепер його бізнес закритий, адже чоловік пішов служити у 77 батальйон територіальної оборони ЗСУ. У перерві між боями Михайло писав пісні та створив гімн для свого батальйону. Після війни чоловік хоче знову поміняти автомат на мікрофон.
Михайло Вовк розповів ГЛУЗDу, які рядки з гімну є для нього найціннішими, який день вважає найщасливішим на фронті та що було найважче усвідомити на війні.
“Вижити та відправити на концерти Кобзона якнайбільше орків”
“У мене не було найменшої думки про те, що стану військовим. Грати у комп’ютерні ігри військової тематики — так, пейнтбол чи стрітбол — так, але того, що я буду брати участь у бойових діях, — не уявляв. Спочатку я був стрільцем, згодом, окрім цього, мав вивозити поранених. Далі я став молодшим сержантом роти з матеріально-технічного забезпечення, тобто все, що стосується обладнання, одягу, харчування, — моя відповідальність. Зараз я очікую підписання наказу про призначення мене головним сержантом батальйону, це новий щабель у моїй військовий кар’єрі.
Мій основний обов’язок на війні — вижити та відправити на концерти Кобзона якнайбільше орків”.
Михайло каже, що найважчим для нього на фронті було звикнути до того, що має виконувати накази командира. А ще потрібно було змиритися з думкою, що може загинути.
“Я надіюся на себе, побратимів та Бога. На війні у мене зникли страхи, які були до цього. Я панічно боявся павуків — від найменших до найбільших, а зараз спокійно знімаю їх із себе. Тут змінюється все. До війни я більше переймався побутом та матеріальними благами. Тепер я зрозумів, що сім’я — це найцінніші люди, заради яких можеш багато чого зробити. На війні я знайшов справжніх друзів, з якими пройшов пекло на землі. Людині для щастя багато не треба: раз у тиждень прийняти душ — це вау”, — ділиться Михайло.
“Можливість подзвонити додому, побачити свою дружину та прекрасну донечку Меланочку — це щастя. Я пішов на війну, коли доньці був 1 рік і 3 місяці, у листопаді їй буде 3 роки. Я пропустив золоті часи, коли вона почала ходити й говорити. Радію можливості побачити по відеозв’язку моїх прекрасних жінок. Це дає стимул працювати далі”.
“Я пам’ятаю фото, коли ми лише прийшли служити, — усі молоді та усміхнені. А зараз, напевно, на років 10 постаріли”
Михайло каже, коли їх відправили на відпочинок далі від лінії фронту, побратими подарували йому гітару. Раніше чоловік уже писав поезії та пісні. За його словами, під час запеклих боїв було не до співів, а на відпочинку мав час подумати над піснями.
“На фронті написав одну пісню, потім другу, третю, а згодом виникла ідея створити гімн батальйону. Писав його довго: у ньому немає жодного слова, яке було би просто для рими. Постійно відбувалися нові події, тому додавав інші слова, які описували те, що з нами траплялося, — когось поранили, а хтось загинув”.
Завдяки допомозі друзів Михайла вдалося домовитися з франківськими музикантами, які мають свою студію звукозапису. Михайло надіслав їм демоверсії пісень та гімну, а вони вже проаранжували (перекладання музичного твору для виконання його іншим складом інструментів, — ред.). У відпустці Михайло виділив день, щоб зробити запис свого голосу. Так народився гімн і ще кілька пісень, які в майбутньому увійдуть в альбом “Народжений війною”.
Особливими для Михайла в гімні є рядки: “Ти не плач, обійми доню і заспокой сина, я іду захищать Україну”.
“Це той момент, коли розумієш, що можеш не повернутися з війни. Прощаєшся з рідними і просиш дружину пояснити дітям, що татові треба йти на фронт. Ще у гімні є фраза «Маю честь воювати в піхоті». Піхота постійно на передку, в окопах, ми першими приймаємо бої. Я пам’ятаю фото, коли ми лише прийшли служити, — усі молоді та усміхнені. А зараз, напевно, на років 10 постаріли.
У гімні є ще такі слова: «Ми не забудемо, не пробачимо кров побратимів на наших руках». Цього року двоє наших друзів підірвалися на ворожій міні. Я з побратимом одразу ж поїхав до них з надією, що хлопці живі. Вони ціною свого життя врятували всіх інших”, — розповідає Михайло.
“Ми не могли його забрати через постійні обстріли”
14 червня 2022 року стало пам’ятним днем для Михайла Вовка та його побратима Юрія. Цей день Михайло вважає найщасливішим, адже він сам міг загинути безліч разів, але вижив і врятував людину.
“Ми стримували наступ на донецькому напрямку. У той день був сильний штурм окупантами, виїхали танки й почали руйнувати все село, усі наші позиції. Мій побратим Юра корегував артилерію. Ворожий танк підбили, але ворог устиг влучити по місцю, де перебував Юра. Він зазнав дуже серйозних поранень, і треба було його негайно евакуювати з поля бою. Через постійні обстріли ми не могли його забрати. Я вирішив вивезти Юру навіть ціною свого життя”.
Михайло з медиком побіг до Юрія, щоб надати йому допомогу, далі Михайло їх залишив і побіг по автомобіль. По дорозі весь час прилітали снаряди, Михайло зазнав контузії, тому втрачав свідомість. Він добіг до машини — і поруч прилетів снаряд, боєць знову знепритомнів. Уламок поцілив йому в рацію, яка була розміщена на поясі, і це врятувало Михайлові життя.
“Я забрав машину та поїхав під обстрілами до Юри. Його та медика мав посадити у кузов, але сказав, щоб Юра ліг на заднє сидіння, а медик залишався на позиціях. По нас постійно стріляли, і буда, де мали сидіти медик з військовим, була повністю прошита уламками. Вони б не доїхали живими. Я передав Юру медикам на точці евакуації і знову втратив свідомість, потім опритомнів і поїхав назад”.
Нещодавно Михайло був у відрядженні в рідній Коломиї і вирішив навідати пораненого побратима. Михайло ділиться: “Юра подякував, що я врятував йому життя, а це найвища нагорода, яку можна отримати. У мене на очах були сльози”.
“Хочу ще сказати хлопцям, які ходять містом, п’ють пиво, їдять морозиво, качаються в залі, кальянчики курять: трохи схаменіться! Вам все одно доведеться воювати. Бог подарував вам те, чого не дав нам, — час. У вас було півтора року, щоб підготуватися. Ми закінчуємося. Будьте мужиками, відірвіться від спідниць та йдіть воювати. Чекаємо вас у 77-му батальйоні”, — каже Михайло Вовк.
Послухати гімн 77 батальйону тероборони можна за посиланням.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: архів героя
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
