24 лютого, коли почалось широкомасштабне вторгнення, 68-річна коломиянка Дарія Нечунаєва, історію якої ми нещодавно розповідали, була на Шрі-Ланці. Тепер замість подорожувати пані Дарія активно волонтерить.
«Ми з групою були на сафарі, коли керівниця подорожі розгублено каже: “Невже це правда?”. Ми приїхали в готель і одразу почали читати новини. Нам запропонували перебронювати квитки в Україну, якщо хтось хоче швидше поїхати. Я і ще десь половина групи погодилися. Того ж дня побачила на пляжі молодь з плакатами, де писало “ні війні”, “росія окупант”. Ми з подругою приєдналися до мітингу».
Відтоді пані Дарія щодня, о 17:00, виходила протестувати на пляж Шрі-Ланки, аж доки не повернулася в Україну.
“Я йшла на мітинг, як на роботу. Ми там співали гімн та українські пісні, кожен мав українську символіку, моя подруга з прапором, а я із синьо-жовтим трикутником, з яким подорожую. Отак провели решту своєї відпустки”.
Коли пані Дарія приїхала в Україну, одразу ж почала допомагати.
“Як я можу сидіти вдома, коли наші хлопці там гинуть? Це ж не по-людськи. Піти воювати я не можу, бо вже не в тому віці, фінансово допомогти теж не дуже виходить, бо пенсія маленька, а працювати на нашу перемогу можу.
Спершу я зайшла на вокзал, бо чула, що їм потрібна постіль, подушки, ковдри. Принесла те, що було вдома, і запитую, чи потрібна моя допомога. Сказали, що вистачає рук. Тоді зайшла в Локомотив, там теж відмовили, але купила потрібні ліки й заодно одяг з дому принесла. Після цього пішла в Народний дім, де були потрібні волонтери”.
Спочатку Дарія Нечунаєва різала тканину, плела сітки, а тоді дізналася, що не вистачає людей крутити цигарки. Вона не вміла, але обіцяли її навчити.
“Кручу цигарки майже щодня до 16:00. У складний час солдат день може бути без хліба, а без сигарети — ні. Звісно, це стосується тих, хто курить.
Я не можу стояти осторонь, у такий час треба допомагати чим можеш”, — підсумовує пані Дарія.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: архів Дарії
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
